Уроки Форуму видавців у Львові
Українська літературно-книжкова сім'я не така й велика, щоб не знати один одного в обличчя. Та через посідання найбільшого географічного клаптя у Центрально- Східній Европі вона не має змоги регулярно збиратися за сімейним столом. Родинні контакти неправильні: спорадичні й без пісень у фіналі. А гени вимагають учти. Тому вже з літа, мимохідь зіштовхуючись із «родичами», замість індиферентного «Пока!» чув на прощання: «Побачимось на Форумі!».
«А все, що буде далі, — розширення цитати» (Тарас Федюк). Бо, зрештою, у цьому паролі, що самотою проріс на дванадцятому році ярмаркового існування, є щось від класичного «Наступного року в Єрусалимі!», чи не так?
Не вимагає доведення лише неякісний патос. Завважте: «Побачимось на Форумі!» — це аксіома, а не запитання. «Книжник-review» цього року не замовляв собі стенду, а отже й не потрапив до каталогу. Кілька разів до мене підходили неблизькі літературно-книжкові «родичі» і, стишуючи голос, запитували: «Що трапилося із журналом?!». Авжеж — все, як у «підручнику» британського книжкового аналітика Гордона Грема: «Неучастие в популярных ярмарках рассматривается как признак вашего неблагополучия на книжном рынке».
До всього, «побачимося» — це вже більше за «місце зустрічі змінити не можна». Бо власне зустрітися поміж десятків тисяч книжкового люду, що гольфстрімом циркулює чотирма поверхами Палацу мистецтв, — проблематично. А ще тисячі знайомих читачів розпорошені по вузівських авдиторіях, музеях, книгарнях та кнайпах, де в режимі non-stop відбуваються презентації. Львівський Форум — це вже не так місце зустрічі, як ареал, присутність критичної маси homo legens, що творить локальну ноосферу.
Цього року практично весь літературний бомонд був у Львові. Зі старших величин бракувало хіба Загребельного (хворіє) та Шевчука (письмовий стіл справді компенсує йому весь світ). Із молодших зірок впадала в око відсутність Андруховича (саме був у Дортмунді), Куркова (у Рейк'явіку), Ірванця (у Філадельфії), Пашковського (причина відсутности подібна до Шевчукової).
А от чого не приїхав Яворівський? Йому було що презентувати як письменникові, а як голова Спілки — просто мусив бути. Бодай аби побачити, що таке сучасне українське письменство — не за спілчанськими звітами, а за віддзеркаленням у очах читачів. Та й пересвідчитися, що невипадкова публіка Форуму цікавиться не тими літературно-книжковими часописами, для яких він пролобіював бюджетне фінансування, а зовсім іншими — «Четвергом», «Критикою», «Ї».
На Московському міжнародному ярмарку, що проходить за тиждень до Форуму, вже кілька років поспіль можна ґарантовано бачити кремлівських зверхників — включно із такими екзотичними в цьому місці державцями, як міністри оборони, фінансів, закордонних справ. А опозиційні лідери ходять сюди, як на роботу: ММКВЯ без Жириновського, Зюганова, Хакамади, Явлінського не буває. Як прокоментувала б це Марина Мєднікова: «Отож майструє собі громадянське обличчя. На красне письменство усі начхали, а він — підтримав. Замість держави. Значить, хоче бути державою».
За цією логікою, в Україні не спостерігається бажання бути державою ані в тих, хто при владі (жоден міністр не приїхав), ані в опозиції — навіть тимчасово безробітній пан Турчинов (якому, з огляду на «Ілюзію страху», є чим зайнятися і поза політикою) не змикитив особистих вигід своєї львівської присутності.
Якщо Франкфуртський ярмарок відкриває Президент Німеччини, а Московську виставку — прем'єр-міністр Росії, то на відкритті Львівського Форуму найвищим посадовцем був заступник голови облдержадміністрації. Він, зокрема, сказав, що «ми вже зараз створимо оргкомітет для підготовки XIII Форуму видавців» і уточнив, для чого це місцевим чиновникам потрібно: «Хочемо бачити на Форумі високих державних достойників».
Нічого поганого у бажанні забезпечити собі за рахунок Форуму «доступ до тіла» немає. Власне, Давос постав із саме такої «примітивної» технології. Але ж будьте реалістами: чи приїде до вас завтра президент, коли сьогодні не знайшлося часу на Форум у губернатора?
Згадувати у зв'язку з книжками ім'я голови Держтелерадіо І.Чижа вже аж якось непристойно — жодних арґументів на користь витрачання бюджетних коштів задля міфічного курирування цим комітетом українського книжкового ринку знайти не можу. Утім, пан Чиж з'їздив на ММКВЯ аби, як зазначено у його привітанні москвичам, розміщеному на комітетському сайті, «обмінятись досвідом щодо творення книжки, її популяризації і розповсюдження… утвердити нові стандарти мислення й поведінки» . І де був той Чиж чотири вересневі львівські дні? Чому не поділився набутим досвідом нових стандартів із вітчизняними книгарями?
Може, тому, що приватний статус Форуму муляє? І тому великодержавна ММКВЯ для нього — «ґрандіозна подія» ? Ну, так: Форум удвічі менший від Московського ярмарку, але ж тамтий ринок учетверо ширший за наш — то яка з подій «ґрандіозніша»? Мушу заспівчувати нашим держслужбовцям від книжки: те, що Форум тріумфально існує стільки років поза бажанням і небажанням держави — це, справді, як казав Антон Павлович, «большое свинство со стороны судьбы!».
До речі, про вивчення досвіду. «День» уже розтлумачував пану Чижу, що без включення до офіційної московської делегації книжкових журналістів-аналітиків говорити про це просто смішно. Не почув. А от головний редактор ґазети російського Міністерства друку «Книжное обозрение» Алєксандр Гаврілов уже третій рік поспіль їздить на Форум, як діти в школу. Гаврілов же — це очі, вуха і переважна частина розуму російського книжкового держкуратора. Таким чином наш досвід вивчається у Росії не на папері — згадати, бодай, започаткований там кілька років тому російський аналоґ Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року».
Коли нарешті прийде Герасим, нашому Му-му-Держтелерадіо пізно буде питати «За що?!».
Співавтори:
Тарас ФЕДЮК. Обличчя пустелі. — К.: Факт, 2005.
Гордон ГРЭМ. Книжный бизнес. — Москва: РосКонсульт, 1999.
Марина МЕДНІКОВА. Тю! — Л.: Кальварія, 2003.
А.П.ЧЕХОВ. Собрание сочинений. Т.II. — Москва — Ленинград: Госиздат, 1929.
