Українська література забарилась
Відомо, що Дмитро Менделєєв захоплювався романами Олександра Дюма. Звичайно, можна зауважити, що Менделєєв — хімік, а не літературний критик чи хоча б письменник. Тому його смаки не можуть слугувати еталоном у оцінці літератури. Але коли ми говоримо про «модність» тієї чи іншої книжки, то постає запитання, де ж вона, модна? Серед широкого читацького загалу чи вузького кола літературних гурманів-критиків?
Приклад великого хіміка свідчить, що далеко не всіх шанувальників масової літератури слід вважати примітивними істотами. Можна навести читацькі смаки й інших видатних людей. Але для чого вони читають такі, здавалося б, примітивні твори? Організм потребує відпочинку. Поширена думка, що для цього слід ударити алкоголем по стомленому мозку. Але ж можна почитати щось простеньке. Я помітив, що при душевній перевтомі хочеться почитати про пригоди якогось супермена, котрий всіх лупцює і перемагає в найнебезпечніших ситуаціях. Вважаю, що це більш ефективний перепочинок, ніж споживання алкоголю. Тим більше, що з будь-якої книжки можна дізнатися щось цікаве і корисне. Кожний літературний жанр виконує якусь важливу функцію. Погано лише тоді, коли читач обмежує себе якимось одним жанром. Якось в електричці мені довелося почути розповідь одного пасажира, який спеціально їздить з Коростеня до Києва, щоб придбати новий том пригод якого-небудь Скаженого.
Іноді письменники нарікають, що той чи інший їхній колега модний лише завдяки потужній розкрутці. Звичайно, розкрутка відіграє важливу роль. Але я не думаю, щоб шанувальники масової літератури захоплювалися бібліографічною періодикою, якої в нас майже немає.
Почитаймо неупереджено з десяток книжок різних авторів масової літератури. Ми легко переконаємося, що їх можна розмістити на різних щаблях «літературної драбини». Змішування низки жахливих убивств з низкою відвертих еротичних сцен зовсім не гарантує широкої читацької популярності. Оскільки таких книжок багато, то потрібен ще й талант автора.
Росія спочатку засипала нас перекладеною масовою літературою, а потім і власною. Остання більше відповідає нашій пострадянській ментальності. Але, зауважимо, що серед російських авторів чимало українців, які змушені писати російською, бо в Україні щось видати важко.
У багатьох російських книжках можна знайти антиукраїнські випади. Тобто йде вплив на формування масової свідомості не лише російської нації, але й української. Ми ж пасемо задніх. Хоча вже і в нас можна назвати ряд відомих імен — Кононовича, Шкляра, Кожелянка та й інших.
Але, прийшовши на ринок, читач обиратиме те, що дешевше, і того автора, якого він уже знає. А тут українська література забарилась. Українські письменники мусять в Україні відвойовувати позиції, вже захоплені їхніми російськими колегами. А згадаймо ще потужну багатовікову русифікацію, інерція якої ще діє у свідомості наших громадян. Та й Москва цю політику свідомо продовжує за потурання багатьох наших урядовців.
Письменники в нас є. Книжки є. Але які їхні наклади і ціни? Отже, ми впираємося в економіку. Чому наш парламент досі не розробив закону, який би стимулював українське (тобто україномовне) книговидання? Закони ніби приймають. Якось я звернувся до знайомого директора видавництва, сподіваючись почути, як він радіє з приводу пільг.
— Ці пільги додали тільки головного болю, — зітхнув книговидавець.
Тож хто у нас приймає закони?
У бюрократії людина, яку призначили на керівну посаду, часто відразу ж починає вважати себе незаперечним авторитетом у цій сфері. Навіть якщо в неї інша освіта та й працювала вона в іншій галузі. Але ж її призначили високопоставлені особи! А їм завжди видніше. Схоже, що так само розмірковують і народні депутати. Кожен вважає, що його обрав народ, а тому він є великим фахівцем у галузі законотворчості.
Цікаво, як розробляються і приймаються закони? Чи існує експертна комісія для оцінки проекту? Якщо підготовлено закон про пільги для книговидавництва, то чому б не запросити до Верховної Ради директорів видавництв і запитати, наскільки ті пільги їх ощасливлять? А найкраще було б залучити книговидавців до розробки самого закону.
Отже, розпочинати слід із законодавчого забезпечення вигідності українського книговидання. А якщо література буде масовою, то вона розвиватиметься разом із читацькими смаками. Звичайно, розвиток має суперечливий характер, у ньому багато тенденцій, але він здійснюється по висхідній.
