Валентина СТРIЛЬКО: «У документах ніде не згадується поняття «український народ», натомість — «населення України»

Газета «День» вже писала про те, що сьогодні в Україні йде обговорення пропозицій до державного документа «Про проект Концепції загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 роки» та інших нормативних документів у галузі освіти, започаткованих Міжнародним освітнім фондом імені Ярослава Мудрого спільно з Національною академією педагогічних наук, громадськістю, релігійними конфесіями.

Фахівці фонду проаналізували зміст середньої освіти України та державні нормативно-правові акти, які стосуються її змісту та виховання молоді щодо наявності чи відсутності позицій, які мають формувати в учня знання та уявлення про Україну, її мову, історію, культуру, народні традиції. На жаль, висновки невтішні: за словами президента Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого Валентини СТРІЛЬКО, сучасна освіта формує в учнів космополітизм, любов до всього світу, але не до України. Про це вона розповіла «Дню».

— Валентино Василівно, яка причина того, що, за вашим словами, з української освіти «вихолощується український зміст та український дух»?

— У 2013 році з ініціативи нашої організації по всій Україні проходять Всеукраїнські науково-практичні конференції «Українське національне виховання: реалії, тенденції, перспективи». Зокрема, вони вже відбулися в Дніпропетровську, на базі обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, у Київській області, на базі Київського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, у Києві, на базі Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, в Дрогобичі, на базі Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка. Підключаються до цієї важливої роботи як вищі навчальні заклади України, так і загальноосвітні школи. Нещодавно такий захід успішно пройшов у Богуславі на Київщині. Спільно з Асоціацією «Відроджені гімназії України» планується проведення науково-практичної конференції на базі Щасливської школи Бориспільського району. В рамках її роботи будуть підведені підсумки Всеукраїнського конкурсу дитячого малюнка на тему «Любіть Україну».

Кожна конференція носить конструктивний характер: ми аналізуємо стан української освіти щодо відповідності змісту освіти потребам становлення української держави, вихованню українських патріотів і вихованню української нації. Ми приходимо до невтішного висновку: вихолощується український зміст освіти, а в проекті «Концепції загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013—2017 роки», затвердженої колегією Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, взагалі зникає поняття патріотизму як такого, а з’являється нове поняття: «виховання політичної нації». У документах ніде не вживається термін «український народ», натомість з’являється поняття «населення України». Коли ми проаналізували прийняті Кабінетом Міністрів України Державний стандарт початкової загальної освіти, який набуває чинності з 01.09.2013 р., та Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, який впроваджується в частині базової освіти з 01.09.2013 р., а в частині повної освіти — з 01.09.2018 р., то побачили, що там практично відсутній український зміст освіти. Навіть українська мова не виділяється окремим розділом, щоби можна було прописати головну мету та складові вивчення державної мови. Українська мова йде через кому: «українська мова, мова національних меншин та інші...» Ніде не згадується про те, що треба виховувати шанобливе ставлення до української мови.

Історія України також подається через кому в світовому історичному компоненті... Відбувається правова казуїстика: підміна державної мови «рідною» — це завуальоване просування російської мови. Тобто йде цілеспрямована робота державних структур щодо переведення українських шкіл на космополітичні рейки та формування із населення України (цей термін — майже в усіх документах Міністерства освіти України) «політичної нації».

Наведу ще один приклад. Ми аналізували зміст підручників з української мови для початкових класів. Це 743 сторінки (вісім підручників — по два на кожен навчальний рік), серед яких є тільки 27 речень, в яких згадується слово «Україна» або «український». У ці 27 позицій входить слово «Конституція України», «українська казка», «українська приказка». Аналізуємо «Читанки» для початкових класів. Гарно підібрані тексти, але в них немає жодного дитячого історичного оповідання про Україну. А їх українські письменники вже написали дуже багато.

Ще одна проблема. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України приймає «Концепцію літературної освіти», затверджену 26.01 2011 року наказом міністра освіти №58. Якщо до цього часу в нас була українська література і світова, в рамках якої вивчалася російська література, то тепер російській літературі відводиться окреме «почесне» місце. Російську літературу відносять до золотого фонду класичної літератури, а ще обѓрунтовують: «особлива роль належить російській літературі як художньо-словесному надбанню, у тісній взаємодії з яким протягом декількох століть формувалася українська література». А українську літературу не називають золотим фондом, не звертають увагу вчителів на формування в учнів знання кращих творів українських письменників. Не зрозумілий в цьому документі розподіл: українська література й світова, вітчизняна й світова. А українська хіба не світова? Однобічне, смішне й недолуге тлумачення: «Українська література плекає любов до мови і звичаїв українців, в конкретно-образній формі доносить до читача інформацію про своєрідність українських традицій та культури». А де українська історія, де доля й місія української нації? Де її душа? Державні службовці не помітили цього в українській літературі?

І як розуміти: «Світова література прилучає дітей до загальнолюдських цінностей, виховує толерантне ставлення до різних народів, народностей, рас і культур»? А українська література хіба цього не робить? І що це взагалі за розмінне поняття «загальнолюдські цінності»?.. А де національні цінності? Де нація? Про це не сказано жодного разу. Складається враження, що слово «нація» особливо лякає чиновників.

Кращі історичні літературні твори ні в початковій, ні в середній школі не вивчають. У Державних стандартах для початкових класів, які набувають чинності з 1 вересня 2013 року, слово «Україна» згадується два рази. Ніде не ставиться за основну мета сформувати ѓрунтовні знання про Україну, про її історію, мову, культуру. Тільки в освітній галузі «природознавство» є одне речення, яке стосується України: «засвоєння традицій українського народу у відносинах людини з природою». В запропонованих Державних стандартах для початкових класів українську мову як державну не відокремлюють, тому й ніяких завдань щодо її вивчення не ставиться. Натомість пишеться про «залучення до вивчення національних культур народів, мова якого вивчається». Все це, на мою думку, робиться з двох причин: або ті, хто це пише, не розуміють, що роблять, або роблять це продумано й цілеспрямовано.

— З якими конкретно пропозиціями щодо вдосконалення змісту освіти та виховання в освітніх закладах ви звернулися до державних установ?

— Кожна всеукраїнська науково-практична конференція ухвалює цілий ряд документів, в тому числі і звернення до народних депутатів України, Президента України Віктора Януковича, прем’єр-міністра Миколи Азарова, міністра освіти і науки України Дмитра Табачника. Вже прийняті резолюції щодо державних стандартів освіти з патріотичного виховання, з «Концепції мовної освіти в Україні», з «Концепції літературної та мовної освіти». Ми констатуємо, що вітчизняна система освіти і виховання перебуває у глибокій кризі. У зверненні до Президента Віктора Януковича та народних депутатів України ми просимо зініціювати прийняття закону України «Про українське національно-патріотичне виховання», а також затвердження Державної програми українського національно-патріотичного виховання з відповідним державним фінансуванням. Також серед наших вимог — відміна Закону України «Про засади державної мовної політики» та вимога не допустити прийняття Верховною Радою «Концепції загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013—2017 роки», розробленої Міністерством освіти і науки України. У ній, як нам здається, завдання виховання молодого покоління не збігаються з інтересами держави. Ми хочемо привернути увагу широкої громадськості до надзвичайно важливої складової незалежності України — освіти, а також залучаємо до розробки конкретних пропозицій представників громадських організацій і установ, в тому числі й релігійних громад.

Те, що ми почали робити, дуже нелегка справа. Але наша сила в єдності науковців, вчителів-практиків, громадських діячів у питаннях докорінних змін в українській освіті, адже без таких змін могутньої України не буде. Рано чи пізно антиукраїнська крига скресне!