«Від євроілюзій — до єврореалізму»

Нещодавно на «5 каналi» Дмитро Табачник мiж iншим зазначив, що у його поглядах його «пiдтримує одеська професура». Так, справдi, радикальнi геополiтичнi, полiтологiчнi, соцiокультурнi та iншi теорiї серед одеських науковцiв популярнi. Учасники Острозького клубу це знають не з чуток. Саме Одеса запам’яталася нам як мiсто найбiльш непримиренних опонентiв. 2006 року, коли в Одесi фактично i вiдбулося перше засiдання ОК, нам зустрiвся студент, який безапеляцiйно заявив: «Одесса — это исконно русский город». Можна було б на такi заяви не звертати уваги, але цей студент був чи не найуспiшнiшим в Iнститутi соцiальних наук Одеського нацiонального унiверситету iм. I.I. Мечникова. На той час вiн вигравав мiжнароднi олiмпiади з соцiологiї i бачив себе у майбутньому успiшним науковцем. Будь-яку власну теорiю вiн мiг аргументувати висококласними знаннями, тож людинi, непiдкованiй у галузi соцiальних наук, не варто було розпочинати з ним дискусiю. Iлля (так звуть того студента) планував вступити до московської аспiрантури й iнших варiантiв просто не розглядав. На запитання «Чому?» 2006 року Iлля вiдповiдав, що саме московська школа соцiологiї найбiльш впливова та розвинена. А на наш аргумент, мовляв, набагато цiкавiше та перспективнiше поїхати до Києва i розвивати українську соцiологiчну школу, вiн тiльки скептично усмiхався...

Глибокi знання власних науковцiв, якi, проте, не служать на користь своєї держави, — найбiльша небезпека для України. З другого боку, нiчого дивного в цьому немає. Країна, яка за майже два десятки рокiв незалежностi не спромоглася виробити концепцiю патрiотичного виховання, навряд чи може розраховувати на професiоналiв, готових самовiддано працювати для її розвитку, тим бiльше коли й умов для цього не створено. Й Одеса в цьому контекстi — лише вираження загальнонацiональної тенденцiї: на сходi — в Харковi, Луганську, Донецьку бiльшiсть науковцiв тяжiють до євразiйських поглядiв i Україну розглядають переважно в такому контекстi, на заходi — захопленi полонiстикою, європеїстикою (вивчають європейськi iнститути, європейське законодавство), проте, знову-таки, це навряд чи має практичну користь для України, оскiльки далi вироблення теоретичних рекомендацiй щодо впровадження європейської практики дослiдження рiдко заходять. Вiдтак, в Українi досi не створено наукову школу, яка б змогла об’єднати найпотужнiшi iнтелектуальнi сили країни навколо однiєї мети — розробки загальнонацiональної концепцiї розвитку. Шкода. Бо поки що немає єдиного українського наукового фронту, який мiг би одноголосно протистояти Табачнику, Затулiну, Дугiну чи поляку Мочульському (з його концепцiєю Мiжмор’я — вiд Балтики до Чорного моря). Окремi голоси хай навiть потужних українських науковцiв губляться у рiзноголоссi та загальнiй невизначеностi. Можна було б розчаровано махнути рукою, проте, хоч як це дивно, саме Одеса нас переконала, що в української геополiтичної науки, а вiдтак i геостратегiї, є майбутнє.

З часу нашого спiлкування з Iллею пройшло три роки. Острозький клуб знову приїхав до Одеси. Проїхавши за три роки пiв-України i спостерiгаючи, як просто на очах росте iнша молодь, готова до змiн, ми сподiвалися, що й Одеса за цей час змiнила свої погляди. Тим бiльше, що були пiдстави. В листопадi 2009 року пiд час зустрiчi в Чернiвцях до нас приєднався студент четвертого курсу Одеського унiверситету Iван Стоянов. Саме вiн разом з викладачами кафедри iсторiї та свiтової полiтики Iнституту соцiальних наук ОНУ iм. I.I. Мечникова взявся за реалiзацiю iдеї проведення масштабної одеської конференцiї на тему: «Україна в ХХI столiттi: альтернативи, стратегiї розвитку» за участю Острозького клубу.

Пiсля традицiйних проблем з поселенням до гуртожитку (за три роки Острозький клуб переконався, що в багатьох унiверситетах країни студентська iнфраструктура залишилася типово радянською — з цiлковитим свавiллям вахтерiв i комендантiв, вiдсутнiстю гарячої води та тарганами; але це тема окремої розмови) ми нарештi дiсталися до мiсця проведення конференцiї — готовi до дискусiї та переповненi аргументами, якi збирали три роки. З першої ж доповiдi стало очевидно, що готувалися ми недаремно.

Веронiка Чегiрьова, аспiрантка ОНУ, запропонувала на розсуд учасникiв конференцiї доповiдь «Мiфологiя зовнiшньополiтичної стратегiї України за часiв режиму В. Ющенка». Зараз не хочеться глибоко вдаватися до сутi цього дослiдження. Звернiмо увагу читачiв лише на одну тезу Веронiки: «Для того, щоб формувати зовнiшньополiтичну концепцiю, нам треба враховувати, що ми рiзнi. Україна цiлковито не належить до якоїсь однiєї цивiлiзацiї».

Острозький клуб, який дiє вже четвертий рiк i об’єднує п’ятнадцять регiонiв країни, самим фактом свого iснування та своєї дiяльностi спростовує всi штучнi конструкцiї щодо розрiзненостi українцiв чи їхньої приналежностi до рiзних цивiлiзацiй. Вiд самого початку ми ставили за мету подолання цього стереотипу i переконали принаймнi тих, хто стежить за дiяльнiстю ОК, у необхiдностi внутрiшньої iнтеграцiї рiзноманiтної за етнiчною, релiгiйною складовою, проте єдиною у своїх цiннiсних орiєнтацiях української полiтичної нацiї. Як ми з’ясували, Веронiка досить часто буває у США та Росiї. Бачити i вивчати свiт важливо. Проте цiкаво, чи часто вона бувала у Чернiвцях, Острозi, Днiпропетровську чи Харковi для того, щоб емпiрично пiдтвердити свою теорiю?

Проте, на наш подив, всi цi аргументи Веронiцi ми висловити просто не встигли. Одеськi студенти спокiйно, фахово та консолiдовано розкритикували доповiдь своєї колеги. Ми з полегшенням зрозумiли: Одеса змiнилася. Нове поколiння студентiв iнакше, бiльш критично та прагматично ставиться до iнформацiї. Вони не готовi сприймати притягнутi за вуха концепцiї, але вiдкритi до конструктивного дiалогу. Тому не дивно, що за наступнi шiсть годин фактично безперервних iнтелектуальних дискусiй нове та цiкаве для себе вiдкрили всi.

«Пiдѓрунтя для позицiонування себе на мiжнароднiй аренi — самопрезентацiя країни в геополiтичному просторi, бачення свого мiсця в системi мiжнародних вiдносин. Буде бiльш продуктивним дещо послабити форсованi темпи на включення країни в європейське спiвтовариство. Це дозволить направити бiльше ресурсiв на формування демократичних iнститутiв, норм i практик поведiнки, що може прискорити демократизацiю в Українi. В свою чергу, спроба якомога менше звертатися по допомогу iноземних гравців дозволить через певний час проявити себе вже зовсiм з iншого боку. Нам необхiдно позицiонувати себе не як державу, що намагається наздогнати європейськi стандарти, а як самостiйну й досить сильну нацiю, здатну, як мiнiмум, не пiддаватися на невигiдне для себе спiввiдношення з iншими геополiтичними гравцями», — так вважає студентка Одеського унiверситету Анастасiя Матвiєнко. Її погляд пiдтримала бiльшiсть учасникiв конференцiї. Справдi, чи варто брати приклад з наших пiвнiчних сусiдiв, якi так багато енергiї витрачають на активнiсть у зовнiшнiй полiтицi, часто iгноруючи внутрiшнi проблеми?

Треба сказати: якщо три роки тому левову частку зустрiчi в Одесi ми витратили на дискусiю навколо питання необхiдностi євроiнтеграцiї, то цього разу воно не ставилося взагалi. В необхiдностi євроiнтеграцiйних процесiв i впровадження європейських стандартiв переконана переважна бiльшiсть одеських студентiв. Але разом із тим одесити — прагматичнi. Вони волiють знати, в яку Європу йде Україна? Що нас там чекає? Хто в Європi для нас «друг», а кого треба стерегтися?

З цього погляду цiкавою й показовою виявилася доповiдь представника Центру причорноморських дослiджень Дмитра Бильєва (її фрагмент ми подаємо нижче) з емоцiйним заголовком «Чи це є новим обличчям Європи?!». Відносини України та Румунiї останнiх рокiв стали яскравим прикладом невдалої української зовнiшньої полiтики. Внутрiшня слабкiсть держави дозволила нашим сусiдам обiйти нацiональнi iнтереси України. При цьому країни ЄС не тiльки «не помiтили» такого нахабства, а фактично пiдiграли Румунiї. Натомiсть з боку України — лише мовчання (не тiльки дипломатичне, а й iнформацiйне).

Доповiдь студента ОНУ Олександра Чебана про розробки польських полiтологiв щодо україно-польської конфедерацiї викликала цiлу дискусiю про можливостi такого утворення в принципi. Адже при тому, що сьогоднi мiж двома країнами склалися досить теплi дипломатичнi вiдносини, кiлька подiй останнього часу (рiшення польського сейму щодо вiдзначення 66-ї рiчницi Волинської трагедiї, iнiцiатива полякiв щодо внесення пункту про присвоєння Бандерi звання Героя України в резолюцiю Європарламенту стосовно України) показали, що насправдi мiж українцями i поляками досi залишається багато нерозв’язаних питань. Без їхнього розв’язання навряд чи можливi спiльнi державнi утворення чи навiть спiльне перебування в ЄС.

Звичайно, неможливо охопити всю полемiку, що велася протягом шести годин. По матерiалах конференцiї буде видано ВАКiвський збiрник, який, хочеться вiрити, не перетвориться на чергову формальнiсть, а стане посiбником у владних коридорах. Студенти, молодi науковцi готовi до розробки державницьких концепцiй. Одеська школа соцiальних наук, без сумнiву, сьогоднi одна з провiдних — сучасна та прагматична, що не страждає iдеалiзмом нi щодо євразiйського напрямку, нi щодо ЄС. Та поки що її потенцiал готовий використовувати тiльки Дмитро Табачник, та й то щоб знайти пiдтримку власних поглядiв. Вiдповiдь на запитання «Що зробити, щоб українськi науковцi працювали на власну державу?» проста — бути зацiкавленими у роботi власних науковцiв.

Микола ШЕВЧУК, кандидат iсторичних наук, доцент, завiдуючий кафедрою iсторiї та свiтової полiтики Одеського нацiонального унiверситету iм. I. I. Мечникова:

— Студентам, як то кажуть, це припало до душi. Вони виявляли цiкавiсть до проблем, пов’язаних iз розвитком України. Дуже важливо, що ми вийшли за рамки свого унiверситету й залучили студентiв iз Нацiонального унiверситету «Острозька академiя». Зв’язок мiж нашими вишами був встановлений ще кiлька рокiв тому, коли нашi студенти вiдвiдали Острог, а потiм острожани приїхали до нас. Звичайно ж, важливо, що не залишився осторонь i Київ, а особливо приємна участь у конференцiї нашого випускника, тепер уже журналiста, який має цiкаву й хорошу роботу в газетi «День», Iвана Капсамуна. На конференцiї студенти показали вмiння не лише аналiзувати проблеми, вiдповiдати на поставленi запитання, але й пропонувати свої iдеї. Тут я б хотiв вiдзначити нашу аспiрантку Веронiку Чигирьову. Студенти продемонстрували стурбованiсть щодо того, яким чином вiдбуватиметься подальший розвиток нашої країни. А виходячи з того, що проблем у нас багато, вирiшувати їх доведеться молодому поколiнню в тому числi. Учасники конференцiї уже через деякий час вирушать у доросле життя. Сподiватимемося, що кожен iз них покаже себе хорошим фахiвцем i зумiє знайти своє мiсце в життi. Завдання, якi належить сьогоднi вирiшувати новiй владi, дуже складнi. Це серйозний виклик, на який необхiдно знайти гiдну вiдповiдь. Основним зовнiшньополiтичним вектором повинен залишатися європейський. Разом iз тим, дiючи прагматично, нам необхiдно нормалiзувати вiдносини з Росiєю. Знаходити рiшення, аби це було не на шкоду, а на благо. Я б нагадав вiдомий вислiв Пальмерстона: «У Великiй Британiї немає постiйних друзiв, у неї є постiйнi iнтереси». Саме цим принципом повинна керуватися нинiшня влада на мiжнароднiй аренi. Нам необхiдно створювати позитивний iмiдж, дiяти так, щоб не наживати собi ворогiв, а отримувати партнерiв, спiвробiтництво з якими могло б принести успiх Українi.

Iван СТОЯНОВ, студент IV курсу вiддiлення полiтологiї Одеського нацiонального унiверситету iм. I. I. Мечникова:

— Нашi полiтики частенько своїми висловами та дiями розколюють Українську державу, спекулюючи на темах мови, iсторiї, релiгiї. На жаль. Як показує практика, розпалювання конфлiктiв на релiгiйному або мовному грунтi призводить лише до ненавистi, кровопролиття, а як результат — до ослаблення та розвалу держави. Своєрiдною противагою можновладцям виступає суспiльство. Саме це й продемонструвала конференцiя в Одесi за участю Острозького клубу. Студенти чудово розумiють проблеми сучасного суспiльства. Деякою мiрою вони, навiть не усвiдомлюючи цього, знаходять правильнi iдеї. Звичайно, є й такi, хто живе полiтичними мiфами, але, напевно, їх скрiзь вистачає. На конференцiї студенти пропонували свої шляхи примирення нацiї.

Кирило КОСАКОВСЬКИЙ, студент IV курсу вiддiлення полiтологiї Одеського нацiонального унiверситету iм. I. I. Мечникова:

— Наукова конференцiя, що вiдбулася в Одеському унiверситетi за участю Острозького клубу, стала для нас насправдi яскравою та надзвичайною подiєю. Науковi заходи, на яких головною дiйовою особою є студенти кiлькох вишiв країни, — подiя, що вiдбувається, як то кажуть, раз на рiк. Тим бiльше якщо ця подiя була грамотно органiзована й чiтко «за статутом» проведена. У цiлому наукова конференцiя за участю Острозького клубу залишила яскравий слiд у життi студентiв i стала прикладом того, що наукове життя серед студентства було, є й буде!

Дмитро БИЛЬЄВ, Центр причорноморських дослiджень, Одеса (фрагмент виступу):

— Правлячiй елiтi Румунiї, особливо пiсля виборiв нового президента 22 жовтня ц.р., доцiльно було б переосмислити свою полiтику щодо Дунайських проток та щодо України. Масштаби зростання товаровантажного обiгу по маршруту Чорне море — Дунай дозволяють розширювати поле постачальникiв транзитних послуг. Мабуть, необхiдно переосмислити застарiлi пiдходи та методи, якi продиктованi нацiональним егоїзмом. У наш час потрiбно дивитись у майбутнє та мислити масштабнiше. Наразi необхiдно оперувати логiкою цифр, прибутку та взаємного iнтересу. У цьому контекстi вбачається, що український ГСХ через свої характеристики має зайняти адекватне йому мiсце, бо економiчнi закони, як i фiзичнi, дiють без змiн, не враховуючи суб’єктивних факторiв. Окрiм цього, збiльшення транспортного потенцiалу гирл Дунаю буде тiльки сприяти ефективному функцiонуванню транспортного шляху Пiвнiчне море — Рейн — Дунай — Чорне море. Тому налагодження дiалогу Румунiї та України, реалiзацiя певного перезавантаження двостороннiх вiдносин могло б слугувати iнтересам не тiльки двох держав, але й iнтересам ЄС в цiлому. Також це стимулювало б розв’язання одного з вузлових протирiч у системi Чорноморського регiону. Тому, можливо, для ЄС було б доцiльно провести аналiз адекватностi полiтики Румунiї європейським та взагалi мiжнародним стандартам поведiнки на мiжнароднiй аренi i в той самий час визнати полiтику України як таку, що вiдповiдає сучасним нормам та стандартам мiжнародної спiльноти. Позитивною ознакою того, що ЄС розумiє важливiсть зазначеної теми, може свiдчити рiшення iмплементацiйного комiтету ООН з питань оцiнювання впливу на довколишнє середовище в транскордонному контекстi, в рамках конвенцiї ЕСПОО вiд 17 вересня ц.р. щодо прийняття до розгляду звернення України щодо неправомiрної дiяльностi Румунiї в дельтi Дунаю. Звичайно, що дотримання ЄС принципiв незаангажованостi створить умови для об’єктивного вивчення комiтетом вищезгаданого звернення України, а пiдготовка об’єктивної доповiдi, яка має бути оприлюднена навеснi 2010 року, буде свiдчити про об’єктивнiсть ЄС у вирiшеннi спiрних питань. Необхiдно також зазначити, що вiд рiшення iмплементацiйного комiтету конвенцiї ЕСПОО залежатиме, чи залишатиметься ЄС привабливим iнтеграцiйним блоком, — чи дiї Румунiї залишать свiй негативний вiдбиток на мiжнароднiй репутацiї ЄС як об’єднання країн, подiляючих новий полiтичний свiтогляд. Саме новий європейський свiтогляд є тим цементуючим фундаментом системи в серединi ЄС, який дозволяє трансформувати гетерогеннiсть «нацiй європейського дому» в монолiтнiсть «європейського дому нацiй». У цiлому ж Українi необхiдно зробити детальний аналiз свого євроiнтеграцiйного досвiду з позицiй полiтичного реалiзму, а не iдеалiзму, та пiдбити попереднi пiдсумки, якi допоможуть з’ясувати подальшi кроки євроiнтеграцiї. Що ж стосується пересiчного громадянина, то його погляд на ЄС формується передусiм крiзь призму полiтики сусiдiв України — членiв ЄС, Румунiї зокрема. В даному контекстi мимоволi випливає логiчне запитання: «Чи в таку Європу ми йдемо, брате?!».

Ганна ГОЛУБОВСЬКА, студентка II курсу Iнституту соцiальних наук Одеського нацiонального унiверситету iм. I. I. Мечникова:

— Головний виклик для України знаходиться не ззовнi, а всерединi, має внутрiшнiй характер i полягає в невiдповiдностi її сучасного стану прийнятим у демократичному свiтi критерiям. На цей виклик нинiшня правляча полiтична елiта України не вiдповiла, хоча мала достатньо часу i бiльш нiж достатньо — повноважень. Надзвичайно важливим фактором, що впливає на змiст i напрямки зовнiшньої полiтики України, є Росiя. Будiвництво збалансованих i дiйсно партнерських вiдносин з нею, при одночаснiй ефективнiй протидiї будь-яким зазiханням на свою незалежнiсть — для України завдання особливого значення. Не тiльки сама Україна, а i взагалi регiон, в якому вона знаходиться, є сферою стратегiчних iнтересiв Росiї. Через територiю України проходять життєво важливi для Росiї транспортнi транзитнi шляхи (газо- i нафтопроводи, автомагiстралi та залiзницi), що з’єднують її з Центральною i Захiдною Європою. Через територiю України Росiя отримує найближчий вихiд до Балкан, Середземномор’я i Приднiстров’я — регiонiв, де вона прагне зберегти свою присутнiсть. Вiдносини України i Росiї будувалися не просто, i вони досить складнi. I це стосується вiдносин не тiльки Росiї з Україною, а й з iншими новими незалежними державами. Досi значна частина представникiв московської полiтичної елiти не змогла позбутися великодержавного мислення i демонструє неготовнiсть сприймати новi незалежнi держави, у тому числi й Україну, як рiвноправних партнерiв. Тому час вiд часу проголошується готовнiсть втручатися у внутрiшнi справи iнших пострадянських республiк, силою захищати на їхнiй територiї так зване «росiйськомовне населення», тобто змiцнювати свою мiжнародну вагу силовим тиском на сусiдiв. Це часто призводить до протилежного ефекту, проте розпалює прихильникiв силових методiв у росiйськiй зовнiшнiй полiтицi. Всупереч усiм цим труднощам Українi за останнiй рiк вдалося досягти помiтного прогресу у вiдносинах з Росiєю. Полiтичний та економiчний дiалог з нею розблоковано i виведено на нормальний дiловий рiвень. Досягнутi важливi домовленостi щодо ряду важких проблем, у тому числi про реструктуризацiю державного боргу України Росiї. Таким чином, слiд визнати, що для України було б украй нерозважливо робити ставку виключно на Європу. Оптимальний варiант для України — це взаємовигiднi контакти як iз Заходом, так i з Росiєю, а не альтернатива: Захiд — Схiд. Але все ж таки Україна є Україна, i полiтика в нiй має бути не проросiйською, не про європейською, — а проукраїнською. Найоптимальнiшим рiшенням цiєї проблеми я вважаю поставити мiж словосполученням « слов’янське суспiльство» та « європейський вибiр» сполучник «i», таким чином Україна може асимiлювати та поєднати досвiд Європи й Росiї та створити нову Україну, якiй вже не потрiбна буде допомога зовнiшнiх сил, а навпаки, — яка буде сприяти розвитку iнших країн свiту.

Свiтлана КОЧ, кандидат iсторичних наук, доцент Одеського нацiонального унiверситету iм. I. I. Мечникова:

— Проведення конференцiї в Iнститутi соцiальних наук — подiя майже буденна. Науковцi й полiтики постiйно намагаються спiльно знайти вiдповiдi на запитання, якi ставить перед суспiльством сучасне життя. Але ця конференцiя все ж таки стала помiтною, її головний результат — новий формат дiалогу, в якому взяли участь студенти, молодi науковцi, викладачi, полiтологи-практики. Iнiцiативна група сфокусувала дискусiю навколо базових питань стратегiчного розвитку України: соцiокультурного пiдѓрунтя геостратегiї, полiтики формування нацiональної пам’ятi, проблем суспiльних трансформацiй. Приємно вразив рiвень пiдготовки учасникiв, якi продемонстрували здатнiсть i готовнiсть аналiзувати складнi академiчнi питання, не скочуючись до полiтиканства i демагогiї. Практично всi питання, якi пiднiмалися, викликали активну дискусiю, але позитивним було те, що дискусiя велася в полi науки, демонструючи високий рiвень пiдготовки i здатнiсть до дiалогу з боку всiх учасникiв. Приємно було розумiти, що доповiдачi готовi не тiльки проголосити свої думки, але й вiдстоювати їх. Важливим етапом конференцiї повинна стати публiкацiя докладiв, якi викликали найбiльший резонанс. Це надасть можливiсть продовжити дискусiю вже на сторiнках збiрки, яку сьогоднi готують пiд керiвництвом кандидата полiтичних наук, спiвробiтника кафедри iсторiї та свiтової полiтики Юлiї Вадимiвни Узун. Конференцiя закiнчилася, але бажання продовжити спiлкування в iнших форматах висловили всi учасники, а отже, будемо сподiватися на новi зустрiчi й дискусiї.

Юлiя УЗУН, кандидат полiтичних наук, доцент Одеського нацiонального унiверситету iм. I. I. Мечникова:

— Проведена конференцiя стала позаплановим заходом — iнiцiативою студентiв Iнституту соцiальних наук. Назва конференцiї — «Україна в ХХ ст.: альтернативи, стратегiї розвитку» — надала можливiсть обiйняти найбiльшу кiлькiсть проблем, якi хвилюють тих людей, хто пов’язує своє особисте життя з Україною. Ми намагалися, щоб конференцiя не стала однiєю з формальних зустрiчей, побоюючись можливої безпредметної демагогiї, яка дуже популярна в Українi останнi п’ять рокiв. I ми були справдi радi, коли майже всi представленi на конференцiї доповiдi виявилися предметними: актуальними, повними аналiзу новiтнiх статистичних даних, обѓрунтованими науковими позицiями українських i зарубiжних учених. Приємно, що науковий рiвень доповiдей був характерним не лише для молодих науковцiв та аспiрантiв, але i для студентiв-першокурсникiв, якi виступали вперше. Слiд сказати, що майже кожна доповiдь викликала запитання. Це, як ми знаємо, завжди визначає актуальнiсть тематики. Частими були елементи дискурсу. Деякi питання виявляли жорстку опозицiю, яка ставала вiдчутною всiма. Отже, по-перше, у деяких доповiдачiв вiдбулася справжня апробацiя їхнiх наукових здобуткiв та здатностi вiдстоювати власну позицiю, у iнших — корекцiя колишнiх уявлень, у третiх загострилася потреба шукати нових наукових доказiв власної правоти. Взагалi, це була справжня можливiсть познайомитися одне з одним: слухати «iнших», вчитися сприймати «iншу» позицiю, намагатися зрозумiти її та сприйняти як таку, що має право на iснування. Це є завжди важким для кожного присутнього та найбiльш корисним для результатiв присутностi, хоча i вважається звичайним проявом загальногромадянської культури. Деякi доповiдi оголили злочинну ситуацiю в полiтицi пам’ятi останнiх рокiв для загальногромадянської iдентифiкацiї; катастрофiчну ситуацiю — в демографiчнiй, мiграцiйнiй, соцiально-економiчнiй, адмiнiстративнiй — внутрiшнiй полiтицi країни.

Сергiй МЕЛЬНИК, студент II курсу Нацiонального унiверситету «Острозька академiя»:

— Найбiльше «не вразило» те, що мова ведення конференцiя була росiйська i лише моментами звучала українська, хоча всi присутнi чудово її розумiли. Нерацiональнiсть пiдходу до проблеми, помiтна суб’єктивна думка доповiдачiв — це непрофесiйнiсть. А позитив у тому, що сьогоднiшня молодь розумiє: нам потрiбна нацiональна єднiсть, а у нас є все для власної Великої держави. Молодь прагне — до розбудови власної держави.

Олександр ЧЕБАН, студент вiддiлення мiжнародних вiдносин Одеського нацiонального унiверситету iм. I. I. Мечникова:

— Склалося приємне враження, що у залi засiдань зiбралися не зарозумiлi псевдополiтологи, якi своїм блудослiв’ям намагаються перевершити навiть полiтикiв. Слухаючи змiстовнi доповiдi, все бiльше переконувався, що у вiтчизняної полiтологiчної науки є велике i яскраве майбутнє. Слухаючи засiдання секцiї зовнiшньої полiтики, я позбавився вiд деяких мiфiчних уявлень про зовнiшньополiтичнi перспективи України, навiянi працями деяких iноземних полiтологiв. Наприклад, учасники конференцiї зумiли переконливо довести, що оригiнальна, зовнi дуже приваблива iдея польських полiтологiв про необхiднiсть утворення в найближчому майбутньому польсько-української конфедерацiї насправдi є згубною для нацiональних iнтересiв України i вiдповiдає насамперед iнтересам поки що сильнiшої економiчно та iдейно Польщi. Учасники конференцiї зрештою прийшли до такого висновку: найбiльш реалiстичним i правильним зовнiшньополiтичним курсом України на даному етапi має стати багатовекторна полiтика, оскiльки:

— в України сьогоднi немає реальних шансiв на вступ до НАТО та ЄС, а приєднання до ОДКБ загрожуватиме обмеженням суверенiтету;

— обрання будь-якого зовнiшньополiтичного вектору неминуче розколе неоднорiдну багатонацiональну Україну. Тiльки багатовекторна зовнiшня полiтика може зберегти єднiсть України.

Учасники конференцiї дiйшли висновку, що Україна має сама, не сподiваючись на чиюсь допомогу, досягти високого рiвня економiчного розвитку та побудови демократичного суспiльства. Україна має великий потенцiал для цього, тiльки вiд самих українцiв залежить його реалiзацiя.

Наостанок хотiлося б подякувати органiзаторам конференцiї, якi, маючи скромнi можливостi, все-таки зумiли провести чудовий науковий форум мiжрегiонального значення. Особливу подяку хотiлося б висловити гостям конференцiї, учасникам Острозького клубу i журналiстам газети «День», якi при невеликiй кiлькостi досвiдчених експертiв, тим не менше, надали заходу високого наукового рiвня. Журналiсти газети «День» довели високий рiвень своєї квалiфiкацiї та спростували песимiстичне твердження про те, що нiбито якiсть усiх українських ЗМI невпинно погiршується через вiдсутнiсть пiдготовлених молодих кадрiв.

Максим ШЕВЧУК, студент II курсу спецiальностi «Полiтологiя» Нацiонального унiверситету «Острозька академiя»:

— Наукова конференцiя в Одеському нацiональному унiверситетi iм. I. I. Мечникова, (на якiй ми були присутнi, перш за все, в якостi представникiв Острозького клубу вiльного iнтелектуального спiлкування молодi), залишила лише приємнi та теплi спогади. Незважаючи на рiзноманiтнiсть форм викладу думок, що лунали в аудиторiї, я зробив висновок, що подiл на Схiд i Захiд, про який так часто говориться з телеекранiв, — лише черговий полiтичний хiд для того, щоб зiбрати бiльшу кiлькiсть голосiв, адже нас усiх не роздiляє приналежнiсть до рiзних регiонiв держави, навпаки — нас об’єднує бачення спiльного майбутнього в складi єдиної, незалежної, соборної України. Найцiкавiшими, на мою думку, були доповiдi, присвяченi полiтичним мiфам, громадянському суспiльству та стратегiї розвитку України в ХХI столiттi, де говорилося про те, який вектор розвитку має обрати держава. Приємно вразило також, що i мою доповiдь «Нацiональне єднання як сходинка до побудови демократичного суспiльства в Українi» журi вiдзначило як одну з найкращих на конференцiї. Хоч ми всi й були мало знайомi, проте вже домовилися про публiкацiю збiрника на основi доповiдей та про зустрiч або в Одесi в Нацiональному унiверситетi iм. I.I. Мечникова, або ж в Острозi в Нацiональному унiверситетi «Острозька академiя». З нетерпiнням чекатимемо вже нових друзiв.