Вертикаль i Горизонталь Андрiя Тарковського
У такому масовому «народному» захопленні є свої приколи, коли мужики, напившись у кафе, вибирають головною темою бесіди — йогу або вчення Толтеків. І обговорюють кого що більше «взяло»...
Зрозуміло, ніщо не зникало й нізвідки не з’являлося. Деякі громадяни і в мистецтві, і в науці (набагато рідше — в політиці) і жили за космічними законами. Відразу пригадуються три особистості такого масштабу: кінорежисер Андрій Тарковський, художник Казимир Малевич і фундатор космонавтики Костянтин Ціолковський, про провидецькі філософські роботи якого мало відомо, оскільки вони не дуже вписувалися в «радянський» світогляд.
ВЕРТИКАЛЬ
На прикладі аналізу фільмів Тарковського я хотів би показати і принцип «Вертикаль—Горизонталь».
Вертикаль — це зв’язок Людина — Небо (Бог).
Влада через Космос, творче натхнення. Що ми знаємо з особистих або побутових рис про Леонардо да Вінчі або Баха? Дуже мало. Проте влада цих творців, їхніх творів величезна. Вертикаль — поза часом (навіть у підручниках з фiзики за шостий клас у стандартній, земнiй, системі координат — пряма часу — горизонтальна. Якщо час розмiстити по вертикалi, з ним починає вiдбуватися те, про що попереджав Ейнштейн).
До вертикальних категорій належить совість. Так само і чоловіче начало (як сумно пожартувала про себе Кіра Муратова, яка непокоїться, щоб онук не пішов у армію: «Митець не повинен розмножуватися»).
Вертикаль відчувається в стані статики, треба зупинити час. Ближче до цього стану — поезія. У ній увагу приділяють деталям, красі малюнка.
Ось приклад співвідношення статики та динаміки. Людина їде на велосипеді. Вона в потоці автомобілів, її захоплює рух, вона насолоджується відчуттям швидкості. Але розрізнює лише дорогу і машини. Раптом вона різко повертає з шосе до ріки. Затамувавши потих, вона дивиться, як у воді плавають маленькі травинки, перед її носом у любовному танці завмерли бабки, вгорі велично кружляє ворона, уявляючи себе орлом. Усе це можна помітити лише в статичному стані.
Хороші поети, такі як Флобер, рідко бувають суспільно активними, їм ближче споглядальне ставлення до життя. У «Мадам Боварі» — так детально і яскраво описані сотні деталей Нормандії, що цю частину планети уявляєш, як живу. Але динамічності цьому літературному всесвіту додають вчинки шанованої Боварі. Якби не її пристрасть до чоловіків і грошей — твір би провис. Основою для романа став реальний судовий розгляд у Руані. У «Вихованні почуттів» Флобер уже нудний. Далося взнаки «безвилазне» домашнє сидіння великого письменника. Його учень Мопассан, через палкий темперамент, майже ідеально поєднував у своїх творах динаміку й статику, деталі й сюжет, поезію й прозу, Вертикаль і Горизонталь.
До Вертикалі належить вся гуманітарна сфера, образне мислення, за яке відповідає права півкуля мозку. Категорії Вертикалі — Дух, інтуїція.
Зі сторін світу їй відповідає Схід. Фундатори всіх головних світових релігій — уродженці Сходу.
Зі стихій — вогонь.
ГОРИЗОНТАЛЬ
Горизонталь — це вольові, рішучі вчинки, час, «завойовна» влада, спрямована на збільшення масштабу впливу. Гроші, звичайно ж. Як роблять американці: можна зняти в Голлівуді будь-яку нісенітницю, але завдяки сильному промоушену примусити п’ять материків подивитися її.
Гарний приклад «горизонтальної» сили — татаро-монгольські завоювання. Однак татари не зберегли впливу, їхня філософія працювала лише в динаміці. Кочовики — що з них узяти? А будь-яка, добротно організована імперія, відразу намагається нав’язати підкореним свою релігію та ідеологію. «Американська мрія», щоправда, вже потьмяніла. Надто відгонить рекламним проспектом.
Горизонталь — логіка, «здоровий злузд», точні науки, за які несе відповідальність ліва півкуля головного мозку. Коротше кажучи, інтелект. Фундаментальні відкриття в точних дисциплінах за європейцями. Суто горизонтальне мислення зараз демонструє США.
Тут же і жіноча, материнська іпостась: розмноження і збереження (що часом передбачає: своїм — усе, чужим — нічого).
З визначальних стихій — вода.
ІДЕАЛ
У будь-якої людини, зрозуміло, поєднання i взаємодiя одного з другим макро- і мікрокосму, Космосу та Землі, чоловічого та жіночого начала, сходу й заходу, Вертикалі та Горизонталі. Ідеальний варіант — порівну. Тобто — Хрест. (До чого «додумався» Малевич. У його арсеналі був не лише знаменитий «чорний квадрат», а так само й хрест і коло. Найдавніші символи світових релігій). Але це вже символ божества. Як у давній легенді, коли чоловіче та жіноче начало були в одній досконалій істоті.
Художник-творець намагається сумістити всередині себе прямі, сфокусувати їх в одній точці й — перенести на полотно. Коли це трапляється — народжується Джоконда. Ідеальний шедевр — рівне поєднання Вертикалі та Горизонталі.
ОСОБЛИВИЙ СТАН
Фільми Андрія Тарковського завжди в мене викликають якийсь особливий стан. Я довго не міг зрозуміти його природу. Не має значення, що саме було на екрані, чи то дії героїв у повній небезпек Зоні в «Сталкері», чи то просто глечик на столі, як у «Жертвоприношенні» — незвичайне відчуття не зникає.
Пізніше для мене прояснилася його суть — це спокій. Тарковський знімав кожний кадр на максимумі гармонії, на точці перетину В і Г. Крива його гармонічних максимумів плавно переходить з одного кадру в інший. Режисер «нікуди не поспішає». Незалежно від того, наскільки перед нами драматично насичена ситуація. У точці перетину — Абсолют. Відповідно, з’являється відчуття спокою, «все в надійних руках».
Іноді режисер робив це «ненавмисне», іноді свідомо.
З різних спогадів про нього найбільше відповідала моїм уявленням про художні методи Тарковського думка композитора Едуарда Артемьєва. Коли він працював з Андрієм Арсеновичем у «Сталкері», режисер «щось мимохідь сказав про необхідність того, щоб у фільмі був стан певного внутрішнього спокою, внутрішнього задоволення, подібного до того, як це трапляється в індійській музиці». І це в такій сюжетно напруженій стрічці!
«Відзнявши весь матеріал, він продовжував шукати. Він пояснював мені, що йому потрібне у фільмі певне поєднання Сходу й Заходу, згадуючи при цьому слова Кіплінга про несумісність Сходу й Заходу, які можуть лише співіснувати, але ніколи не зможуть зрозуміти одне одного», — розповів Артемьєв.
Професор як втілення Логіки (Захід), письменник — Інтуїції (Схід). Вони починають зближуватися за допомогою Сталкера. Він — провідник. Він веде в Зону, де земні закони не діють. У такій собі Кімнаті виконуються всі бажання. До речі, майстер, щоб посилити відчуття «недії земних законів», застосував дуже дотепний спосіб: у фільмі сніг лягає на соковито-зелену траву. Саме цей прийом підсвідомо породжує відчуття аномалії, яка дещо суперечить загальній гармонії зображення...
Професор як типовий представник Логіки — хоче знищити Кімнату, «щоб убезпечити людство від маніяків: хто знає, що ті можуть побажати». (Буш — втілення такого типу мислення.) Письменник, як «творча одиниця», — йде по натхнення, він «списався».
Професор, пройшовши через усі випробування, зрештою відмовився від задуму знищити Кімнату. Телефонний дзвінок у Зону від суперника, який відбив дружину, роз’ятрив його серцеву рану. Він набув здатності сприймати «почуттями», а не лише «міркуваннями». На нього справив враження аргумент Сталкера: «Ви не маєте права позбавляти людство надії!». Та й Кімната видає далеко не те, що може замовити «маніяк». «Дикобраз просив за брата, а отримав купу грошей і повісився», — розповів Сталкер про колегу. Тобто в Кімнаті кожний отримує не що ХОЧЕ, а що ЗАСЛУГОВУЄ. Кімната — це не тільки Вищий Виконавець Бажань, а й Вищий Суд. Тобто — Бог. До Вченого дійшло, що він не має права «висаджувати в повітря Храм».
У Письменника до подорожі в Зону було знецінене ставлення до життя. Звідси і його безстрашність. У Зону він прибув iз пляшкою і жінкою. Пляшку відібрали, жінку відправили. Коли ж Сталкер його, як найбільш «безстрашного», відправив у смертельно небезпечне місце, Письменник потім, усвідомивши ступінь небезпеки, влаштував істерику. Із цього моменту він перестав бути байдужим. Саме він переконав Професорa не підривати Кімнату (система «розум—серце» запрацювала, Захід став розуміти Схід). «Залиште її цьому божевільному», — говорить він про Сталкера. «А може, її і немає», — невпевнено резюмує Письменник. Проте ніхто з них Туди не пішов. Тому що вони не хотіли отримати Остаточний Розрахунок. Вони хотіли залишити надію й собі.
Коли вся компанія сидить спиною один до одного на порозі Кімнати — кульмінація картини. Фокусування вiдбулося! Людина опинилася в точці перетину Вертикалі й Горизонталі! Саме в цей момент пішов дощ, осяяний Сонцем. Поєднання двох стихій: води й вогню.
СОЛЯРИС
Того «особливого стану» спокою, властивого стрічкам Тарковського, звичайно ж, абсолютно немає в новому американському римейку «Солярис». Фільм взагалі вийшов на рідкість нудним — у ньому немає ні «дитячої видовищності», властивої американському кіно, ні глибини, властивої європейським шедеврам. Вийшло щось середнє, а тому невдале.
Хоча, якщо покрутити колесо машини часу назад, то слід віддати належне генію американця Стенлі Кубрика, який, безумовно, вплинув на Тарковського своєю «Одіссеєю- 2000» 1968 року.
Головний герой цієї стрічки летить на Юпітер. Але зустрічає там, у «особі інопланетян» свої людськi іпостасi різного віку. Тобто через Космос людина дійшла розуміння себе. Я взагалі дивуюся, як Голллівуд «допустив» таке складне філософське підгрунтя в цій картині!
Напівпригодницький (за формою) фільм (тема бортового комп’ютера, що збожеволів, породила безліч пародій!) закінчується абсолютно дивним кадром: одна частина чорно- зоряного неба затуляється планетою, а інша, подібна до неї, сфера виявляється головою дитини. Ця дитина, як людство в ембріональному стані, подорожує через космічний простір у Чорному Моноліті.
Моноліт на початку картини опиняється серед первісного племені. Цим епізодом Кубрик спростовував Дарвінівську теорію розвитку людини. Вірніше, він уточнював її тим, ЩО є першоосновою та рушійною силою вдосконалення.
Безумовно, цей шедевр вплинув не лише на Тарковського. Наприклад, у Дефансі, паризькому суперавангардному районі, найвищий хмарочос збудовано за формою й кольором Чорного Моноліту Кубрика. Щодо СРСР, то з 1975 року, тобто вже 28 років, завдяки старанням Володимира Ворошилова, радянського телегенія, ми регулярно чуємо музику із цієї стрічки як позивні «Що? Де? Коли?»...
Головну тему «Одіссеї- 2000»: Земля (Горизонталь) — Космос (Вертикаль, Бог) — Людина (що опинилася в точці перетину), Тарковський продовжив у «Солярисі». І чим потім у «Сталкері» стала Зона, в «Солярисі» була сама «мисляча планета».
