«Ведеться багато роботи, але ефекту – нуль»

Цього тижня Верховний суд РФ залишив у силі вирок українцям Миколі Карпюку і Станіславу Клиху – 22,5 і 20 років позбавлення волі відповідно за нібито участь у Першій чеченській війні і вбивства російських військових. Микола Карпюк є першим українським політв’язнем у Росії – його фактично викрали у березні 2014 року. Нині у СІЗО та колоніях на території РФ та окупованого нею Криму утримується кілька десятків українців, і зараз проблема наростає – за останні кілька місяців затримали щонайменше вісім наших громадян.

«ПОТРІБЕН ЄДИНИЙ МОЗКОВИЙ ЦЕНТР»

Основний шлях для звільнення цих людей, на який найбільше розраховують адвокати, правозахисники та рідні в’язнів, - обмін. За такою схемою повернулися додому Надія Савченко, Геннадій Афанасьєв, Юрій Солошенко. Це питання суто політичних домовленостей, процес проходить дуже втаємничено. Громадськість розуміє це, але тривала відсутність поступу наштовхує на думку, що за ширмою секретності хочуть приховати відсутність дій.

Тож днями група народних депутатів України, родичів в’язнів і активістів оприлюднила відкрите звернення до Президента, голови СБУ, секретаря РНБО, міністра закордонних справ і міністра юстиції щодо ситуації з «бранцями Кремля». Головна вимога – призначити конкретну особу або інституцію, відповідальну за переговори щодо звільнення політв’язнів. Ця особа або орган має звітуватися щодо прогресу в процесі переговорів – у закритому режимі перед родичами політв’язнів і окремо перед громадськістю.

Як позитивний приклад такої платформи у зверненні згадують об’єднаний центр при СБУ, що відпрацьовує питання пошуку та звільнення полонених і зниклих безвісти осіб, яких утримують «ДНР» і «ЛНР».

«У питанні визволення наших бранців у Росії є величезна проблема з боку України – немає єдиного центру, котрий відповідає за це, - акцентує народний депутат Ігор Луценко, який підписав звернення. – Коли ми як люди з повноваженнями, народні депутати, питаємо у державних інституцій, як розвивається процес, часто у різних місцях чуємо різні відповіді. На сьогодні, за моїми спостереженнями, питання наших бранців плавно розподілено між урядом, МЗС, Адміністрацією Президента і частково – парламентарями. Потрібен мозковий адміністративний урядовий центр з максимальними повноваженнями і представленням на міжнародному рівні».

«ІНФОРМАЦІЯ РІДКО ВИХОДИТЬ ЗА РАМКИ ЗАГАЛЬНИХ ОБНАДІЙЛИВИХ ФРАЗ»

Минулого тижня Міністерство юстиції РФ відмовило Україні в передачі політв’язнів Олександра Кольченка та Олега Сенцова, бо вважає їх російськими громадянами. Міністр юстиції України Павло Петренко пообіцяв, що Кремль змусять визнати українське громадянство бранців, але так чи інакше заява російського Мін’юсту може свідчити, що перемовини стосовно бранців ускладнюються.

До речі, сестра Олега Сенцова Наталія Каплан 22 жовтня повідомила, що брата, який відбуває покарання у якутській колонії, помістили на 15 діб у штрафний ізолятор. Чому – невідомо. «Зараз є чітке зрозуміння, що треба змінювати стратегію, - переконана Наталія Каплан. – Третій рік людина сидить у тюрмі, і все дуже погано. Видно, що ведеться багато різної роботи, але ефекту – нуль. За два з половиною роки не домоглися нічого. Людині дали 20 років, і вона сидить. Тому дуже важливо створити структуру, яка б об’єднувала всі ці процеси, і щоб була людина, відповідальна виключно за політв’язнів».

Нещодавно до СІЗО «Лефортово» у Москві доправили українця Євгена Панова, якого у серпні цього року звинуватили у спробі здійснення диверсій на території Криму. Брат Євгена Ігор Котелянець розповів про свою комунікацію з українською владою: «Не можу сказати, що від нас бігають і зачиняють двері, але отримуємо інформацію, тільки якщо самі її вимагаємо. Ця інформація дуже рідко виходить за рамки загальних обнадійливих фраз, що Україна робить все задля звільнення брата, що перемовини дуже складні тощо. Чи проходять ці перемовини насправді, хто бере у них участь – жодних даних немає. Найвагоміша інформація надходить від наших адвокатів».

Ігор додає, що коли брата тільки-но затримали, така позиція була зрозуміла – треба було зібрати інформацію по ситуації, зорієнтуватися, як вести перемовини. Але зараз хочеться більше конкретики.

«ЗДАЄТЬСЯ, РОСІЯ ПОСТАВИЛА БЛОК НА ПИТАННЯ ОБМІНУ»

«Ми нічого не знаємо про обміни, і це зрозуміло, бо на стадії фінальних домовленостей включається режим тиші, можна лише по певних ознаках здогадуватися, що щось відбувається. Але ми занепокоєні, бо здається, що зараз Російська Федерація поставила блок на це питання, і перемовини зайшли у глухий кут, призупинені, - акцентує Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод. – Родичі хочуть знати – це справді так, чи по комусь перемовини все-таки проводяться. Питання не в тому, щоб ми стали стороною цього процесу. Але чи проходять ці перемовини? Чи треба нам як громадськості через міжнародних партнерів шукати шляхи їх активізації?».

Складне питання, що лежить у компетенції переговірників, - як проводити обмін, у форматі «всіх на всіх» чи визволяти українських громадян по одному. Бо, наприклад, згаданий на початку Станіслав Клих після катувань має очевидні проблеми зі здоров’ям і рятувати його треба якомога скоріше. Але з іншого боку, нагадує Олександра Матвійчук, історія збройних конфліктів в інших країнах показує, що добре спрацьовували обміни списками – тоді кожен в’язень незалежно від рівня відомості потрапляв додому. «Все залежить від стратегії, а яка вона в українських органів влади, сказати складно, адже я не дотична до процесів перемовин», - каже правозахисниця.

Українські парламентарі надіслали звернення Генеральному секретарю Ради Європи, голові Комітету міністрів Ради Європи, комісару Ради Європи з прав людини і російському омбудсмену з вимогою вжити всіх політичних і дипломатичних шляхів, щоб громадяни України, яких незаконно утримують у Росії та окупованому Криму, повернулися додому. «Додатково ми надіслали запити до Міністерства закордонних справ і Міністерства юстиції, які готують усі необхідні документи для екстрадиції або помилування, - повідомила народний депутат Ірина Суслова. – Задача народних депутатів, рідних бранців, представників громадянського суспільства і виконавчої влади, – об’єднатися і тиснути на російську владу, а також просити підтримки у міжнародних інституцій».