«Український Гарвард» та його послідовники
— Іване Івановичу, розкажіть, з чого починалася приватна освiта?
— Будь-яка людська діяльність, будь-яка праця зумовлені соціальним замовленням. Так, на початку 90-х років у нас у країні виникла потреба в цілком нових спеціальностях у сфері економіки. З'явився попит на брокерів, менеджерів, керівників приватних фірм і підприємств.
За підготовку таких фахівців і взялися вузи недержавної форми власності. Державні ж вузи не були готові швидко пристосуватися до нових умов, вони міцно стояли на старих, перевірених рейках.
Усі перші недержавні вузи було зареєстровано як приватні підприємства або товариства з обмеженою відповідальністю!.. Й лише потім схаменулися: один за одним посипалися укази й розпорядження, що фактично перекреслювали одні одних.
— Й на фоні цієї плутанини, напевно, були люди, котрі встигли скористатися моментом?
— Авжеж. Узяти хоча б, приміром, так званий «Український Гарвард», відкритий свого часу в містечку Слов'янськ Донецької області. Варто сказати, що цей вуз заснувала дуже енергійна людина з надзвичайними організаторськими здібностями, хоча не має навіть закінченої вищої освіти. Нині «Гарвард» закрито правоохоронними органами, а його ректор перебуває під слідством. І майже 15 тисяч його колишніх студентів ходять по світу в пошуках справедливості; заплативримали липовий диплом, із яким нікуди не можна влаштуватися. Це ж абсурд — підготувати фахівця з вищою
— Який період у становленні системи недержавної вищої освіти був, на ваш погляд, найскладнішим?
— Своєрідним рубежем для нас став 1996 рік, коли скасували Міжрегіональну акредитаційну комісію й затвердили ДАК (Державну акредитаційну комісію). Почалася велика перетряска: закривалися вузи, переглядалися програми, перевірялася вся система.
Як на Заході? Адже там міністри можуть мінятися хоч щодня. Ну то й що? Економіка працює як і раніше, все залишається на своїх місцях, життя триває. Тому що всі без винятку працюють на «систему», на єдиний відлагоджений механізм, а не навпаки. У нас же: помінявся якийсь чиновник — уже починається колотнеча. А все через те, що не відрегульовані закони. Досі немає правового поля для існування нашої системи. Ось свіжий приклад. Приймається закон про науку, в ньому вказується, що на восьмидесятивідсоткові пенсії можуть претендувати лише викладачі, котрі працюють у державних вузах. А як же бути з тисячами кандидатів і докторів наук, котрі працюють в акредитованих приватних вузах? І гроші в Пенсійний фонд ми відраховуємо, на відміну від держвузів, акуратно. Скажіть, хіба таке може відбуватися в нормальній, правовій державі?
— Який же, як на вас, вихід із становища, що склалося? — Треба створити в Україні єдину освітню систему, що складається як із державних, так і з приватних навчальних закладів, орієнтовану на світові стандарти в навчанні. В жодній країні світу приватні вузи не відділяють від єдиної державної системи освіти.
Чому у нас стала можливою поява «Українського Гарварда»? Та тому, що в державі дуже розвинена корупція.
Міжнародна практика не знає випадків хабарів за складанння іспитів. Зарубіжний студент розуміє: йому потрібні знання, а не папірець, що свідчить про закінчення вузу. Ось коли у нас почнуть по-справжньому цінувати хороших фахівців — нікому й на думку не спаде платити за іспити гроші. А поки що ми переживаємо труднощі перехідного періоду. Від цього нікуди не втечеш, адже не можна лягти спати при соціалізмі, а прокинутися при капіталізмі.
— А які завдання розв'язує Асоціація вузів недержавної форми власності?
— Передусім — організаційні. Асоціація представляє приватні вузи в органах управління й державній владі. Крім того, вона виконує функції інформаційного характеру, а також здійснює юридичний захист викладачів і соціальний захист студентів.
— Як людині розібратися: що краще — приватний вуз чи державний? Як не помилитися, обираючи місце для навчання?
— Я можу сказати цілком точно: якщо вибирати між платним навчанням у держвузі й платним у приватному — однозначно безперечну перевагу мають вузи недержавної форми власності. Тут викладач знає, за що він працює. А студент, якщо його щось не влаштовує в навчанні, може просто зажадати виконання своїх вимог.
Однак треба не сплохувати, вибираючи для себе навчальний заклад. При цьому насамперед треба з'ясувати, акредитований вуз чи ні. Зверніть увагу на зовнішній вигляд аудиторій, кабінетів, стан матеріальної бази. Обов'язково поцікавтесь, хто там викладає, який професорсько-викладацький склад вузу.
— Виходить, що для студента головним пріоритетом був і залишається диплом державного зразка?
— Я вважаю, що держдиплом — це спадщина тоталітарного режиму, що історично нам дісталася ще від царської Росії. Але ми повинні виходити з тих реалій, в яких живемо. Утім, я гадаю, що обличчя кожного вузу має визначатися його власним дипломом. Але це має бути під контролем з боку держави.
