В ОФСАЙДI

— Ало, це федерація футболу?

— Так, його самого.

— Я з Кукуєвки телефоную. Хотів би дізнатися, як там наша збірна сьогодні?

— Як, як... Ясна річ — програла.

— Продули, значить, знову. От паскуда суддя!

— А чому суддя паскуда?

— Ну то як же? Либонь знову суперникам підсуджував, наших ні за що вилучав після удару суперникові по ногах, пенальті не призначав, якщо наші у їхній штрафній опинялися?

— Та ні, суддя як суддя. Судив то й судив.

— А-а, збагнув, збагнув!.. Ну, тоді недовго йому кермувати лишилося.

— Кому?

— Та тренерові вашому. Либонь, знову над гравцями знущався — контрактів з ними не укладав, тренуватися змушував, не визнавав, що гравці такого класу самі мають вирішувати, як і кому грати, без всіляких там тренувачів?..

— Та ні, тренер як тренер. Один з-поміж найкращих, досвідчений, знаючий. Тренує то й тренує.

— А-а, все, все! Ясно. Домагайтеся, щоб не відпускали їх зі слідчого ізолятора. Ні за що!

— Кого не відпускати?

— Ну вболівальників! Розперезалися, либонь, нашим грати заважали, пляшки в нашого воротаря кидали, непристойності скандували?

— Та ні, болільники як болільники, прийшли, уболівали, аплодували.

— А-а, дійшло. Це, звісно, річ складна, але через міністерство іноземних справ опротестувати можна.

— Що опротестувати?

— Та дії країни-суперниці. Либонь, зустрічний вітер і сонце в очі випускали, коли наші вперед йшли, собак, либонь, вівчарок з-під трибун на наших захисників нацьковували? А в лазареті після сніданку скільки наших тепер?

— Та ніскільки. Зустріли привітно, прийняли, провели, м’ячі нам під час гри миттю з-за воріт приносили, тренерові вимпела дали. Нормально.

— Ні, ні, чекайте. Ви ж сказали — наші програли?

— Ну то програли.

— І що, нічого ніхто нашим ніяк ні в чому ніде?

— Ні, нічого ніхто нашим ніяк ні в чому ніде.

— Е-е, а чому ж тоді програли?

— Як чому, бездарні тому що. Повзали по полю, до ладу відбити не могли. Вони тільки гроші гребти удатні, а за честь збірної битися нема бажання. З такою грою, як у них, за першість двору виступати.

— Перепрошую, не зрозумів. Це значить — нікого не звинувачувати, крім гравців?

— Та так.

— Це я до федерації футболу телефоную?

— Та його самого.

— І ми про нашу збірну?

— Про вашу.

— Про Росію?

— Про неї.

— А-а... Е-е... Вибачте... Тут у мене в довіднику телефонному не зовсім... Це я код якого міста набрав?

— Що не Москви — так це точно, сер.

— Ой, вибачте, то ж то я дивлюся, нісенітницю якусь несете.