ВIРМЕНIЯ — 1700 років державному християнству
Вірменія — одна з найдревніших країн світу, одне з тих місць на землі, які називають колисками цивілізацій. Тут у майже доісторичні часи існували могутні держави, наприклад Урарту (IХ ст. до н.е.), тут відбувалися описані в Біблії події. Так, під час всесвітнього потопу ковчег праотця Ноя пришвартувався до вірменської гори Арарат. Під час царювання Тиграна II (I ст. до н.е.) Вірменія перемагала полководців могутньої Римської імперії. За володіння цією країною колись велися кровопролитні «світові» війни. Здавна тут було багато квітучих міст — центрів еленістичної культури; тут пролягли великі торгові караванні шляхи стародавньої ойкумени. У ті часи, коли на гористій землі Вірменії квітнули давні цивілізації, Європа була ще диким степом, пустелею без держав і кордонів, де кочували численні племена — майбутні франки, галли, готи, слов’яни.
Перші християни з’явилися у Вірменії невдовзі після смерті Ісуса Христа. Згідно з традицією, проповідували християнство у Вірменії учні Ісуса — апостоли Фаддей та Варфоломій. А 300 року цар Тіридат III прийняв хрещення з рук Григорія Просвітника, який пізніше став першим єпископом і першим святим вірменiв. Наступного року відбулося хрещення всіх жителів країни — Вірменія стала першою християнською країною світу й утворила Вірмено-Григоріанську Апостольську церкву. Відбулося це майже за 150 років до прийняття християнства як державної релігії Римською імперією у правління імператора Феодосія I. Резиденцією вірменських католікосів є теократичне місто Ечміадзин (закладене 303 року ст. н.е.). А приблизно 400 року трапилася ще одна визначна подія в історії Вірменії. «Святий перекладач» Месроб Маштоц розробив оригінальну вірменську альфабетку, яку складають надзвичайно вишукані, з округлими формами літери.
В умовах іноземного поневолення Вірменська церква перетворилася на центр науки та культури вірменського народу. В церковних школах, при монастирях викладалися не тільки богословські предмети, але й граматика, риторика, філософія, математика, мистецтва. Єдиними «видавництвами» країни протягом століть були монастирі. У середньовіччі, після втрати незалежності (ХIV ст.) вірменські друкарні процвітали також у Римі, Константинополі, Амстердамі, Калькутті тощо — всюди, де жили вірмени.
У IV—V століттях вірменські єпископи брали активну участь у перших чотирьох вселенських соборах єдиної тоді християнської церкви. 451 року, на IV Халкiдонському соборі, де узгоджувалися доктрини щодо природи Ісуса Христа, спільної думки вироблено не було і частина східних церков (сьогодні їх 5), у тому числі Вірменська Апостольська церква, відділилися від більшості. Вони не погодилися із прийнятим на Соборі догматом про те, що Христос — то одна персона з двома природами — людською і божественною. Вірмени й сьогодні вірують у те, що Син Божий має тільки одну природу — божественну, невіддільну й нерозрізняльну від людської. Через це їх прозвали «монофізитами» («одна природа»). Згідно із вченням церкви, всі дії й думки Ісуса після інкарнації (втілення) мали тільки одне джерело — його божественну природу. IV Собор визнав усіх прихильників однієї природи Христа єретиками («єресь Євтихія» за ім’ям засновника вчення). А через 20 років Вірменська церква офіційно проголосила своє невизнання постулатів Халкідонського собору і відділилася від головної гілки християнства. З того часу вона, як і всі «нехалкідонські» церкви, була надовго повністю виключена з життя християнської спільноти, хоча віра, а також обряд вірмен дуже мало відрізняються від православних. Стародавні традиції, обряди, церковні звичаї та мистецтво Вірмено-Григоріанської церкви вельми добре збереглися — частково в наслідок повної відсутності міжцерковних стосунків. Особливо велику історичну й художню цінність мають сьогодні рукописні вірменські церковні книги з кольоровими ілюстраціями, а також надзвичайно мальовничі й гарно збудовані старовинні храми, прикрашені кам’яним декоративним різьбленням.
У наш час, в рамках екуменічного християнського руху Римський папа Іван Павло II та Вірменський католікос (патріарх) Гарегін I (помер 1999 року) зустрілися для обговорення проблеми міжцерковного примирення. Керівники двох церков, розділених понад 1500 років, проголосили у спільній заяві: «Настав час переосмислити існуючі протиріччя й почати плекати єдність, маніфестацією якої є прихід на землю Ісуса Христа, заради відновлення вселенського характеру Єдиної Апостольської Святої Церкви». Зустріч з Римським папою та спільна заява стали можливими, зокрема, i тому, що сучасна Вірменська Апостольська церква послідовно демонструє відкритість як до Західної, так і до східних церков, підтримує істинно християнські відносини також iз православними церквами, зокрема з Московським патріархатом. Покійний католікос Гарегін I завжди був у найкращих стосунках із патріархом Алексієм II (за що, до речі, патріарха Алексія вельми критикують російські православні фундаменталісти: «За дружбу з єретиками»). Зараз католікосом усіх Вірмен є Гарегін II. Невдовзі після обрання він та весь вірменський єпископат нанесли візит папі Івану Павлу II, а також запросили його відвідати Вірменію. Візит має відбутися цього року.
Історія церкви тісно пов’язана з трагічними сторінками iсторiї вірменського народу. Утиски імперського уряду Росії, яка підкорила Вірменію на початку ХIХ століття; геноцид під час Першої світової війни, коли турками було винищено 500 тисяч вірмен; переслідування сталінського режиму. Не обійшли Вірмено-Григоріанську церкву також серйозні розколи — у ХIХ столітті частина вірмен заключила унію з Римською кафедрою й утворила Вірмено-Католицьку церкву, яка також вважає себе спадкоємницею св. Григорія Просвітителя. Сьогодні Вірменська Апостольська церква налічує біля 4 мільйонів прихильників, у тому числі 3,3 мільйона у Вірменії; є вірменські церкви також у Грузії, Ірані, Іраку, Росії, США, а ще — в Україні.
Святкування 1700-ліття християнства у Вірменії розпочалося разом із початком III тисячоліття. Гаслом великого святкового зібрання став заклик Вірменської Апостольської церкви «Запали свою свічку!». Напередодні предстоятель церкви Гарегін II запалив лампаду біля монастиря Хор Вірап («Глибока яма»), який знаходиться біля державного кордону з Туреччиною. Згідно з переданням, у цю яму язичники посадили колись святого Григорія Просвітителя, аби перешкодити хрещенню Вірменії. Лампаду доставили до Ечміадзіну, а маленькі лампадки, засвічені від неї, єпископи повезли до своїх єпархій, порозкиданих по всьому світі. Урочиста процесія представників державної влади та церкви на чолі з президентом i католикосом повезли священний вогонь до Єревана, де під звуки молитов та співів запалили на головній площі Єревана — площі Республіки — велетенську ювілейну свічку. В присутності майже половини громадян країни. В той же час запалали свічки в усiх вірменських церквах світу. Святкування супроводжувалося дзвонами, звуки яких відбивалися навколишніми горами, співами та феєрверками. На тому місті, де нещодавно стояв пам’ятник Леніну, було встановлено гігантських розмірів ювілейний хрест. Уряд та церква розробили на весь ювілейний 2001 рік масштабну програму святкування, куди входять численні й різноманітні заходи як у Вірменії, так і за кордоном — концерти, виставки, театралізовані вистави, спортивні змагання тощо. В них братимуть участь не тільки вірмени Вірменії та діаспори, але також численні гості. Згадаємо деякі заходи. У березні-квітні планується провести акцію «Полий своє дерево» — тоді будуть посаджені дерева вздовж дороги, яка сполучує сакральну столицю Вірменії зі світською — Єреван з Ечміадзіном. У червні відбудеться міжнародний фестиваль духовної музики; в липні — міжнародна виставка молодих малярів. Представлені на виставці полотна пізніше будуть показані в Москві, Парижі та Римі. Одночасно з експозицією по всій Вірменії діти малюватимуть на тротуарах картини на біблійні теми. Кращі зображення будуть сфотографовані й ввійдуть до ювілейного альбому. В серпні місяці до Вірменії прибуде італійський симфонічний оркестр славетного театру Ла Скала.
Кульмінаційним моментом Ювілею стане освячення нового кафедрального собору Св. Григорія Просвітника в Єревані — гігантської споруди, створеної кращими вірменськими архітекторами. Подія запланована на вересень 2001 року. Очікується, що на освяченні буде присутній Римський папа Іван Павло II.
У Соборі Паризької Богоматері відбудеться концерт вірменської та європейської класичної музики. У жовтні планується показати музичну композицію «Вірменський схід сонця» за участю таких відомих колективів, як Данилівський об’єднаний дитячий хор (Росія), Об’єднаний вірменський хор, Британський церковний хор, Ватиканський хор, Грецький хор та інші. Музична композиція буде присвячена пам’яті страждань вірменського народу — страждань за віру. Цього року до Вірменії приїдуть також «Віртуози Москви» Володимира Співакова.
На одній із численних виставок експонуватимуться роботи славетних вірменських художників ХIХ — ХХ століть, таких як Айвазовський, Сароян, Башінджанян та ін. Короною виставки стане робота Айвазовського «Хаос» («Створення світу»), яка прибуде з Венеції.
Сьогодні громадяни Вірменії, як і ми, українці, переживають складний перехідний період — потерпають від безробіття, від нестачі продуктів, під загрозою замерзання вимушені експлуатувати вельми небезпечну атомну станцію. Однак історія країни свідчить, що все те — тимчасове. Народ, який пережив парфян, Босфорське царство, Римську імперію та ще багато інших держав і народів, переживе також сучасні негаразди.
У публікації використані матеріали, люб’язно надані газеті «День» Посольством Республіки Вірменія в Україні.
