«Відмовляюся з етичних міркувань»

Штовханина біля кас МХАТу і віконця адміністратора. Такою була прелюдія до початку вистави за п’єсою М. Булгакова «Дні Турбіних» упродовж кінця 1926 року. Натовп ломився на виставу передусім тому, що на сцені відчувалася ностальгія за минулим у рисах пересічної інтелігентної родини. Але з другого боку, вистава як певний прояв симпатій до білогвардійщини викликав люту негативну реакцію у ревнителів суто пролетарських сюжетів. Інформатори, часто-густо в тогах «штатних рецензентів», невтомно закидали ОГПУ застережними сигналами. Показово, що одна з таких філіпік надійшла слідчому Гендіну буквально перед викликом Булгакова на допит 22 вересня 1926 року. Адже наступного дня мала відбутися генеральна репетиція вистави і булгаковські «критики» розраховували, що автор не зможе з’явитися у призначений час до театру. А отже, репетиція зірветься.

В ОГПУ до допиту Булгакова ретельно готувалися, за ним встановили стеження. Один з інформаторів повідомляв у липні 1926 р.:

«Щодо постановки п’єси «Біла гвардія» Булгакова, репетиції якої вже тривають у Художньому театрі, в літературних колах висловлюється велике здивування, що п’єсу цю пропустив репертком, оскільки вона має певний і недвозначний білогвардійський дух.

За відгуками людей, які чули цю п’єсу, можна вважати, що п’єса, як художній твір, досить сильна і своїми сильними й опукло зробленими сценами має певну мету викликати співчуття на адресу білих, що боролися за свою справу.

Усі визнають, що п’єса ця має певне забарвлення. Літератори, що стоять на радянській платформі, висловлюються про п’єсу з обуренням, особливо обурюючись тією обставиною, що п’єса викликатиме відоме співчуття до білих.

Що ж до антирадянських угруповань, то там великий тріумф з приводу того, що п’єсу вдалося протягти через низку «рогаток». Про це кажуть відверто».

О. Р. П. В.

Відділ... Таємний щодо справи................

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ

1926 р. вересня міс. 22 дня, Я Уповн. 5 відділу секр. відділу ОГПУ Гендін допитував як обвинуваченого(свідка) громадянина Булгакова М. О., і на початково запропоновані запитання він засвідчив:

1. Прізвище Булгаков.

2. Ім’я, по батькові Михайло Опанасович.

3. Вік (рік народження) 1891 (35).

.

9. Освітній ценз (початкова освіта, середня школа, вища, спеціальн., де, коли тощо) Київська гімназія 1909 р. Університет, медфак 1916.

10. Партійність і політичні переконання. Безпартійний. Пов’язавшись дуже міцним корінням з Радянською Росією, що будується, не уявляю собі, як би я міг існувати як письменник поза нею. Радянський лад вважаю виключно міцним. Бачу багато недоліків у сучасному побуті і завдяки складу мого розуму ставлюся до них сатирично і так і зображую їх у своїх творах.

11. Де жив, служив і чим займався:

а) до війни 1914 р.

б) з 1914 р. до Лютневої революції 17 року. Київ, студент медфаку до 16 р., з 16 р. — лікар.

в) де був, що робив під час Лютневої революції 17 р., чи брав активну участь і в чому вона виражалася. Село Нікольське Смоленської губернії. Вязьма тієї ж губ[ернії].

г) з Лютневої революції 17 р. до Жовтневої революції 17 р. Вязьма, лікарем у лікарні.

д) де був, що робив під час Жовтневої революції 17 року. Також участі не брав.

е) з Жовтневої революції 17 р. по сьогодні. Київ — до кінця серпня 19 р., із сер[пня] 19 — до 1920 у Владикавказі, з травня 20 по сер. у Батумі в Рості, з Батума до Москви, де й проживаю досі.

12. Відомості про колишню судимість (до Жовт. революції і після неї). На початку травня ц/р робився обшук.

.

С в і д ч е н н я  по суті  с п р а в и.

Літературною працею почав займатися з осені 1919 р. в міс[ті] Владикавказі, за білих. Писав дрібні оповідання та фейлетони в білій пресі. У своїх творах я виявляв критичне і неприязне ставлення до Радянської Росії. З Освагом пов’язаний не був, пропозицій про роботу в Освазі не отримував. На території білих я перебував із серпня 1919 р. по лютий 1920 р. Мої симпатії були цілком на боці білих, на відступ яких я дивився із жахом і подивом. У момент приходу Червоної Армії я перебував у Владикавказі, хворий на поворотний тиф. Після одужання почав працювати із Радвладою, завідуючи літературно-видавничим відділом Наросвіти. Жодної значної речі до приїзду до Москви ніде не друкував. Після приїзду до Москви вступив до літературно-видавничого відділу Головполітпросвіти як секретар. Одночасно з цим починав репортаж у московскій пресі, зокрема у «Правде». Перший великий твір був надрукований в альманасі «Недра» під заголовком «Дьяволиада», друкував постійно й регулярно фейлетони в газеті «Гудок», друкував дрібні оповідання в різних журналах. Потім написав роман «Белая гвардия», потім «Роковые яйца», надру[ковані] в «Недрах» і в збірці оповідань. 1925 р. написав повість «Собачье серце», що ніде не друкувалася. Раніше написав повість «Записки на манжетах».

(обріз вгорі аркуша) було надруковано «Дьяволиаду» і «Роковые яйца». «Белую гвардию» було надруковано лише двома третинами і недодруковано унаслідок закриття, тобто припинення товстого журналу «Россия».

«Повесть о собачьем серце» не надруковано із цензурних міркувань. Вважаю, що твір «Повесть о собачьем серце» вийшов набагато зліснішим, ніж я передбачав, створюючи її, і причини заборони друку мені зрозумілі. Олюднений собака Шарик — вийшов, з погляду професора Преображенського, негативним типом, оскільки підпав під вплив фракції. Це твір я читав на Нікітінських суботниках редакторові «Недр» — т. Ангарському і в гуртку поетів у Зайцева Петра Никаноровича і в «Зеленій Лампі». В Нікітінських суботниках було осіб з 40, в «Зеленій Лампі» осіб з 15, і в гуртку поетів осіб з 20. Маю зазначити, що неодноразово діставав запрошення читати цей твір у різних місцях і від них відмовлявся, оскільки розумів, що у своїй сатирі перегнув у сенсі злісності і повість збуджує дуже пильну увагу.

Запи[тання]: Вкажіть прізвища осіб, що бувають у гуртку «Зелена Лампа»?

Відпо[відь]: Відмовляюся з етичних міркувань.

Запи[тання]: Чи вважаєте ви, що в «Собачьем серце» є політичне підгрунтя?

Від[повідь]: Так, політичні моменти є, опозиційні до існуючих бід.

.

Я завжди пишу по чистій совісті і так, як бачу! Негативні явища життя в Радянській країні привертають мою пильну увагу, тому що в них я інстинктивно бачу велику поживу для себе (я — сатирик).

22 вересня 1926 р.

Михайло Булгаков.

А тепер кілька необхідних слів про особистісну преамбулу ознайомлення з цим інтригуючим моментом у житті і долі Міхаїла Опанасовича Булгакова. Протокол його допиту в Головному політичному управлінні, попереднику організації служб Держбезпеки СРСР, приголомшує абсолютною сміливістю відповідей і, можна сказати, вищою сміливістю. До того ж назвати когось із слухачів «Повести о собачем серце» М. Булгаков категорично відмовився.

Протокол допиту письменника у вересні 1926 року вперше у книжковому виданні опублікував Віктор Іванович Лосєв у завершальному томі своїх досліджень про улюбленого письменника. По суті, саме ці вісім дорогоцінних за змістом і коментарями книжок — найкращий пам’ятник Міхаїлу Опанасовичу.

Звісно, на згадку про В.І. Лосєва (його вже немає з нами) не можна не поставитися до нього з якнайглибшим пієтетом.

Працюючи над своєю книжкою «Доктор Булгаков», я звернувся до Віктора Івановича з проханням про можливість нашої зустрічі. Він приязно прийняв мене у Рум’янцевському особняку Публічної бібліотеки в Москві, де керував її фондами і, зокрема, фондом М. Булгакова.

Моя ідея імпонувала йому, і незабаром В. Лосєв передав мені до Києва цінні реліквії, наприклад, фотокопію свідоцтва про роботу письменника-лікаря у земстві в селі Нікольське на Смоленщині. Віктор Іванович ознайомив мене і з зведенням свідоцтв про перебіг хвороби М.О. Булгакова, що їх передала до фонду Олена Сергіївна Булгакова. Я був першим лікарем, який вчитався в цей літопис героїзму.

Дізнавшись, що В. Лосєв видає в Ленінграді восьмитомник М. Булгакова, я пристрасно занурювався в читання кожного тому, оскільки в моїй колекції з’явився цей примірник. Його подарував мені Василь Васильович Шафар, мій друг із Закарпаття.