ВIРТУАЛЬНА РЕАЛЬНIСТЬ
ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ — штучний простір, створений комп’ютерами, який має всі ознаки реальності як такої, що піддається проникненню і трансформації ззовні. При цьому у В. Р. можливі комунікації не лише з іншими людьми, але і з віртуальними, штучними персонажами.
Термін «віртуальність» уперше з’явився в XVII сторіччі, в розробках класичної механіки, як позначення математичного експерименту, обмеженого об’єктивною реальністю, зокрема, накладеними зовнішніми обмеженнями і зв’язками. А власне формулювання «В. Р.» зустрічається вже в XIX сторіччі, зокрема, у слов’янофіла-позитивіста, представника школи культурно-історичної монадології М. Данилевського в праці «Россия и Европа».
Вже в самому понятті (англ. virtual — фактичний, істинний) закладено подвійність, поєднання ілюзії та автентичності. Речі звичного світу абсолютно несподівано отримують новий, раніше незнаний приріст, а суб’єкт, що живе в даному світі (першої реальності), набуває таких же незнаних способів впливу, можливості перетворення матерії — хоч би в її дигітальному варіанті.
Одна із найголовніших властивостей, яка найбільше цінується В. Р., — потужний, налагоджений зворотний зв’язок, інтерактивність. Глядач, слухач, читач перетворюється на співтворця того чи іншого тексту. Тим самим реалізуються базові постструктуралістські постулати — про рівноправність інтерпретації та оригіналу, про «смерть автора» як незмінну, обов’язкову і догматичну фігуру в тексті. Прямо на очах аудиторії відбувається масова ліквідація культурних ієрархій, а естетичні об’єкти втрачають цілісність, стають проникними, відкритими для втручання та перетлумачення. Причому діалог користувача і користувача, користувача і віртуального героя стає не лише вербальним і візуальним, але й почуттєвим, поведінським, багатобічним. Знімаються також традиційні просторові і часові орієнтири: будь-який візуально-звуковий образ, будь-яка інформація переносяться миттєво, в будь-яку точку Мережі.
Естетику В. Р. заведено відносити до некласичної, більш широкої, ніж зовні схожа естетика постмодернізму. В. Р. не копіює й не цитує реальність мистецтва, не створює симулякрів, але, скоріше, працює як люстерко, яке подвоює реальність «першу», «об’єктивну» за рахунок віртуальних артефактів. Власне, такий віртуальний об’єкт є ідеально втіленою деконструкцією, породженням мовної гри, в якій зникає не лише означуване, але й те, що означає. Артефакт В. Р. просто витісняє об’єктивну реальність, замінює і дублює її. А, значить, до світу художніх образів, у тіло мистецтва можна зануритися без особливих зусиль і опосередкування, в буквальному сенсі — продовжуючи своє тіло віртуальними голограмами чи змінюючи тіла реальних або уявних (тут, тим часом, відмінностей немає) партнерів у грі. Більше того, зникає непорушність причиново-наслідкових зв’язків, немає раз і назавше встановлених жорстких сюжетів, на зразок життя-смерті; будь-яку ситуацію можна перезавантажити, відіграти назад. Убивство — вже не фатальна подія, не шкода для іншого; тема злочину й відплати, таким чином, також виявляється надто хисткою.
Досліди з кіберпростором поки що не створили особливого, самоцінного естетичного напрямку (кіберпанк, скоріше, рахується за департаментом наукової фантастики), проте вплинули на кінематограф і загальнокультурний ландшафт. Перший отримав ефект морфінгу, компоузинг, що ефективно замінив комбіновані зйомки, можливість відмови від дорогих масовок і громіздкої бутафорії. У другому стався розквіт сетератури, різноманітних і часто вельми нестандартних інтернет- часописів, віртуальних тактичних медіа. Тут усе більш успішно використовується вже відзначена властивість В. Р. — розкутість сприймання, важливість самого процесу співтворчості порівняно з результатом.
Звичайно, можливості В. Р. мають межу. Але її функціональна придатність є дуже великою. Віртуальний світ, у якому створюються й передаються фільми та вербальні тексти, розробляються стратегії опору, — істинний Клондайк андерграунду. Все це — поки що на досить дилетантському рівні. Адже й самій В. Р. лише декілька років. Якісний стрибок, як уявляється, станеться, коли прийдуть ті, для кого комп’ютер і віртуальний об’єкт — такі ж буденні речі, як ручка чи малюнок, нею зроблений, для нинішніх користувачів.
