«У свої 98 років моя героїня була оптимісткою»

На XVI фотовиставці «Дня» зібрані портрети героїв сучасної України. Серед таких світлин — «Цибулька» Євгена Тимченка зі Львова. На фото — літня жінка у квітчастій сорочці, яка стоїть на ґанку рідної хати, позаду висять «кетяги» цибулі. У цьому образі — сама Україна, стомлена, але впевнена у собі. На цьогорічній виставці «Дня» Євген Тимченко отримав за цей знімок приз від компанії «Danone Україна». Фотограф пригадав історію вдалого кадру і розповів про світлини, які закарбовуються в пам’яті.

— Як з’явилася ваша «Цибулька»?

— Це було два роки тому у Київській області, здається, в Обухівському районі. Працював у газеті, разом із журналісткою робили матеріал про одну жінку. Під час розмови героїня сказала, що її мамі 98 років. Наше видання цікавилося довгожителями, тож, вирішили записати інтерв’ю з цією бабцею. Приїхали у сільський будинок, я побачив цибулю під стелею і зробив фото. Літня жінка недочувала, і її донька була за «перекладача». Але враження від бабусі чудове, вона, як справжня модель. Ця довгожителька сильна, вольова. Прожила складне життя, чимало працювала, але ні на що не скаржиться.

— Це — типовий характер сучасного українця?

— За цей рік люди почали більш відповідально ставитися до своєї країни. Втім, і до Революції Гідності у нас були громадяни, які переймалися майбутнім держави. Це вони першими вийшли на Майдан і показали приклад іншим.

Непросто добирати правильні слова. Сучасний українець упевнений у собі, у своїй країні, відповідальний. Це видно на фотографії «Артур Степаненко», яка дістала Приз призів «Золотий «День».

— А які ще світлини з фотовиставки «Дня» вас вразили найбільше?

— Сильне враження справили «Проводи» Миколи Тимченка. У кадрі — боєць, який їде у зону АТО. Сюжет класичний: хлопець у військовій формі обіймає дівчину. Видно очі дівчини, й у них море страху і болю. Знімок простий, але погляд надзвичайний.

Також сподобалася фотографія «Побачення». Знімок зроблено у парку, хлопець обіймає дівчину в інвалідному візку. Мені часто доводилося знімати інвалідів — у газеті, де працював, це була одна з постійних тем. Знаю, як важливо змінити погляд суспільства на цих людей. Інваліди — звичайні люди, які гідні рівного ставлення до себе. На фото «Побачення» це є.

Ще дуже запам’яталася світлина Максима Люкова «Людське тепло». На фото — Майдан після пожежі, хлопець стоїть серед усього цього жаху і тримає цуценя. Знімок унікальний за емоційним впливом і майстерністю.

— Ця світлина отримала «Приз глядацьких симпатій». Як гадаєте, чому сьогодні українцям подобаються оптимістичні кадри?

— Фотографія віддзеркалює життя. А яке життя без оптимізму? Хай там як погано було, втім, радісні знімки у важкі часи дають надію, налаштовують на позитив. Джерело оптимізму для фотографа — у людях, які вірять і щось роблять, не здаються. Як бабця з моєї світлини, яка десятки літ працювала, й у 98 років задоволена життям.

— Євгене, як змінилося ваше життя за цей рік?

— Переходжу до нового виду діяльності. Закінчив операторські курси і з фотожурналіста перекваліфіковуюсь на телеоператора. Давно хотів знімати відео, але спочатку не склалося. Став фотографом, потім фотожурналістом. Так що, зростаю творчо. Звичайно, мені є куди рости у фото, але нова професія — також крок уперед. Відео відкриває інші можливості, пов’язані із монтажем, озвучанням, цікавими операторськими прийомами. Раніше вважав, що фотограф і оператор — подібні професії, але після курсів зрозумів, що помилявся.

Попервах практикуватимуся на новинах, це — прекрасний досвід. Якщо добре робиш новини, зможеш знімати все, що завгодно. Так можна дістати досвід різних зйомок, хоча ця робота дуже виснажує. Для задоволення фотографуватиму. Мене завжди цікавила етнографія і пейзаж.