Відреагували...

У Києво-Печерській лаврі відбулося чергове, перше в цьому році, засідання Священного Синоду Української православної церкви — найвищого колегіального дорадчого органу православних церков. Головував на засіданні блаженнійший митрополит Володимир. Для обговорення найважливіших питань церковного життя у синодальній залі Київської митрополії зібралися: митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел, митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій, митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар та керуючий справами УПЦ архієпископ Переяслав-Хмельницький Митрофан.

Члени Синоду обговорювали, як це підкреслює прес-реліз Церкви, найважливіші проблеми церкви. Так, було прийняте рішення відновлення діалогу з Українською автокефальною православною церквою. До цієї проблеми владики звернулися, безумовно, у зв’язку з недавнім виступом у Верховній Раді Президента України Віктора Ющенка, у якому він, серед іншого, сказав: «Не можу оминути найбільш чутливу для суспільства проблему релігійної сфери — неприродне роз’єднання православних церков України. Незаперечною є необхідність подолання існуючих між найбільшими православними юрисдикціями протиріч та утвердження єдиної помісної соборної православної Церкви. Безумовно, її становлення розглядається в загальному контексті розвитку та утвердження національної ідентичності українців. Зважаючи на стратегічне значення цього питання, держава вправі його активно порушувати та, не втручаючись у внутрішні церковні справи, сприяти його розв’язанню».

То ж члени Священного Синоду на ці слова Президента реагували оперативно: було змінено склад уже понад 10 років існуючої відповідної комісії і доручено митрополиту Дніпропетровському і Павлоградському Іринею, голові цієї комісії, поновити роботу. Але що означає це «поновлення»? Початок переговорів, розробку нових умов об’єднання чи укладання списку поступок — з обох сторін? У будь-якому разі, це дуже благодатна тема для того, щоби сумлінно реагувати на нагадування Президента — тут можна, як каже російське прислів’я, «и невинность соблюсти и капитал приобрести»! Адже, коли в переговорах двох сторін на поступки має йти тільки одна з них, серйозного успіху очікувати важко. Однак відреагували.

Ще одним вибухонебезпечним питанням, розглянутим на Синоді УПЦ МП, був так званий Львівський Собор та його шістдесятиріччя цього року. Нагадаємо, що йдеться про післявоєнний Собор 1946 року, зорганізований спецорганами Радянського Союзу. Вiн «заклеймив і скасував» (матеріально, але не духовно) велику Греко-католицьку українську церкву, яка на той час мала в Західній Україні 350-річну традицію. Тільки наприкінці 80-х років, на хвилі свободи, західні українці повернули собі — на жаль, не без ексцесів — своє церковне майно і, що головніше, можливість сповідувати свою віру. Здавалось би, що, живучи в одній країні і молячись одному Богу — Богу прощення і милосердя, — можна було б потихеньку-потихеньку забувати взаємні кривди. Провід УГКЦ має саме таке ставлення до цієї проблеми. Як сказав предстоятель Греко-католицької церкви кардинал Гузар, «Ми хочемо пробачити тим, хто протягом 40 років (радянської влади) переслідував і забороняв нашу Церкву та її діячів. Ми хочемо поставити крапку, хоча й не можемо забути цієї дати; але вона не повинна стати причиною негативних результатів у наші часи».

Між тим на Синоді Української православної церкви (МП), про який iде мова, митрополит Володимир наголосив на важливості для історії православ’я в Україні Львівського Церковного Собору 1946 року. Синод прийняв рішення вшанувати цю історично важливу подію — для цього була створена спеціальна комісія, яку очолив архієпископ Тернопільський і Кременецький Сергій. Добре уявляємо собі, скільки ворожнечі, ненависті, хресних ходів, спільних з комуністами- соціалістами, принесе це «відзначення» і як воно — знову і знову — буде ділити українців на західних і східних, на «папістів» та «московитів». Чи Церква збирається роздирати ці свої рани до самого Страшного Суду? Чи не є обов’язком Церкви заспокоювати і примиряти людей? Тим більш, що УПЦ МП — найбільша за кількістю храмів церква і її парафіяни не моляться під відкритим небом. Немає жодних сумнівів у тому, що так зване відзначення Собору 1946 року — то політичне замовлення, спрямоване на дестабілізацію суспільства.

Насамкінець зупинимось на ще одній дуже важливій темі, яка НЕ БУЛА обговорена на останньому Священному Синоді УПЦ МП. Як відомо, Синоди не збираються щомісячно, а вибори до Верховної Ради відбудуться вже 26 березня. Між тим суспільство ще не встигло забути активні втручання священиків і деяких ієрархів цієї Церкви у політичну боротьбу, використання Божих храмів як агітаційних пунктів, друкування і розповсюдження в храмах агітаційних матеріалів тощо. Було би логічним, належним і патріотичним, якби високий Синод публічно застеріг свою паству і єпископів церкви від повторення подібних, недостойних Церкви, ексцесів. Цього, на жаль, українці не почули.