Вартові пам’яток

Цей рік може стати знаковим для українських пам’яток. По-перше, він оголошений Роком охорони культурної спадщини. Таке крокування в ногу з країнами Європи, де тривають аналогічні заходи щодо захисту національного надбання. По-друге, у квітні відбудуться парламентські слухання щодо стану, проблем та перспектив охорони культурної спадщини. Разом все це є чудовим приводом знайти кошти у державній скарбниці для відновлення і реставрації занедбаних пам’яток, розробити програми збереження унікальних об’єктів, а також відшукати компроміси із забудовниками, які зазіхнули на історичні місця. Зараз цим більше переймаються не органи влади, а громада. «День» дізнавався, що вдається активістам і чого поки не вистачає.

МІНОРНА ОДЕСА

На наше запитання, що наразі найбільше турбує одеських активістів, голова громадської організації «Мій дім Одеса» Максим КАТАРЖУК відповів, що проблем тисячі. Та не всі містяни хочуть їх помічати й активно залучатися в боротьбу з інвесторами, чиновниками, а іноді й із самими собою, долаючи байдужість. Але Максимові та його однодумцям це вдається. Коли на суботник біля запустілої оранжереї прийшли півтори сотні людей, організатори прибирання опинилися в шоці, бо раніше підтримка містян виявлялася виключно в соцмережах.

«Наша організація намагається об’єднати всі громадські ініціативи, що займаються збереженням пам’яток, ми хочемо створити в місті асоціацію із захисту культурної спадщини Одеси, — ділиться планами одеський активіст. — Наразі ми тримаємо під контролем кілька питань: збереження Французького бульвару, створення меморіального комплексу та реставрація будинку Руссова (має статус пам’ятки архітектури місцевого значення. — Авт.). Останній був у приватній власності, там створили фіктивне ОСББ, але місто не передавало землю під цим будинком, а якби передало, то там постав би новий торговельний центр. У будинку було 15 підпалів. Спочатку ми самостійно його оберігали, укріплювали паркан, ставили камери відеоспостереження. На пам’ятці були лазівки, через які дехто пиляв метал, тож ми повністю закрили вікна ДСП, щоб туди ніхто не міг проникнути».

БУДИНОК РУССОВА В ОДЕСІ ПЕРЕЖИВ 15 ПІДПАЛІВ. НА МІСЦІ ЦІЄЇ ПАМ’ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ МІГ З’ЯВИТИСЯ ЧЕРГОВИЙ ТОРГОВИЙ ЦЕНТР. ПРОТЕ НЕ ТАК ДАВНО МІСТО НАРЕШТІ ПОВЕРНУЛО БУДИНОК У ВЛАСНІСТЬ ГРОМАДИ Й У БЕРЕЗНІ МАЄ ПРОВЕСТИ ТЕНДЕР НА ЙОГО РЕСТАВРАЦІЮ / ФОТО ОЛЕКСАНДРА ГІМАНОВА

За словами Максима, у березні місто має провести тендер на реставрацію будинку, бо нарешті повернуло приміщення у власність громади. «Планується надати 120 мільйонів гривень, і ми чекаємо на початок цих робіт, — продовжує активіст. — Також ми працюємо з клінічним санаторієм імені Чкалова, де є десятки старовинних будинків, — ми вносимо їх у реєстр пам’яток, готуємо паспорти. Інші санаторії теж звертаються до нас із такою пропозицією, бо є побоювання забудови».

«НЕМАЄ ІДЕЇ ДЛЯ ЄДНАННЯ»

Одеські активісти з нетерпінням чекають на парламентські слухання щодо культурної спадщини, будують плани, як заявити там про міські проблеми й отримати надійний захист. Та не всі плекають надії на допомогу депутатів. Людмила ЛЕВИЦЬКА з міста Ізяслав Хмельницької області вважає, що слухання мають ґрунтуватися на обговоренні певних законопроектів щодо підтримки чи фінансування пам’яток. Але їх нікому підготувати.

«Ми намагаємося триматися разом, стежити за діяльністю одне одного. Але проблема в тому, що немає особистості чи ідеї, навколо якої ми б об’єдналися, щоб просувати щось у законодавчому напрямку, — констатує Людмила. — От будуть парламентські слухання, але немає того, хто підготував би якісь законопроекти чи зміни до чинних законів, немає єдиного рішення, що прописувати. Зібратися і поговорити ми можемо, але що далі, яка може бути панацея?» Свої думки активістка, вочевидь, будує на досвіді боротьби за місцеву пам’ятку — кафедральний костел святого Івана Хрестителя, інша назва якого — Фарний.

ФОТО З САЙТА STEJKA.COM

Декілька років поспіль небайдужі містяни влаштовують тут суботники і намагаються пояснити владі, що костел має стати туристичною окрасою Ізяслава. Проте їх ніхто не чує.

«Хоча позитивні зміни є. Про культурну спадщину почали говорити більше, — зазначає Людмила. — Можливо, рік такий. Може, в мене таке коло спілкування. Та всюди проблема одна — фінансування. Збереження пам’яток можливе лише за умови їхньої окупності. Але щоб робити щось серйозне, треба створити мінімальні умови, принаймні прибрати бруд. У нашому разі бракує дискусії, що пам’ятки потрібно розвивати як місця з туристичним потенціалом, і громада має розглядати це як один із пріоритетів. Нинішня влада такої можливості взагалі не розглядає».

ШАЛЕНІ ТЕМПИ ЗАБУДОВИ ЛЬВОВА

Активісти з різних міст — у курсі того, хто чим займається. Спільні конференції, семінари, зустрічі чи просто телефонні розмови допомагають тримати зв’язок між громадами. Минулої осені навіть спробували оформити цей зв’язок офіційно. Ініціативні групи із Чернігова, Одеси, Львова, Чернівців та Києва зібралися у столиці для підписання меморандуму про співпрацю. Від імені такого всеукраїнського об’єднання дбати про культурне надбання мало стати легше. Та поки результати співпраці невеликі.

Так, київська організація «Андріївсько-Пейзажна ініціатива» провела декілька тренінгів у містах-партнерах — про те, як складати дорожню карту для збереження культурної спадщини. Одеса очікує на таку подію у вересні.

Львів — серед міст, де така зустріч уже відбулася. Проблем у міста вистачає. «Активістів турбують шалені темпи забудови міста. Торік Львів вийшов на перше місце за темпами будівництва житла в Україні, — ділиться наболілим місцева активістка Зоряна ІВАНКІВ. — Великі гроші затьмарюють патріотизм, здоровий глузд і любов до території, яка тебе виховала. Попри спротив громади, на вулиці Федорова, 23, постала багатоповерхівка. Скандальна ситуація нещодавно була на площі Ринок, 36, де спотворено історичну будівлю, порушено всю архітектуру, поставлено величезний «акваріум». Це дешеві трюки. Стара частина міста археологічно безцінна, не можна її руйнувати.

Багато справ перебуває в судах, і навіть є хороші результати. «От на вулиці Довбуша, 15, є рішення суду про знесення огорожі, але ми хочемо домогтися, щоб суд визнав придбання будівлі незаконним, — наводить приклад Зоряна. — До крайніх заходів намагаємося вдаватися рідко. Хоча є позитивні рішення, трапляється, що державні органи влади не ставлять «крапок», а інвестори знаходять зачіпки, залишаючи собі шанс для забудови».

ПРО СИТУАЦІЮ З БУДИНКОМ НА ПЛОЩІ РИНОК, 36, ЩО У ЛЬВОВІ, МІСЦЕВА АКТИВІСТКА ЗОРЯНА ІВАНКІВ РОЗПОВІДАЄ: «ТУТ НЕЩОДАВНО БУЛО СПОТВОРЕНО ІСТОРИЧНУ БУДІВЛЮ, ПОРУШЕНО ВСЮ АРХІТЕКТУРУ, ПОСТАВЛЕНО ВЕЛИЧЕЗНИЙ «АКВАРІУМ»  / ФОТО ПАВЛА ПАЛАМАРЧУКА
 

КОМЕНТАР

«У ВСІХ ОРГАНАХ ВЛАДИ ПОТУЖНО ПРЕДСТАВЛЕНІ ЗАБУДОВНИКИ»

Леонід КОСАКIВСЬКИЙ, перший за часів незалежності України київський міський голова:

— Безумовно, дуже добре, що є люди, яким не все одно, як забудовуються міста. Вони об’єднуються і протестують проти архітектурно-будівельного вандалізму, наступу на їхній життєвий простір. Завдяки їхнім зусиллям вдається, зокрема у столиці, рятувати деякі історичні будинки, вгамовувати забаганки забудовників. Але часто влада не чує активних громадян. Формально ніби проводяться слухання, чиновники зустрічаються з протестувальниками, іноді щось обіцяють, і на цьому зазвичай все закінчується. А забудовники все одно продовжують робити свою чорну справу.

Свого часу я очолював Лігу історичних міст України. Але її розгромили за часів Кучми, бо ми стали як кістка в горлі для центральної влади, виступаючи за збереження історичного обличчя наших міст, проти їх варварської забудови. Ми зупинили тоді реалізацію жахливих проектів у столиці на Бессарабці, на розі вулиць Мечникова та Лесі Українки, Грушевського 9А тощо, за що я і втратив посаду. Тоді це можновладцям не подобалося, не подобається така активна позиція людей і зараз. А влада має бути на боці виборців, а не забудовників та грошовитих мішків, які в цій справі замовляють музику.

От що в Києві зводили останні понад 20 років? Комерційне житло, торговельно-розважальні та офісні центри. Соціальні об’єкти практично не будувалися, паралельно знищувалися історичні будинки, що «заважали». Але треба дивитися на досвід інших країн, де дбайливо ставляться до історичної забудови, всіляко її захищають. У Києві є норма, що не можна будувати в центрі вище за 27 метрів, але на неї ніхто не зважає. У всіх органах влади потужно представлені забудовники, тому не дивно, що таке відбувається. Навіть не зважають на протести й перестороги ЮНЕСКО. Потрібно, врешті-решт, домагатися, щоб у цій справі панував закон і захищалися інтереси людей.