Уже не копають, але ще стережуть

У ВОЛИНСЬКИХ СЕЛАХ БУРШТИНОМ... РОЗПАЛЮВАЛИ ГРУБКИ

Свого часу бурштинова «лихоманка», як назвуть згодом масові спроби нелегального видобутку бурштину, не оминула, звісно, і Волинь. Місцеві ліси не відрізняються від рівненських чи житомирських за рівнем насиченості бурштином, що відразу оцінили і «мисливці» за дармовим заробітком із різних регіонів України. В селі Костюхнівка Маневицького району, що межує з Вовчицьком, одним із центрів нелегального видобутку бурштину, мені розказували про масштаби тієї «лихоманки»: «Бачили ліс, що за селом? То від його крайньої межі і до крайньої костюхнівської хати все поле, скільки очам видно, було заповнене людьми. Людьми, які були агресивні, хотіли тут же йти копати. Їх були тут тисячі!». Коли бачиш наочно цю територію, запруджену тоді «старателями», бере шок. Священик з Костюхнівки, отець Георгій Хомич, розказував мені, як старші жіночки, його парафіянки, кожній під 80, поривалися «піти в ліс і копнути», та й, врешті, вони таки виходили і також копали. Такий був ажіотаж. «Я жартував, що раз ви, бабусі, такі при силі, що можете з лопатою в ліс іти, то вже не буду вам місце в автобусі давати», — каже отець.

Але Волинь усе ж не стала центром нелегального видобутку бурштину, як це відбулося на Рівненщині чи Житомирщині. Багато волинян із прикордонних з Рівненщиною волинських сіл, звісно, копають бурштин, але не в себе, а в сусідів, і це не є секретом ні для кого. Між тим, бурштин у багатьох волинських селах справді лежить, образно кажучи, під ногами. В Костюхнівці, Колодіях, Вовчицьку, Лісовому, інших селах маневицької зони, які мало не стали «бурштиновим клондайком», розкажуть аналогічні історії на зразок цієї: як родина знайшла на своєму городі шмат «смоли» і всю зиму розпалювала ним грубку, відділяючи частинки, «бо ж воно так гарно горить!»

ЗА НІЧ ЛОПАТАМИ ПЕРЕТВОРИЛИ НА РУЇНИ 5 ГЕКТАРІВ ЛІСУ

За одну лише ніч бурштинокопачі знищили 5 гектарів лісу біля Вовчицька. 5 гектарів? За одну ніч? Лопатами? «А що дивуватися, якщо їх були тисячі», — констатує Іван НАУМЮК, начальник відділу охорони та захисту лісу державного підприємства «Маневицьке лісове господарство», з яким ми їдемо на ділянку в 5-му кварталі Оконського лісництва. Тут ще досі стоїть пост однієї з мобільних груп, які були облаштовані в розпал бурштинової «лихоманки».

Світлана ДУМСЬКА, прессекретар Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства, каже, що «з ініціативи державних лісогосподарських підприємств та безпосередньо начальника управління Олександра Кватирка було створено 20 груп оперативного реагування, власним коштом підприємств для їхнього повноцінного функціонування придбали 20 нових автомобілів «Рено-Дастер» та необхідне спорядження. Від часу максимального притоку нелегальних копачів бурштину в область (жовтень 2015 року) до сьогодні працівники лісогосподарських підприємств фактично забезпечували організаційні процеси, пов’язані з охороною лісових масивів, які несли високий рівень ризику нелегального видобутку бурштину. Працівники державної лісової охорони, службовці Національної гвардії та Національної поліції України вахтовим методом несли чергування на території Маневицького, Любешівського та Камінь-Каширського районів Волинської області з жовтня 2015 по 2017 рік. У найбільш критичні періоди їхня кількість щоденно сягала до 500 осіб. Посилена охорона зон ризику триває і до сьогодні, аналогів таких груп на базі держлісгоспів немає досі в Україні».

Чим є пост лісової охорони на ділянці Оконського лісництва? Це вагончик, у ньому примітивний лежак, столик під деревом з лавками, де в теплу пору року можна перекусити, пообіч і туалет. Ледь тліє вогнище, життя в якому підтримують не так заради тепла, бо ще на Волині в цьому році зими не було, а щоб було трохи, як кажуть, веселіше. Бігає доброзичливий собачка, якого вивезли в ліс «добрі» господарі. Тут чергують позмінно та цілодобово з лютого 2016 року. Є пости цілодобової охорони і в інших масивах, а коли ми з Іваном Наумюком виїжджали з двору Маневицького лісгоспу, в нього якраз заїжджав автобус з нацгвардійцями, які прибули на ротацію. «Ось де горбочки по лісі, то все засипані нами ями! Були і глибокі, не менш ніж чотири метри», — показує Наумюк. Природа повільно затягує свої рани. Поросла вже трава на засипаних вирвах. Але ще довго земля і ліс приходитимуть до тями після глуму над ними.

Усього було за цей час, розказує Іван Наумюк. Уже у вересні 2014 року в Маневицькому лісгоспі почали боротися з бурштинокопачами. «3 жовтня приблизно о 5-й ранку бурштиношукачі вторглися до кварталу 52 виділу 22 Вовчицького лісництва лісгоспу. Лісівники разом із працівниками Маневицького РВ УМВС не забарилися. Цього разу на місці незаконного видобутку бурштину затримано жителя Закарпатської області, виявлено приблизно 50 погонних метрів пожежних рукавів, що вже були розкладені по площі, металевий наконечник, автомобільну фару з акумулятором, автомобіль «ВАЗ-2101». У багажнику останнього була мотопомпа високого тиску. «Старатель» встиг пошкодити 20 соток угідь. Працівники слідчо-оперативної групи вилучили знаряддя незаконного видобутку бурштину, автомобіль доставили в Маневицький РВ УМВС. Після цього не минуло й тижня, як лісоохоронці знову отримали сигнал» — це лише один із епізодів «бурштинових буднів», описаних у одному з волинських видань. А цих епізодів були сотні, і досі немає спокою нікому, бо «старателі» цілком можуть повернутися знову. І, очевидно, каже Наумюк, що якби він та його колеги хоч раз «влізли в кишеню» до бурштинокопачів, то пиши пропало, їх би ніщо не зупинило, бо ти був би їм винний, і в маневицьких лісах розквітнув би такий же «клондайк», як у сусідніх регіонах.

«ЦЕ ХТО ДАВ ЗАВДАННЯ РОЗІГНАТИ ХЛОПЧИКІВ?»

Буваючи у волинських селах, які переживали бурштинову «лихоманку», обов’язково чула про Андрія ЛИНДЮКА, ексголову Маневицької райдержадміністрації. Завжди казали про його людську сміливість вийти одному перед тисячею «старателів» і не зважати на погрози. Андрій уже не голова РДА, але, звісно, добре пам’ятає час протистояння з бурштинокопачами та їхніми покровителями, РДА очолив у січні 2015 року. І багато чим може поділитися, але ось лише кілька моментів, що дуже показові.

«На початку було досить не просто. Адже абсолютно не мав довіри до тодішнього начальника райвідділу поліції, а також бачив, що деякі місцеві, назвемо їх «активісти», підбурюють інших. Вони намагались максимально розхитати ситуацію, запустити різні чутки, щоб не було довіри до влади, щоб кожна наша пропозиція місцевими жителями сприймалася вороже, тобто їхнє завдання було довести до такого стану, як це вже було на Рівненщині та Житомирщині. Кілька разів вони організовували збір «активістів» у райадміністрації. І прохання в них були дуже прості: «Дайте нам покопати чи повимивати бурштин. Чому на Рівненщині можна, а ми що, гірші?». І так пів року довелося заглиблюватися в суть проблем, для себе з’ясовувати, хто і яку роль відіграє в цьому незаконному процесі, вивчати місця, які «облюбували» незаконні старателі...

...Особливо ситуація загострилась у вересні 2015 року за місяць до місцевих виборів. Тоді в мене була підозра, що це спланована акція. Адже до того ми мали хаотичні та поодинокі випадки, які поліція і лісова охорона фіксували, а тут одномоментно кілька сотень копачів, з яких частина місцевих, а частина з Рівненщини зібрались у одному місці і почали копати.

Дуже багато копачів було затримано і доставлено в райвідділ поліції. На жаль, у нас дуже лояльне законодавство, а тому їх були вимушені відпустити. Хоча, як на мене, то здавалося б, які ще потрібні докази, якщо є навіть відеофіксація. Ну, але... Закон є Закон. Після того випадку голова обладміністрації Володимир Гунчик і запропонував, а рада оборони області підтримала рішення встановити 7 блокпостів на території Лісівської та Костюхнівської сільських рад, а також безпосередньо на «центральному клондайку...

...Централізовано ми виїхали в те урочище, звичайно, що народні обранці були шоковані. Але ще більше був шокований я. Бо коли повернулися назад у Маневичі, щоб обговорити проблему, яка склалася, то одна депутатка з опозиційної на той час партії, обурюючись, сказала: «Це хто дав доручення розігнати хлопчиків, які пішли в ліс трошки заробити грошей?». І такі думки були в багатьох депутатів районної ради.

...Приїхавши до Костюхнівки, побачив сотні людей, які точно не з Волинської області. Мене втішило, що практично не було жителів навколишніх сіл. Отже, наша інформаційна робота дала певний ефект. Був випадок, коли мені почали розказувати, що вони місцеві, я ж запитав, звідки приїхали, і у відповідь почув: «Да я с сєла Большая Мєдвєдіца». Я засміявся, бо в нас є село Велика Ведмежка, але ніхто з місцевих і ніколи її не назве Мєдвєдіца. Ну і таких було чимало. Приїхали на автомобілях з реєстраційними номерами Рівненської, Житомирської, Тернопільської, Львівської і навіть Івано-Франківської областей, звичайно, що були і з Волинської області та деяких сіл Маневицького району. Розмова була досить тривала, аргументів було багато. Цікаво було спостерігати, як люди з телефонами, які тоді коштували не менше тисячі доларів, розказували, що в них «діти з голоду вмирають», а тому вони приїхали, щоб «трошки заробити»...

...Під’їхали до Лісового, розпочинаю розмови з «копачами». Кожен із них у руках тримає лопату. І їх реально кілька сотень, а може, й тисяча. Чи було страшно? Тоді про страх зовсім не думав, тим паче, досить професійно поводились працівники поліції, які завжди були біля мене. Розмова в нас не вдалась. Вони розуміли, що за 2—3 км місце їхнього призначення, а тому залишили транспорт, нас обійшли і пішою ходою пішли до «центрального клондайку». Ситуація досить неприємна, коли бачиш, як понад тисячу чоловіків з лопатами, як чорна орда пішли через поле до лісу, щоб реально свідомо порушити Закон, а ти нічого не можеш вдіяти... Загалом у той день до того місця з’їхалося, за моїми оцінками, 6—8 тисяч копачів. Нам залишалося лише чекати прибуття нацгвардійців. Цікавим був факт, коли виводили одного чоловіка, явно подібного до священика. Він просив його не садити з іншими порушниками в автобус, а відпустити, бо він таки священик. У нього запитали: «А тут що робите?!»

Відповідь була оригінальною: «Привіз своїх парафіян з Дубровицького району заробити грошей!» І знову ж таки всіх затриманих описали, взяли дані і... і відпустили.

...Ми вистояли в критичний момент. І тут варто віддати належне і подякувати тодішньому голові Волинської ОДА Володимиру Гунчику, працівникам поліції, служби безпеки України, прокуратури, нацгвардійцям, лісівникам, аграріям, деяким місцевим підприємцям. Усі гуртом зробили те, що мали зробити — не допустили знищення наших лісів «бурштинокопачами». Бо якщо в Маневицькому районі знищено приблизно 10       га, а в сусідніх областях кілька тисяч, то цифри говорять самі за себе. І коли це все пережив, то на слово «бурштин» у мене виникає алергія, саме тому колись у одному інтерв’ю сказав, що хочу, щоб бурштин коштував як пісок, щоб він уже нікому не був потрібний. Я щиро це казав. Бо маючи ліс, землю і працьовитих людей, можна зовсім по-іншому розвивати громаду».

* * *

А громади тепер... проти видобутку бурштину. І в Маневицькому, і в Любешівському, і в Камінь-Каширському районах уже відбулися протести селян проти видобутку бурштину легальним шляхом. На зборах селяни не дають згоди підприємству, яке хоче це робити і має всі необхідні папери, навіть на розробку території. Люди бояться втратити воду в своїх криницях, не вірять у те, що після розробки територій і видобутку бурштину їхні землі повернуть до первісного вигляду. Але це вже наразі зовсім інша історія.