Угнів — найменше місто України
Небагато людей в Україні знають про найменше місто на прикордонні з Польщею — Угнів. І хоча у Львові є вуличка Угнівська, напевно й небагато львів’ян знають про це унікальне історичне місто. Сучасні енциклопедії та географічні довідники, як і адміністративно-територіальний поділ гордо надають йому статус міста, хоча напевно, цьому стародавньому і сповненому цікавою історією населеному пункту більш пасує статус містечка. Воно й не дивно, як не рахуй, але кількість мешканців цього міста не перевищує однієї тисячі, а популярна iнтернет-енциклопедія Вікіпедія подає кількість мешканців цифрою 999. В доволі древні віки «червені городи» серед яких й Угнів, були західним оплотом руської землі, а тепер воно перебуває у глибокому спокої та стані, який межує якщо не із занепадом, то якимось летаргічним забуттям.
Та ось недавно громадськість, завдяки зусиллям місцевих ентузіастів, змогла більше дізнатись про місто Угнів, його віковічну історію, цікаві пам’ятки та сумне сьогодення. В кінці лютого у видавництві «Літопис» вийшла у світ книга Угнів з промовистою назвою «Угнів — найменше місто України» 1 . З 25 новел, доповнених ілюстраціями, можна дізнатись про цікаві, та майже забуті сторінки історії, відновити в пам’яті новіші часи та зазирнути у майбутнє, яке пов’язане не лише з унікальною природою, але й прикордонним розташуванням. Чи знаєте ви про унікальні чоботи «угнівці», які згадував у своїй творчості навіть Іван Франко. Залишки унікального муру з опоки та вежi св. Івана напевно подивували б не одного історика. Реміснича система міста захоплювала колись своєю організацією. А унікальне «угнівське вбрання», що відзначалось помпезністю та майже монументальністю — чим не вираз міщанської гордості. Млин з водяним приводом на в’їзді від ріки Солокії напевно би зацікавив механіків.
Майже по-сімейному, як це може бути лише у невеликих населених пунктах, зійшлись мешканці Угнова та численні гості у Будинок просвіти на небачену акцію — презентацію книги про Угнів. Були, звичайно, й науковці, делегація з сусіднього, та ще давнішого Белза, митці та голова Сокольської районної ради Олег Солодяк. Двійко викладачів місцевого професійно-технічного училища, яке, до речі, може бути темою великої розмови, Губені Галина (сестра автора цих рядків) та Канюка Надія за підтримки десятків небайдужих громадян та видавництва «Літопис» видали у світ цю невеличку, але так мило складену, вміло ілюстровану і скомпоновану книгу. Майже 200 сторінок тексту можна «проковтнути» за одне читання, так захоплююче і водночас стисло розказано про Угнів. А скільки доповнень ще хочуть внести у книгу угнівці, скільки пригадалось лише під час презентації!
Історія полишила сліди й в унікальній архітектурі Угнова, поєднавши три культури в спорудах, які видно здалеку. Ще вцілілий, але який монументальний Успенський костел оборонного типу, неповторна за архітектурою та внутрішнім оздобленням Церква Різдва Богородиці, яку вважали найкращою церквою Галичини до Другої світової війни, та одна біля одної три юдейських релігійних споруди: унікальна синагога, школа та допоміжна синагога. Вузькі вулички, залишки мурів та оборонних валів, тінистий парк, задумливий спокій і ще багато чого такого, чого не може бути у великому місті. Є й свій, аматорський, але такий щирий краєзнавчий музей. А унікальна природа — навкруг ліси, чистенька ріка Солокія, щоправда, понівечена меліораторами. Про все це можна прочитати, а ще краще — побачити на власні очі в Угнові. Звідки б ви не їхали до Угнова, зі сторони Рави Руської (тоді ви зупиніться на пагорбі Бартішка, який колись був горою), чи з боку старовинного Белза (тоді зупиніться одразу за Корчівським лісом) — і вам відкриється панорама компактного містечка з виразними архітектурними орієнтирами.
Під час презентації тираж книги моментально розійшовся серед присутніх. Дещиця потрапить у бібліотеки Сокальщини та області. Багатьом зацікавленим книга не дiстанеться. Є такі, кому треба неодмінно надіслати хоча б декілька екземплярів. Навіть в США діє товариство «Угнівщина»! О, скільки їх, угнівців, розкидано по світу, адже зазнали не лише Вісли чи переселення «бандерівців» на схід, але й до 1951 року перебували у складі Польщі. Можливо, Асоціація міст України, обласна рада, шанувальники історії та меценати відгукнуться на 545 річний ювілей Магдебурзького права Угнова, та допоможуть не лише перевидати книгу, але й впорядкувати місто. Щоб найменше не виглядало, як найбільш запущене, а як найкраще!
1. Губені Г., Канюка Н. Угнів — найменше місто України. — Л.: Літопис, 2006. — 190 с. з ілюстр.
