Віктор Лук`яненко: "Біржа праці - останній шанс"

Ще донедавна слово "безробіття" асоціювалося в пересічного українця з "диким" Заходом. Проте, через перманентне "пробуксовування" економічних реформ безробіття стало сумною реальністю, а біржа праці - найпопулярнішою установою. Хоча зареєструватися в службі зайнятості - півсправи.

Скажімо, в моїй рідній Смілі, що на Черкащині, після фактичного занепаду величезного радіоприладного заводу без роботи залишилися тисячі людей, які стали клієнтами служби зайнятості. Вони приходять сюди регулярно, але, дізнавшись про відсутність вакансій, отримують скромну допомогу й шукають тимчасових заробітків: хтось їде в Підмосков`я будувати дачі (часто їх обдурюють господарі або посередники, або ж рекет на дорогах забирає все зароблене). Ще хтось продає напої чи сигарети пасажирам поїздів, що проходять через вузлову залізничну станцію. Одне слово, рятуються й виживають хто як може. Чи спроможна Державна служба зайнятості контролювати ситуацію? На це та інші запитання кореспондента "Дня" відповідає директор Державного центру зайнятості України Віктор Лук`яненко.

- Уявімо собі, що з безробіттям покінчено. Ви не боїтеся стати безробітним?

- Однозначно відповім: на мій вік роботи вистачить. Торік у службі зареєстровано півтора мільйона осіб. На перше січня цього року рівень фіксованого безробіття становив 2,3 відсотка. Наприкінець року прогнозується 2,4 мільйона безробітних у країні, себто 4,6 відсотка. У 2000 році матимемо чотири мільйони безробітних, тобто рівень фіксованого безробіття сягне шести відсотків. Самі бачите, за таких темпів працівникам служби зайнятості безробіття не загрожує.

- Звідки беруться безробітні?

- Третина реєстрованих - люди, вивільнені у зв`язку з реорганізацією або ж ліквідацією підприємств. А переважна більшість - ті, хто звільнився за власним бажанням. Хоча про "власне бажання" тут можна говорити лише умовно, бо це люди, котрі перебувають у вимушених відпустках через простоювання підприємств. Вони шукають роботи і йдуть до нас. Тим часом скорочувати працівників керівники не люблять, адже при скороченні треба виплачувати вихідну допомогу й повну зарплату за три місяці наперед. Чого збиткові підприємства просто не можуть собі дозволити: коштів немає. Щоправда, в грудні минулого року було ухвалено зміни в Законі про зайнятість, де зазначено, що від січня 1999 року працівникам, звільненим за скороченням, середню заробітну платню виплачуватиме Фонд зайнятості. Це зроблено для того, щоб наші підприємства якомога швидше ставали на ноги, адже за статистикою 15-20 відсотків працівників - зайва робоча сила. Повертаючись до категорій безробітних, можна згадати людей, які досі не працювали й не можуть самостійно знайти роботу, а також молодь, яка становить 31 відсоток зареєстрованих у службі зайнятості.

- До речі, нещодавно в Києві відкрито молодіжну біржу праці. Як ви гадаєте, чи варто виділяти молодь в окрему категорію й створювати для неї спеціалізовану службу зайнятості?

- Я за те, щоб подібні структури діяли. Відкриття Молодіжної біржі праці свідчить про наше наближення до цивілізованого ринку праці. Скажімо, в Росії такі біржі існують уже давно, вони, щоправда, напівкомерційні. Але ж у ринковому суспільстві не всі процеси можна регулювати на державному рівні, тому комерційні біржі дають змогу краще вивчати інтереси роботодавця й підібрати таку робочу силу, яка б відповідала його вимогам до якості праці. Щодо спеціалізації, то в Німеччині, приміром, є структура, яка займається працевлаштуванням представників творчих професій. Вони глибоко вивчають ринок праці й можуть успішно перетнути інтереси роботодавця з інтересами шукача роботи.

- Які професії користуються найвищим попитом у нас?

- Якщо проаналізувати список вакансій, які нам зобов`язані надавати всі підприємства незалежно від форми власності, то найбільший попит - на робітничі професії. Але орієнтуватися на список вакансій не можна: по-перше, далеко не всі підприємства їх подають, по-друге, різко скоротилася кількість заявок. За таких темпів спаду виробництва, який ми спостерігаємо впродовж останніх років, це не дивно. Тому служба зайнятості пропонує клієнтові перекваліфікацію, коли його дотеперішня професія не має попиту. На жаль, останнім часом обсяги перепідготовки дуже скоротилися. Це пов`язано з проблемами фінансування. Адже від лютого до липня 1996 року ми не отримали жодної копійки з Фонду зайнятості, який у лютому того ж таки року було передано в бюджет. А ви знаєте, як важко з фінансуванням бюджетних організацій. Півроку пішло на те, аби переконати можновладців, що це - помилка. Але за ті півроку служба не могла ні виплачувати допомогу із безробіття, ані проводити нормальну перепідготовку. Коли Фонд зайнятості знову став цільовим, почали ліквідовувати заборгованість. І вже на початку 1997 року ми зуміли її погасити, хоча обсяги перепідготовки катастрофічно знизилися. Але в лютому минулого року відбулися зміни в податковому законодавстві, і з ініціативи Комісії з фінансової та банківської діяльності депутати ухвалили рішення виключити Фонд зайнятості з обов`язкових платежів. З березня, коли цей закон почав діяти, до серпня минулого року ми знову ж таки жодної копійки не отримали. На перше вересня заборгованість за першочерговими виплатами становила вже 53 мільйони гривень. Депутатів усе-таки вдалось переконати в тому, що вони зробили велику дурницю. Коли було ухвалено новий закон про соціальне страхування, в тому числі й страхування від безробіття, почали надходити гроші. На перше лютого заборгованість іще була, але всі гроші вже відправлено до областей. Якщо в цю систему більше ніхто не втрутиться, проблем з виплатами не буде.

- На Заході офіційно зареєстрований безробітний може безбідно жити на допомогу. А які розміри допомоги в нас?

- Середній розмір - 40 гривень. Мінімальний - 16,60. Розмір допомоги залежить від категорії безробітного. Перша категорія (вивільнені за статтею 40.1, себто за скороченням) три місяці отримує 75 відсотків попередньої середньої заробітної платні, наступні шість місяців - 50 відсотків, але не вище середньостатистичної по області. Друга категорія (ті, що не працювали до двох років) отримують половину базової зарплатні. Нарешті, люди, які ніколи не працювали, отримують 16 гривень 60 копійок. Західним експертам 40 гривень видаються занадто низькою сумою, хоча 75 і 50 відсотків для допомоги - нормальні цифри. Проблема - в базовій зарплаті. Людина, півроку фактично не працюючи, приносить довідку з роботи, а в ній стоїть сума 20 або ж 30 гривень. Відповідно нараховується й допомога. Якби в довідці про зарплату стояла сума 200 чи 300 гривень, допомога, ясна річ, була б набагато соліднішою.

- Чи працюють у службі зайнятості колишні безробітні?

- Таких дуже багато. Ми спеціально йдемо на це, бо людина, яка пройшла через усі муки, пов`язані з пошуками роботи, краще зрозуміє нашого клієнта. У деяких регіонах, де в службі зайнятості панує творчий підхід, з безробітних формується резерв. Адже цифри, які я вам наводив, свідчать про те, що службу зайнятості доведеться розширювати.

- А скільки людей працює у вас нині?

- У 670 структурних підрозділах, враховуючи районні й міські служби, працює 12 з половиною тисяч осіб. Багато це чи мало? З урахуванням того, що на нас очікує, небагато. На два найближчі роки проблему з кадрами могла б зняти організація інформаційної комп`ютерної мережі. Адже протягом дня один працівник оформлює 250 справ. Саме оформлення відбирає страшенно багато часу й уваги. Бо ж ідеться про фінансові документи. Ви б бачили, що в нас робиться на біржах: усі столи, стільці, тумбочки завалені паперами. А з комп`ютерами процедура оформлення значно спроститься. Відповідна програма в нас є, але недостатньо машин. 104 центри взагалі не мають комп`ютерів. А ті три з половиною тисячі машин, придбаних у 1992-1994 роках, фізично й морально застаріли й вимагають наполовину оновлення. Для того, щоб створити повноцінну інформаційну мережу, нам потрібно вісім із половиною тисяч комп`ютерів.

- Представники яких професій взагалі не звертаються до служби зайнятості?

- Тут річ не в професії, а в характері. Переважна більшість людей шукають роботу через рідних, друзів, знайомих. Один мій добрий друг якось сказав, що ніколи не звернеться до моєї фірми, навіть коли помиратиме від голоду. Він уважає, що статус безробітного принижує його гідність. Між іншим, знаю факти, коли безробітні чоловіки, втративши надію знайти роботу, накладали на себе руки. Можливо, вони просто не вірили в службу зайнятості. Біржа праці - останній шанс, і ми намагаємося цей шанс надати...

Повертаючись подумки до рідного міста, пригадую два нещодавні самогубства 40-літніх чоловіків. Один, забравши дружину-вчительку з пологового будинку з другою дитиною, повісився у ванній, усвідомлюючи власну незмогу прогодувати родину. Другий, після кількох невдалих поїздок на заробітки, втопився. Коли моя подруга, котра бачить м`ясо раз на квартал, намагається втокмачити чоловікові, який працює сторожем у школі, що не завадило б зайнятися пошуками нормальної роботи, він відповідає: "Хочеш, щоб я теж повісився?". Оля замовкає: дворічний жвавий синок примушує її шукати виходу самостійно...