Великодні шедеври майстра,

«Єдиний урок, який ми можемо дістати з історії народів — те, що самі народи ніколи не здобувають уроків зі своєї історії»

Наша бесіда з головою єдиного в Україні класичного ювелірного дому «Лобортас і Карпова» Ігорем Лобортасом почалася з розповіді Ігоря про Карла Густавовича Фаберже — великого ювеліра, дотепного співрозмовника, невтомного вигадника, який був талановитий у всьому, що він робив. Багатомовний факт — його твори зовсім не обмежувалися знаменитими великодніми яйцями. У його майстернях вироблялися портсигари, кабінетні прикраси, посуд і навіть приціли. 30 років Карл Фаберже дивував імператорський дім своїми чудовими роботами. Здавалося б, про нього має бути відомо все. Але з часу смерті Фаберже білих плям у його біографії менше не стало, архіви майстра досі не знайдено, а серед досягнень ювеліра є такі, які відомі лише вузькому колу фахівців. Але багатоплідність творчості майстра проявляється не лише в створених великодніх шедеврах. У всьому світі з’явилися імітатори його, які зі своїми яйцями прагнуть перевершити не лише самого Карла, але й цілу історичну епоху. Одного разу він почув слова: «Який же цей Карл — просто карлик!» — і тоді емоція виплеснулася назовні.

— Зрозумійте: Фаберже — геній. Адже він зачіпає не лише уми сучасників. Майже ціле сторіччя його роботи є каталізатором для майстрів усього світу, особливо в країнах колишньої — Російської імперії, і Україна не виключення. Але знаєте, в чому парадокс? Крім майстрів і компаній, які трепетно поповнюють скарбницю, засновану Фаберже, є ювеліри, які, намагаючись прилучитися до справи і слави великого майстра, нагадують «свиню під дубом столітнім». Вони навіть не замислюються над тим, що Фаберже протягом століття був і залишається для ювелірів усього світу ідейним натхненником, учителем, роботи якого зберігають багато секретів. Є серед них і алгоритми, які можуть привести до успіху молоду сучасну компанію.

— Невже Фаберже вдалося знайти золотий перетин ювелірного мистецтва?

— Бачите, Карл Густавович був ультрасучасним майстром своєї епохи, найбільшим новатором, який створив цілий пласт унікальних шедеврів, які не існували до нього! Найбільш значущі твори — знаменита колекція великодніх яєць із 56 предметів (42 з них збереглися до наших днів). Уявляєте, навіть зараз не одна сотня найбільш освічених людей, серед яких — американські, європейські та російські мистецтвознавці (зокрема, фахівці з коштовностей московського Кремля) ніжно називають Карла Густавовича «своїм годувальником», бо він їм дає роботу і до цього дня! Є про що писати, що оцінювати, навіть у ХХI столітті мистецтвознавці стабільно заробляють, аналізуючи творчість Фаберже! І уявіть, як їх шокують раптові заяви середнього стилю майстрів, які, беручись за роботи, що нагадують Фаберже або створені під величезним його впливом, авторитарно заявляють, що, мовляв, їхні «шедеври» — ледь не приклад для САМОГО великого Майстра! І, «ничтоже сумняшеся», додають, що от, мовляв, не пощастило їм з’явитися на світ лише через 80 років після його смерті, а так би з легкістю показали де раки зимують «цьому вискочці». Стає просто до сліз шкода, що ім’я цієї світлої людини втоптується в бруд його ж «незаконнонародженими» дітьми.

Лобортас сумно зашелестів якимись паперами на своєму робочому столі.

— Наведу кілька фраз з нещодавно опублікованих статей. От, наприклад, така заява: «У нашому XXI столітті перевершити старих майстрів можливо, реально й навіть необхідно». І головним із прикладів, кого можливо перевершити і обійти, стає, звичайно ж, Фаберже! Дуже хотілося б поглянути, чи зможуть ці новоявлені псевдогенії створити хоча б 15 предметів, неймовірно сучасних для своєї епохи, і, блискуче представивши свої роботи на всесвітній виставці, стати одної миті (як це було з Фаберже в 1900 р.) еталоном майстерності для всіх ювелірів і художників світу! Між іншим, знаменитий Картьє виношував ідею свого магічного годинника ціле десятиріччя, але ніяк не міг зважитися на реалізацію такого складного проекту! А тріумф Фаберже позбавив його найменших сумнівів, і, по суті, змінив хід історії. Уражене самолюбство Картьє примусило великого французького майстра витратити понад 30 років на не менш грандіозну (за великодні яйця) колекцію магічних годинників! І невідомо, чи відбулося б друге в світовій ювелірній історії ім’я, якби не було в нього вчителя в особі Фаберже (дослідження І. Лобортаса).

— Ігоре, а Картьє не намагався створювати що-небудь подібне до робіт Карла Густавовича?

— Кілька спроб було. Він не міг устояти проти спокуси і зробив два великодніх яйця в стилі Фаберже, які подарував російським придворним. Але, незважаючи на віртуозну роботу, вони не мали такого яскравого успіху.

— А чому?!

— Витвори Фаберже були неперевершеними шедеврами свого часу. І, повертаючись до статей, які так зачепили мене за живе, хочу поставити риторичне запитання: чому шедеври наших майстрів, патетично заявлені ними як «неперевершені», ніхто не хоче купувати?

— Так-таки й ніхто?

— Так. І цьому знаходяться, часом, найбезглуздіші пояснення. Наприклад, цитую золотих справ майстра: «Просто не спадає на думку вивезти свій витвір за кордон (на що він має повне право) і продати там його за величезні гроші». Неначе тут йому хтось перешкоджає! Повторюючи заклинання «великого комбінатора», ці ювеліри щиро сподіваються, що «закордон їм допоможе», а свої надії перемежають потоками крокодилячих сліз, що, мовляв, що ж це за країна, в якій такі «диво-ювелірні» вироби ніхто не помічає! Мимоволі згадується анекдот про невловимого Джо, якого ніхто й не збирається ловити. А процес абсолютно закономірний, наприклад, тема великодніх яєць після такого геніального майстра, як Фаберже, досі нічого супернового світу не дала. Це все одно що безуспішно знімати сучасні рімейки колись великих кінострічок. Або інший приклад. Скажімо, створює сучасний ювелір великоднє яйце, дуже схоже за набором елементів на витвір великого попередника, і при цьому заявляє, що «він один зробив те, що було лише під силу величезному колективу майстрів знаменитого Карла Фабарже»! А в самого ціла купа професійних «проколів» і помилок. Тому-то й працювали у Фаберже десятки майстрів і художників, щоб їх не припускатися.

— Ігоре, а які недоліки подібної роботи одразу впадають в око фахівцю?

— Насамперед, професійні ювелірні помилки. Наприклад, бездарне закріплення фіанітів, які незграбно і грубо «приліплені» на криві корнера! По суті, це рівень ширвжитку, і подібних кричущих недоробок у таких виробах безліч! Ці ремісники навіть не замислюються над тим, що сенс колективної роботи великих майстрів минулого полягав у тому, що кожен працівник фірми бездоганно, на рівні вищого пілотажу виконував конкретну роботу! А вже архістратеги (головні майстри), якими у Фаберже були Михайло Перхін, Франц Бірбаум або Генрік Вікстрем, стежили за остаточними зборами в єдиний прекрасний ансамбль усіх цих віртуозних деталей.

— По суті, фірма Фаберже була своєрідним ювелірним синдикатом?

— Я називаю це класичний ювелірний дім. І тому досі жоден одинак не зрівнявся, та й ніколи і не зрівняється зі славою великих колективів. Показовим є те, що багато хто з цих «диво-майстрів», коли захлинаючись розповідає про свої вироби, називає їх «сувенірами», навіть не замислюючись, що ці роботи, по суті, сувенірами і є. І по праву залишаться ними назавжди. За іронією долі, конкурентами їм сьогодні стали брендові технології (під які, на жаль, потрапило і добре ім’я Фаберже), які штампують сотнями і тисячами дорогоцінні «унікуми», не лише перекриваючи кисень «дітям лейтенанта Шмідта», але й відсуваючи їхні «великі» витвори і бажання швидко розбагатіти на задвірки історії. Але ювелірні вискочки продовжують опиратися, гордо наводячи як аргумент кількість років, витрачених на улюблену справу, і наполягаючи на тому, що вони — генії. Часто доводиться чути: «Я витратив на роботу три роки і в мене було 16 років підготовки». Я завжди в таких випадках жартую: «А ви про дитячий садочок не забули?»

Але, схоже, ніхто з них так і не спромігся прочитати хоча б щось про життя і долю Фаберже, а там, повірте, чимало цікавого. Наприклад, Карл Густавович, проте як і Картьє, свого часу успадкував звичайну майстерню батька. Незважаючи на наполегливу роботу, його помітили лише 11 років потому, коли він створив безкоштовно неперевершену копію браслета з зібрання керченських прикрас для музею. А що допомогли зробити для музею «яйценосні» імітатори? Щоб виконати це найскладніше замовлення, Фаберже довелося відновити багато забутих технічних прийомів і винайти нові. Після цього Карл Густавович протягом двох років без жодного прибутку працював на замовлення Вільгельма II, створивши цілу колекцію таких скарбів, і лише потім надійшла пропозиція від Олександра III стати придворним ювеліром. Лишень тоді Фаберже отримав можливість розпочати роботу над знаменитою колекцією великодніх яєць. І лише 15 років потому він здобув перший тріумф у Парижі. Підрахуйте: 11+2+15=28 років. Але й після такого приголомшуючого успіху ще 17 років наполегливої праці. А часи то були ох які нелегкі, повстання, страйки та інше.

Мало хто сьогодні замислюється над тим, що з кожним роком ці шедеври все більше ускладнювалися, адже Фаберже доводилося постійно вирішувати вельми непросте завдання: не відступаючи від форми яйця, щоразу створювати щось оригінальне. Найяснішим замовникам Фаберже дублікати були не потрібні, майстер зобов’язаний був без упину вигадувати щось нове, це, в результаті, і призвело до того, що славетна колекція — оригінальна і вічна. Я бачив колекцію великодніх яєць, придбану Віктором Вексельбергом, неодноразово оглядав колекцію московського Кремля, і щоразу мене вражали ці дивовижні витвори.

— Ігоре, а на що ви насамперед звернули увагу?

— На неймовірну, віртуозну роботу. Наприклад, у великодньому яйці «Великий сибірський шлях» сховано мініатюрний поїзд із п’ятьма вагончиками, які їдуть рейками і заводяться золотим ключиком. А рухомий золотий слоник! Це ж не просто коштовності, тут задіяні унікальні інженерні розробки! Просто не вкладається в голові, як же сучасним майстрам вистачає безсоромності заявляти, що вони «наздоженуть і переженуть». Ми вже чули таке гасло, коли будували розвинений соціалізм. А щодо запевнень, що «ми перевершили Картьє і Фаберже»... Вони були кращими у свій час. Будьте кращими у свій. Ми повинні еволюціонувати, і в їхню скарбницю привнести щось нове. А вискочкам я настійно рекомендую купити квиток до Ермітажу, відвідати золоту комору древніх коштовностей, подивитися на те, що було створено дві-три тисячі років тому. Коли ми виходили звідти, творчий директор нашого ювелірного дому Ірина Карпова сказала: «Ігоре, я мимоволі комплексую перед цими тисячоліттями». Ті речі, що створювалися без оптики, без сучасних алмазів, настільки надзвичайні, що повторити це навіть за умов сучасних технологій неможливо! Уявляєте, скільки років безперервної, фанатичної праці потрібно витратити, щоб створити таке?

— Ігоре, невже все так сумно на ювелірних теренах колишнього Союзу?

— Ні, звичайно. Є хороші приклади, такі як майстерні Ананова в Санкт-Петербурзі, які точно дотримуються стилю і духу часу Фаберже, або сучасна московська фірма «Сирин», яка у висококласних сучасних техніках розвиває російський стиль, у тому числі й стиль Карла Густавовича. Ці фірми пройшли нелегкий шлях розвитку, вони не кричали на весь світ, що на них тиснуть, їх принижують і заважають розвиватися. Своїм же співвітчизникам, які свято вірять у те, що на голови знаменитих Картьє і Фаберже нескінченно сипалася манна небесна, я б порадив почитати звичайні шкільні підручники. Початок діяльності Альфреда Картьє припав на найважчі для Франції часи: 1869 — 1871 рр., програна Німеччині війна, принизлива контрибуція, тотальне зубожіння більшості населення. Дім Фаберже наприкінці позаминулого сторіччя еволюціонує в тяжкий для Росії час, на тлі численних спроб замаху народовольців на життя імператора, скасування кріпацтва, розшарування суспільства, що спровокувало різкий поділ його на ультразаможних і убогих.

У нашу спокійну добу, з нашим технічним прогресом, маючи перед очима приклад великих людей, ми зобов’язані створювати роботи, які органічно доповнять створену нашими попередниками світову скарбницю. І лишень коли новітнім досягненням ювелірного мистецтва аплодуватиме весь світ, у такого колективу виникне повне право поставити своє ім’я ПОРУЧ із ВЕЛИКИМИ.

Ігор несподівано розвеселився і проілюстрував тему нашої бесіди філософською єврейською притчею:

— У невеличкому містечку на головній вулиці в один ряд стоять крамнички. На першій вивіска: «Найкращий кравець цієї країни». На другій — «Найкращий кравець Європи», на третій — «Найкращий кравець світу». А осторонь примостилася невеличка будівля зі скромним написом: «Найкращий кравець на цій вулиці». Так і для багатьох сучасних ювелірів із «найкращими яйцями» мрії про «наздогнати і перегнати» залишаються єдиним і найдешевшим способом здійснення мрій, адже лише природжений Майстер здатен працювати так, щоб їм стати...