Відкривачі космосу: перші...

«Історія колись скаже, хто я був і де дівся», — написав у останньому своєму листі до рідних у полтавській тюрмі перед стратою отаман Наддніпрянського партизанського загону Іван Савченко-Нагірний, один з активних учасників українського повстанства у Холодному Яру. Так про себе міг би сказати і Юрій Кондратюк, який із цим іменем і прізвищем пройшов найбільшу частину свого життя у страшну добу сталінських репресій...

ДИТИНСТВО

21 червня 1897 року в Полтаві в родині Ігнатія Бенедиктовича Шаргея та Людмили Львівни Шаргей народився хлопчик, який невдовзі був хрещений у Свято-Успенському кафедральному соборі — там малюку дали ім’я Олександр. Доля виявилася неприхильною до Сашка Шаргея: у п’ятирічному віці його мати занедужала важкою психічною хворобою, внаслідок чого потрапила до притулку для душевнохворих, де в 1913 році й померла. Батько хлопчика після народження сина створив нову родину, а скінчив земний шлях ще раніше за матір — в 1910 році.

Рано ставши круглим сиротою, Олександр виховувався в родині діда з боку батька — земського лікаря Якима Никитича Даценка. Окрім французької, німецької та латинської мов, які вивчав по-справжньому, хлопчик занурився в літературу з математики, фізики, природничих наук, захоплювався також книжками письменників-фантастів. З 1910 по 1916 роки вчився у Другій полтавській чоловічій гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю.

Десь там, на межі дитинства й юності, у Сашка виник серйозний інтерес до інженерної справи. Ще під час навчання у гімназії щось залюбки розраховував, креслив, розклавши на підлозі аркуші ватману...

ПІД ЧУЖИМ ІМЕНЕМ

У 1916 році юнака без іспитів зараховують до Петроградського політехнічного інституту. Розпочалося нове життя! Однак Світова війна стала перешкодою до подальшої освіти. В листопаді того ж року, на сімдесят першому дні навчання, Олександру Шаргею вручили мобілізаційну повістку і відразу ж зарахували до школи прапорщиків при одному з юнкерських училищ. Потім був Закавказький фронт, Туреччина. Прапорщик Шаргей — командир взводу, воював близько року. Коли через рік уклали Брестський мир, російська армія розпалася.

Після жовтневого перевороту Шаргея як військовика царської армії двічі мобілізовували до Білої армії, але він, не бажаючи брати участь у братовбивчій війні, двічі дезертирував. Будь-якої миті парубка могли заарештувати.

Допоміг випадок, який змінив життя Олександра Шаргея раз і назавжди. Родичі, які мешкали в Києві, передають йому в містечко Мала Виска (нинішньої Кіровоградської області. — Ред.) метрику на ім’я Георгія Васильовича Кондратюка, уродженця Луцька, який, будучи студентом Київського університету, раптово помер від туберкульозу. Ідею змінити прізвище Олександр прийняв. Це полегшить його життя, адже дозволить покінчити з вимушеною білогвардійщиною... 15 серпня 1921 року він таким чином оформив свою прописку у волосному виконкомі — «Юрій Васильович Кондратюк. Народився в Луцьку 26 серпня 1900 року».

У метриці, правда, стояло ім’я Георгій, але у виконкомі не заперечували: за церковними святцями, що «Георгій», що «Юрій» — однаково. Ну, а для нового володаря документів усе ж таки хоч якась відмінність від небіжчика... Тоді ж зареєстрований мешканець містечка став на військовий облік як рядовий — не навчений військової справи... І тут прошу читача врахувати ось який факт — в першій анкеті, не задумуючись, він написав правду: закінчив гімназію у Полтаві. Потім це доводилося повторювати знову і знову... Така конспіративна необачливість потім й допомогла виявити його справжнє ім’я.

АВТОР УНІКАЛЬНИХ ПРОЕКТІВ

Тривалий час Юрій Кондратюк працював на півдні України, Кубані, Кавказі, в Сибіру, Москві, Харкові. І всюди інженер без диплома виявляв творчі амбіції, робив те, що, здавалося б, зробити неможливо.

Після напрочуд успішної роботи механіком зерносховища на кубанській станції Криловська в 1927 році тямовитого Кондратюка запросили до Новосибірська для роботи в «Хлібопродукті». Саме тоді він побудував у місті Камінь-на-Обі знаменитий елеватор «Мастодонт» — найбільше у світі дерев’яне зерносховище на 10 тисяч тонн зерна. Велетенську споруду на Алтаї збудували як типову російську хату — із круглих колод, яких повно на берегах сибірських річок, — без використання цегли, цементу і навіть... цвяхів, заощадивши значні кошти! Але саме через цю економію Юрій Кондратюк зазнав жорстоких переслідувань від сталінського режиму: 30 липня 1930 року він був арештований за звинуваченням у шкідництві в хлібопостачанні. 10 травня 1931 року його засудили до трьох років заслання (реабілітований посмертно 26 березня 1970 року рішенням судової колегії Верховного Суду РСФСР за відсутністю складу злочину). А елеватор простояв понад півстоліття і згорів у середині 1990-х років.

Замість таборів Ю. Кондратюк був залучений до роботи в утвореному в Новосибірську спеціалізованому бюро №14 для в’язнів-інженерів, які займалися розробкою устаткування для шахт Кузбаського вугільного комплексу.

Саме там Кондратюк випадково довідався про умови конкурсу на ескізне проектування могутньої Кримської вітроелектростанції, оголошеного Наркоматом важкої промисловості. Узявшись за цю роботу, він зробив ескізи, здійснив розрахунки і відправив їх організаторам конкурсу. Проект Кондратюка, виконаний у співавторстві з інженером  П. Горчаковим, був визнаний найкращим. Відтак нарком важкої промисловості С. Орджонікідзе наказав у 1933 році достроково звільнити Юрія Кондратюка та відправив його до філії Інституту промислової енергетики у Харкові доробляти технічний проект. 1937 року на горі Ай-Петрі в Криму почалося будівництво фундаменту вітрової електростанції, проте після смерті Орджонікідзе в 1938 році було вирішено припинити реалізацію цього проекту і Кондратюка відкликали до Москви. У наступні два роки він займався проектуванням малих вітрових електростанцій.

Загалом же впродовж свого життя, за підрахунками письменника Андрія Подволоцького, він одержав майже 50 патентів і авторських свідоцтв.

НАЙВИДАТНІШИЙ ЗДОБУТОК

Ще юнаком, навчаючись у старших класах полтавської гімназії, герой нашої розповіді почав мріяти про політ у космос — на Місяць. Багато років поспіль у приватному листі він відкриє те, що було таємницею для його рідних і близьких... Якось, найімовірніше влітку 1914 року, до його рук потрапив роман німецького письменника Бернгарда Келлермана «Тунель», перекладений на російську. Книжка й сьогодні справляє сильне враження. Інженер Мак-Аллан ціною неймовірних труднощів і зусиль пробиває під дном Атлантичного океану супертунель, по якому понесуться швидкісні потяги з Америки до Європи.

Кондратюк потім все своє життя наслідуватиме несамовитого Мак-Аллана. Ось рядки з того давнього листа: «...Враження від келлерманівського «Тунелю» було таким, що відразу ж після його прочитання я прийнявся опрацьовувати, наскільки мої сили дозволяли, майже одночасно дві теми: пробиття глибокої шахти для дослідження надр землі та утилізації теплоти ядра і — політ за межі Землі». Щоправда, невдовзі зрозумів: реалізувати проект із шахтою неможливо. Тому вирішив цілком присвятити себе давній мрії — польоту людини в космос.  

Саме в ті роки Юрій Кондратюк розробив фундаментальні проекти ракетного руху, виклавши їх у своїй праці «Тим, хто буде читати, щоб будувати», яка побачила світ у 1919 році. Уже тоді наш земляк подав математичні формули руху ракети у космічному просторі. У зв’язку з цим важливо підкреслити, що він їх вивів незалежно від К. Е. Ціолковського і не будучи знайомим із його дослідженнями. Цим фактично все сказано. 

Вельми значущим є і те, що поневіряння, які в подальшому випали на долю Юрія Кондратюка, не завадили йому наполегливо розробляти ідеї освоєння космосу, що захопили його ще в молодому віці. І ось надзвичайно значущий результат — у січні 1929-го за власні кошти в Новосибірську Кондратюк видає книжечку «Завоювання міжпланетних просторів», у якій було запропоновано послідовність перших етапів освоєння космічного простору і розвинуто деякі ідеї, сформульовані у першій книжці. У ній лише 73 сторінки, шість аркушів схем і креслень, але саме завдяки їй автор здобув світової слави. Тут він виклав основні ідеї, що потім були реалізовані на практиці в історичному для людства 1969 році.

За свідченням авторитетного історика Володимира Сергійчука, в передмові до першого видання своєї найвизначнішої книжки Юрій Кондратюк слушно зазначав: «Цю працю в її основних частинах написано 1916 року, опісля тричі доповнювано і докорінно перероблювано. Автор сподівається, що йому вдалося подати завдання здобуття сонячної системи не у вигляді теоретичних основ, розвиток яких і практичне застосування належать науці і техніці майбутнього, а у вигляді проекту, хоч і не деталізованого, але вже з конкретними цифрами, здійснення якого цілком можливе і в теперішній час для нашої сучасної техніки після серії експериментів, що не становлять будь-яких труднощів. Здійснення це до того ж, від попередніх експериментів починаючи і кінчаючи польотами на Місяць, забрало б, оскільки про це можна судити заздалегідь, менше матеріальних засобів, ніж побудова кількох великих військових кораблів...» І він має рацію.

Усе це, а також оригінальні проекти космічних кораблів, їхніх двигунів, були у 1920—1930-х  роках ґрунтовно опрацьовані Юрієм Кондратюком, який став визнаним класиком світової теоретичної космонавтики. І коли американці вирішили летіти на Місяць, то використали напрацювання інженера Кондратюка, котрий «розробив усі деталі висадки» на цю планету, «розрахував усі варіанти експедиції через навколомісяцеву орбіту». Нагадаю, керівник програми «Аполон»  Джон Губолт з цього приводу написав у журналі «Лайф»: «Коли я на світанку 16 липня 1969 року із завмиранням серця стежив на мисі Кеннеді за стартом ракети, що несла корабель «Аполлон» у напрямі Місяця, я думав у цей час про українця Юрія Кондратюка, який 50 років тому розробив ту саму трасу, якою належало летіти нашим астронавтам — Боже мій!..»

Сповнене драматизму життя українського генія завершилося трагічно — взимку 1942 року ополченець Юрій Кондратюк загинув у бою з німецько-фашистськими загарбниками під Москвою. На цьому історія Олександра Шаргея, тобто Юрія Кондратюка, закінчується. Більше ніхто і ніколи, як стверджують його біографи, не бачив Шаргея — Кондратюка ні живим, ні мертвим.

* * *

Життєвий шлях Юрія Кондратюка — яскравий приклад для нас, як можна крізь усі випробування долі проносити свою мрію і мету, боротись і не здаватися. Талант винахідника й талант мужності вищою мірою був притаманний цій людині, проявляючись і в оригінальних розробках, і в життєвих вчинках. За це йому пам’ять у народі, почесне місце в історії й заслужена шана.