У сім’ї головні — всі

15 травня в Україні відзначатимуть День сім’ї. Як правило, це робитимуть громадські організації або окремі родини, бо владі, скоріше за все, не до того. Можливо, якби родинам влада приділяла уваги стільки, скільки, наприклад, святкуванню 9 Травня, то люди почувалися б інакше... Світова спільнота на останньому форумі у Відні з приводу сімейної політики ще раз констатувала, що становище, в якому перебуває родина, безпосередньо впливає на стан економіки країни, загалом на здоров’я суспільства. І те, що відбувається з інститутом сім’ї, хвилює практично кожну країну — кожна має свої особливості. Україна ж, як вважають аналітики, найбільше нині потерпає від поганої реклами, від неправильного трактування ролі дружини, чоловіка та дітей у родині. Про це — в інтерв’ю з директором Департаменту сімейної та гендерної політики Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту України Еллою ЛАМАХ.

— Пані Елло, що нині найбільше впливає на становище, зокрема морально-психологічне, в наших сім’ях, на що ви звернули б увагу?

— Потрібно звертати увагу на те, що подається в ЗМІ, як подається сучасна сім’я, оскільки є багато негативної інформації про підтримку сім’ї. Слід говорити про те, що сьогодні інститут сім’ї дуже зруйнований і дуже змінюється. Це пов’язано, по-перше, з тим, що збільшилася кількість сімей, які не оформлюють шлюбів. Це є негативною тенденцією. Коли дитина народжується в незареєстрованому шлюбі, тоді виникають проблеми з наданням дитині відповідного статусу й визначенням місця проживання її. Наступне — це вплив інтернету і ЗМІ, коли абсолютно неправильно подається інформація про ставлення подружжя одне до одного, наприклад чоловіка до жінки й навпаки, коли нав’язуються стереотипи щодо дружини, чоловіка чи дитини. Наприклад, реклама про те, що є цінним для чоловіка, — на першому місці. Або взяти програму «Міняю жінку». Вона є абсолютно дискримінаційною хоча б тому, що ми не міняємо чоловіка. А чому саме жінку міняємо? Жінка знову прибирає, доглядає, готує... А жінку нині потрібно розглядати як рівноправного партнера. Потрібно говорити про жінку й чоловіка, які по черзі готують, по черзі розподіляють домашні обов’язки. А так на жінку відбувається подвійне навантаження: ти повинна і працювати, і доглядати за сім’єю та домом. Ми не говоримо про те, що чоловік у сім’ї в Україні витрачає всього 4% власного часу на сім’ю. Це хіба нормально.? А потім ламаємо голови над тим, чому наші чоловіки раніше вмирають, чому вони не платять аліментів після розлучення. Нині у нас проблема: ми не знаємо, за кого нині держава платить більше аліментів: за матір, що покинула дитину, чи за чоловіка, батька, який покинув дитину. Можна здогадатися, що зазвичай держава платить за чоловіків. І це також свідчить про ставлення до сім’ї. Де відповідальне батьківство? Його немає... Це стосується сімей будь-якого віку і будь-якого матеріального достатку.

В усьому світі змінюються принципи співжиття в сім’ї, підходи до заробляння коштів: чоловік та жінка розглядаються як рівноправні члени сім’ї, як партнери, які вміють заробляти кошти на рівних і тоді розподіляються сімейні обов’язки між собою на рівних — як і відповідальність за дитину. А в нашій країні нав’язується інший стереотип, інші традиції. І вони не викорінюються, а нав’язуються ще більше. Треба сказати, що стереотипні погляди людини, яка виховувалась в сім’ї, де панувало насильство, змінює геть усі підходи. Здавалося, що ми живемо в третьому тисячолітті, а насильство в сім’ї залишається і набуває інколи таких форм, що й не віриться, що таке може бути в сучасній сім’ї. Це нав’язується телевізійними програмами, телесеріалами. Здавалось би, що телевізійні передачі та серіали мають бути спрямовані на підтримку, на позитив, але вони спрямовані на негатив. Нещодавно ми святкували День матері. Треба подумати, як у ЗМІ ми подаємо образ жінки-матері. Нерідко це — оголена жінка, яка рекламує будівельні матеріали...

— Наскільки нам далеко до відповідального батьківства, а також щоб на формування позитивних взаємин, на виховання дітей не впливала реклама, телевізійні серіали, щоб люди керувалися власними принципами і щоб ці принципи були взагалі?

— Якщо бути в позитиві, то — недалеко. Уже зараз багато молодих подружжів беруть участь у спільних пологах, частіше чоловіки беруть відпустку по догляду за дитиною, допомагають дружині в усьому. Але при цьому ми звертаємо нині увагу на те, що чоловіки все ж таки мало залучені до виховання дітей, і говоримо про тих жінок, які взяли на себе все й бояться довірити чоловікові дитину, похід до магазину і таке інше. Про що слід говорити в сучасній сім’ї — то це про партнерські відносини, про взаємодопомогу, про повагу. На жаль, на тому, чим нині рясніють ЗМІ, особливо телебачення, ми не виховаємо поваги і не збережемо сім’ї. В ЗМІ має бути інформація про виховання дитини, що було раніше, про допомогу дитині та родині, про суспільні осередки, де її можна отримувати — соціальні служби, служби зайнятості тощо. На жаль, на телебаченні цих програм стає дедалі менше.

Можливо, це впливає на те, що в Україні ще не стало популярним звертатися за допомогою до фахівців, наприклад, психологів?

— Це не є популярним, але має бути. Бо є люди слабкі за характером, і їм соромно звернутися, є такі, які не можуть наважитися. Крім того, є насильство в сім’ях. Ми досі не знаємо його реальних масштабів, правдивих випадків, бо про це бояться говорити в родинах, особливо в маленьких містах і селах. Там набагато важче, бо люди варяться у власному соку, люди знають один одного. Тому вони ще більше потребують допомоги.

— За останніми статистичними даними, торік в Україні відбулося найменше розлучень (якщо порівнювати з попередніми роками). Деякі аналітики вважають, що на це вплинула криза, оскільки люди бояться залишитися без підтримки. Ви так само думаєте?

— Коли родина готова до розлучення, то вона це зробить. Проблема в тому, що є багато незареєстрованих шлюбів. Саме з цим доводиться пов’язувати зменшення розлучень. Крім того, психологи кажуть, що в скрутні періоди сім’я стає міцнішою Це один із наслідків. Перший наслідок — що зменшилася кількість шлюбів, багато людей відкладають одруження. Але я радила б мати реєстрацію — штамп у паспорті важливий для захисту сім’ї, він важливий психологічно — що у вас є закон, який захищає. Це залежить ще й від лідерства, від особистого «я». Якщо людина поважає себе й цінує родину як структуру, де вона почувається захищеною, то вона обов’язково зареєструє шлюб з партнером. Є багато подружжів, які народжують дитину, а жінка вирішує офіційно бути одинокою матір’ю та отримувати від держави кошти. Якщо ми прийматимемо таку позицію, то ми все життя будемо залежати від чиєїсь допомоги і ніяк не вирвемося з кола матеріальної залежності, якихось побоювань. У кожній родині бувають складні часи: сьогодні більше заробляє чоловік, а завтра — дружина. Але не має бути такого приниження, що ти більше отримуєш, а я — менше, або ти працюєш, а я — ні. І коли ми вирішуємо не реєструвати шлюбу заради державної допомоги на дитину, то ми вже підштовхуємо себе до кола матеріальної залежності, а не боремося зі становищем, яке склалося. Сім’я не повинна бути залежною від матеріальних витрат. Якщо сім’я хоче побороти матеріальну залежність, то вона має піднести цінність поваги, цінність кохання на перше місце.

Усі демографи нині кажуть, що нині єдина цінність, яка тримає суспільство — сім’я. Торік у Відні була велика конференція Ради Європи з демографічних питань. Збирались майже всі країни світу. Порушувалося питання, що коли не буде підтриманий інститут сім’ї, то ми втратимо суспільство, бо без сім’ї суспільство деградує. Подивіться, якщо в сім’ї все гаразд, тоді людина на 100% віддається на роботі, якщо ж ні, то на роботі виникають проблеми, вона не може себе реалізувати. Усе взаємопов’язано. Економічна стабільність у країні повною мірою пов’язана з тим, що відбувається в сім’ї — як почуваються батьки, чи є садочок, аби відвести туди дитину. У маленьких містечках часом скаржаться на різні проблеми й кажуть: «Закони такі...» Закони такі, що вони дають змогу, наприклад, облаштувати в районі садочок. Це питання громади — наскільки вона вимагає від депутатів районного рівня, від місцевих органів влади вирішити свої питання. Якщо громада не розуміє, що це важливо для сім’ї, то економічної стабільності не буде.

— З нашими проблемами розібралися, а які проблеми в інституті сім’ї обговорює світ, зокрема Європа?

— Європа нині порушує перед усіма країнами світу питання про те, що відбувається з сім’єю, і каже: «Пам’ятаймо про те, що нинішня демографічна катастрофа може бути вирішена тільки за умови, що підтримуватиметься сім’я». Наприклад, у Німеччині побачили, що багато дітей виростають і не можуть реалізувати себе в житті, оскільки в дитячі роки зазнали насильства в сім’ї. Вони вже розробили нові програми допомоги родинам, які розпочинають процес розлучення. Мається на увазі — не довести сім’ю до кризи: психологи працюють з батьком, матір’ю та обов’язково — з дитиною. Ще одне питання — робочий час. Мати чи батько готові взяти роботу додому? І в нашому законодавстві передбачено: домовтеся з керівництвом і беріть гнучкий робочий час! До речі, гнучкий робочий час передбачає не тільки роботу вдома, а ще й час завести дитину до садочка, забрати, раніше прийти на роботу й пізніше піти чи навпаки. У країнах Скандинавії вітаються програми «тато-бонус». Вони включають боротьбу з алкоголізмом, наркозалежністю і смертністю чоловіків. За цими програмами чоловікам обов’язково додається відпустка до щорічної відпустки по догляду за дитиною. Наприклад, народилася дитина або дитині менше ніж шість років. Чоловік бере на себе обов’язки виховання і догляду за дитиною. Тому що таким чином чоловік стає більш гармонізованим, у нього менше депресій, суїцидальної поведінки, завдяки цьому чоловік довше живе, в нього покращується економічна спроможність. Також на конференції у Відні обговорювалося питання, що молодь дедалі більше залежить від матеріальних здобутків і цінностей, зволікає зі шлюбом і народженням дитини. Це — вже не те покоління, для якого на першому місці була сім’я, і для цього люди намагалися знайти роботу, облаштувати життя, підняти економіку. Сьогодні на першому місці молоді — не сім’я та економічна стабільність заради неї, а матеріальна цінність для задоволення власних потреб. Наші колеги презентували дослідження, яке проводилося в країнах ЄС. З’ясувалося, що багато молоді відкладають створення сім’ї, щоб поїздити світом, отримати гарну машину, квартиру, або хочуть ще повчитися. Дуже багато подружжів, які на початку сімейного життя казали, що в них буде 2—3 дітей, а через деякий час — що тільки одна.

Кожна країна має свої підходи. У нашому законодавстві виразно простежується наголос на особливій ролі жінки. Це не зовсім правильний підхід, бо в нас — високий рівень смертності чоловіків. У законі виписано, що і чоловік, і жінка можуть брати відпустку по догляду за дитиною, але ми зіткнулися з тим, що роботодавці настільки стереотипно виховані, що вважають це питання безумовним обов’язком жінки й відмовляють чоловікам. Український чоловік приділяє сім’ї мало уваги, і це прямо пов’язано з алкозалежністю (наркозалежністю). Також наші батьки скаржаться, що діти їх не слухаються. Загалом сьогодні молодь і сім’я більшою мірою піддаються рекламі, ніж спілкуванню, і родини дуже мало спілкуються між собою, особливо з дітьми.

Не треба чекати, що держава вирішить усі проблеми. Місцевій громаді ніхто не забороняє порушувати питання, які покращили б їхнє життя, життя дітей. Законодавство нині надає можливість місцевим органам виконавчої влади брати ініціативу на себе, впроваджувати якісь ініціативи. Наприклад, на національному рівні ми не змогли зробити День батька, але дуже багато областей запровадили в себе це свято і відзначають його.