Углиб мозку, не торкаючись його

Чертог думки — в цьому філософському образі мозку людини є чимось піднесеним і незбагненим. Проте із позицій лікування — перед нами вразлива структура. Інсульти, а їх здавна іменують мозковими ударами, за поширеністю займають нині епідемічні висоти серед масиву захворювань. І лише в останні десятиріччя хірурги навчилися, зокрема, знешкоджувати судинні вузли найбільшого ризику виникнення внутрішньочерепних крововиливів — вельми частого виду інсультів, запобігати за допомогою принципово нових способів іншим мозковим катастрофам. Рятівний поворот досягається своєчасним блокуванням патологічних розширень за ходом таких каналів — мішкуватих аневризмів, артеріо-венозних мальформацій, інших небезпечних судинних сполучень і дефектів. В Україні бажаний медичний прорив пов’язаний багато в чому з шуканнями та досягненнями талановитого нейрохірурга Віктора Івановича Щеглова. Тридцять три роки тому, 1974 року, в стінах інституту нейрохірургії, керованого тоді чудовим провидцем у цій складній галузі нейронаук, Героєм соціалістичної праці, академіком Андрієм Петровичем Ромодановим, Віктор Щеглов уперше в цьому рятівному приміщенні замість трепанаційної технології здійснив відважну внутрішньомозкову судинну реконструкцію, причому відразу в двох півкулях. І ось, уловивши пульс майбутнього, блискучий хірург військового і мирного часу А. Ромоданов, організувавши спеціальне клінічне відділення, благословив створення нового напрямку. Так у київському літопису хірургії центральної нервової системи було перегорнуто принципово свіжу сторінку.

НА СВІТАНКУ ДОЛІ

Сходження заслуженого лікаря України В. Щеглова до вершин нейрохірургії — інтригуюча повість доби. Син Херсонщини, вихованець Харківського медичного інституту, він уже понад чотири десятиріччя працює на ниві хірургії. Проте життєвий шлях Віктора Івановича показує, як важливі в будь-якій сфері діяльності світильники інтелігентності. Юнака з сільських степів вразила, передусім, доброзичливість відомого анатома, професора Р.Д. Синельникова. Він став бувати, на запрошення наставника, в його освіченому домі, прилучився до світу мистецтв, протягом двох років у ті ж часи вчився в консерваторії. Починав як лікар у глибинці Сумської області, в дільничній лікарні, показавши відмінні практичні результати. Потім працював у хірургічному відділенні Сумської обласної лікарні, наполегливо освоюючи всі нові методики. Коли Щеглов, на зламі шістдесятих, мріючи стати нейрохірургом, приїхав штурмувати «столичне небо», у його активі нараховувалося понад сімсот різноманітних складних операцій, а рука його була досить витонченою й умілою. Креслення прилучення до нейрохірургії виглядало, загалом, майже таким же, як і інших молодих колег, але, разом з тим, Віктор із особливою пристрасністю та самовіддачею вбирав досвід і уроки наставників, метрів інституту Андрія Ромоданова, Юрія Зозулі, Георгія Педаченка, Марка Бротмана, Бориса Пельца, Юрія Бродського, Бориса Хомінського, занурюючись у тонкощі складного мистецтва.

Випадок знаходить вибраних: лікаря Щеглова за пропозицією А. Ромоданова відряджають до Москви, до Інституту нейрохірургії імені М. Бурденка, на стажування до професора Федора Сербіненка. Якраз Сербіненко був піонером внутрішньосудинних реконструкцій у хірургії мозку, одним із застрільників такої своєрідної нейрохірургічної революції, використовуючи для цього новий винахід — балони-катетери, провідники для таких безкровних операцій. І Щеглов одразу ж, відчувши, що тут його головний шанс, підхопив естафету. Але сказати, що справа семимильними кроками, немов у казці, рушила вперед — власне, нічого не сказати. Складові успіху полягали не лише в безпомилкових маршрутах, під рентгенівським контролем, до зони ризику на судинній мапі мозку, після попередньої ангіографії, а й у доставці та «десантуванні» рятувального балона суворо за призначенням. І якщо провідника для цього порівнюють із ракетоносієм, то балон, мабуть, то сама ракета. Зрозуміло, що мініатюрні балони, які відділяються, мали, за концепцією В. Щеглова, виглядати різноманітними та індивідуальними за своєю архітектонікою, в прямій залежності від виявленого портрета патології. Весь такий набір балонів, як і особливу масу для заповнення внутрішньосудинних дефектів, Щеглов розробив і запровадив сам.

ВІД КІЛЬКОСТІ ДО НОВОЇ ЯКОСТІ

Найтонші операції кожного дня, з результатами, разючими і для світової статистики — ось будні команди. Так, протягом останніх п’яти років, при втручаннях у випадках артеріо-венозних мальформацій у глибинах мозку, в клініці не було жодного несприятливого кінця. Уявіть собі ці поєдинки... Зрозуміло, сьогодні тут чимало нового, бо інакше просто не можна. Скажімо, Центр володіє сучасним ангіографом дивовижних діагностичних можливостей, і судинні реконструкції, оновлення чи блокування такого роду, в залежності від конкретних завдань, з новими точками дотику виконуються повсякденно. Виросли й визнані фахівці, один із них, наприклад, нейрохірург із віртуозними вміннями Дмитро Вікторович Щеглов. Однак на перших етапах перед учнями першопроходця лежала справді непізнана земля. Усе вище, і вище, і вище, але міліметр за міліметром... І тут не є зайвим відтворити подробиці. Тріумфальним стартом, як ви пам’ятаєте, стала зроблена Віктором Івановичем двостороння нейтралізація хвороботворних сполучень у пацієнта, і тепер треба було рухатися далі. Отже, відділення ендоваскулярної нейрохірургії працювало дійсно творчо і, зрештою, кількість закономірно, на основі унікального наукового та хірургічного потенціалу клініки В. Щеглова, переросла в якість. У листопаді 1996 року, при підтримці уряду, було організовано самостійний Центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії АМН України, а директором його було призначено київського «лівшу» на новій дорозі. Проте, як самостійна організація, Центр почав практично працювати з квітня 1997 року. Не можна не додати, що вирішальна роль у такому стратегічному нововведенні належала видному хірургові та вченому, президентові АМН України А.Ф. Возіанову і віце-президентові Академії В.В. Фролькісу.

— Дух АМН — цього синкліту сучасної медицини, можливо, головне в плідному розвиткові підвідомчих йому установ, і в тому числі Центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії, — замислюється Віктор Іванович, — Це не лише повсякденний професійний контроль, а й доброзичлива інтелектуальна підтримка, простір для вільного творчого дихання. Таким чином, усе, про що йдеться, це зримі плоди академічного стилю.

Є вираз — «Нове вино в старих міхах». Щеглов усвідомлював, що і міхи повинні бути абсолютно новими, інакше кажучи, контурувалася нагальна потреба формування та зміцнення оригінальної науково- практичної школи. Адже фактично: йому було ввірене випробування надіями держави та суспільства, бо мотивації на користь відкриття Центру було підтримано на високому рівні.

Нюанс нерідко прояснює все. Гранично вимогливий до себе, знову й знову занурюючись у діагностичні варіанти і хірургічні хащі перед кожним черговим «ходінням за три моря», Віктор Іванович із такою ж міркою підходив до вихованців і послідовників. Не випадково однією з обов’язкових умов професійного спринту були невпинні вправи на спеціальному тренажері, що немає аналогів. Тут, завдяки допомозі інженерів Об’єднання імені Артема, скопійовані судинні траси, які ведуть до мозку та углиб його матерії і, перш ніж отримати клінічне хрещення, новаки буквально сотні й сотні разів творять ці віртуальні електронні дороги. Будь-які помилки і неточності фіксуються та обговорюються. І тут — лише один із порогів переддня.

Понад десять тисяч операцій за, здавалося б, швидкоплинні роки — багато це чи мало? У Центрі шістдесят ліжок і, значить, темп вражаючий. Поступово, як було сказано, зростають і майстри. І все ж найбільш складні реконструкції, включаючи, припустімо, радикальні операції з приводу аневризм вени Галена, проводить звичайно Віктор Щеглов. Знаменно, що його мистецтво дістало визнання у провідних клініках ендоваскулярної нейрорентгенохірургії Західної Європи, США та Японії. Адже клініка набула статусу установи екстракласу, а київський ентузіаст мікросудинних мозкових перевтілень увійшов до еліти лідерів у найперспективнішій галузі відновлюваної медицини.

ПОГЛЯД У ЗАВТРАШНІЙ ДЕНЬ

«Центр ендоваскулярної хірургії став однією з перших у світі нейрохірургічних клінік, — йдеться в фундаментальній праці «Академія медичних наук України» (1998), — де почали виконуватися заплановані ендоваскулярні реконструкції при внутрішньочерепних аневризмах, а також реконструкція сонних артерій, двосторонніх каротидно-кавернозних сполучень, методи лікування широко впроваджуються в практику, що дозволило перейти й до таких методик як ендоваскулярна хіміотерапія при інтенсивно васкуляризованих пухлинах головного мозку». Які ж перспективи? Усе, що входить у світі до описуваної сфери медицини, широко використовується працівниками клініки на чолі з В. Щегловим — і стентирування при початкових стадіях ішемічних інсультів, і «коілз» — пристрою з металу з керованою пам’яттю для блокування внутрішньочерепних аневризм і мальформацій, і сміливі реконструктивні судинні поєднання на стиках гострих лікарських проблем. Характерно, що Центр плідно співпрацює з отоларингологами та офтальмологами. Як зазначає, наприклад, директор Інституту отоларингології імені А.І. Коломійченка АМН України, член-кореспондент цієї академії Д.І. Заболотний, налагоджено співпрацю в лікуванні пухлин зі складною локалізацією, коли необхідне технологічне об’єднання фахівців двох галузей. Ендоваскулярні хірурги входять у таких випадках у тонкі віддалені судини лицьового черепа, підводячи до вогнища небезпеки хіміопрепарати, а також, якщо необхідно, заздалегідь блокуючи його, щоб стало можливим подальше видалення пухлини. Це зцілення на грані фантастики. Як, проте, й більшість інших перемог. Так, у клініці, своїми ж оригінальними способами, вдається розширити поле зору в ситуаціях, коли при ураженні сітківки традиційні офтальмологи безсилі. Це — досягнення на рівні світової новизни.

Звичайно ж, пройдений шлях не вистелено трояндами, бо відповідальність надзвичайно велика. І, разом із тим, перед країною актуальна платформа реальної профілактики багатьох мозкових катастроф. «Насправді, — підкреслює Віктор Щеглов, — кількість прихованих, до певного часу німих, внутрішньочерепних судинних аневризм значно більша, аніж прийнято вважати. Лише в Києві, наприклад, подібні «міни уповільненої дії» загрожують приблизно п’ятьом тисячам городян. І це не більше ніж зріз дійсності, натяк на необхідну статистику на підставі необхідних обстежень. З мого погляду, однією з надійних передумов запобігання інсультам могла б стати програма комп’ютерної томографічної діагностики стану головного мозку в осіб із тією чи іншою неврологічною симптоматикою, із сигналами загроз. Подібні «золоті стандарти» вже існують. Тоді запропоновані та освоєні превентивні битви з аневризмами змогли б перетворитися на дійовий медико-соціальний плацдарм, у розширенні якого вбачається і економічна, та й просто соціальна життєва доцільність».

Якби знати, якби знати... Така, мабуть, шукана домінанта. Так, актор Андрій Миронов, можливо, не загинув би на сцені внаслідок розриву аневризми серединної артерії мозку. Адже якби допомогу було надано своєчасно, все завершилося б благополучно. Як і в сотень, і сотень інших колишніх пацієнтів клініки.

«Не станеться тобі зло, і виразка не наблизиться до житла твого», — говориться в Псалмі. Територія протиборства з бідами, відвойована й відкрита професором Віктором Щегловим і його плеядою, в сутності своїй відповідає таким пристрасним сподіванням. І доречно знову сказати: перед сучасним і майбутнім якраз чисто український науковий феномен. Який наочно доводить, наскільки великі й талановиті наші власні інтелектуальні резерви, як багато нам дано. Об’єктивно побачити й підтримати такі осередки добра — таке насправді завдання із завдань у медицині. Ці роздуми, само собою зрозуміло, не перекреслюють цікавого пошуку інших нейрохірургічних клінік. Але є слова Вергілія: «Так ідуть до зірок».