Війна без переможців

Сотнi тисяч — кількість звернень потерпілих від домашнього насильства до органів внутрішніх справ. Проте навіть офіційну статистику нині можна вважати досить умовною.

Президент Сумського міського громадського молодіжного об’єднання «Міський кризовий центр» Світлана Захарченко розповіла під час недавнього засідання прес-клубу, що в 70 тивідсотках випадків звертаються до них по допомогу саме потерпілі від домашнього насильства. З’явившись у Сумах чотири роки тому, ця організація стала першим і, власне, єдиним об’єднанням, котре поставило собі за мету вислухати, підтримати і в силу можливостей допомогти людині вирішити свої проблеми — в першу чергу соціально-психологічні. Проте, тримаючись винятково на ентузіазмі засновників, кризовий центр і сам мав проблем не менше. Психолог, юрист, соціальний педагог — усі працювали на громадських засадах. Не було не тільки фінансування, а й окремого приміщення, доводилося розраховувати тільки на дружню підтримку інших організацій, котрі надавали притулок. «Телефон довіри», рятівна соломинка для стількох людей, діяв лише по суботах.

Минулого року вдалося зрушити справу спільно з обласним центром соціальних служб для молоді. Виконком Сумської міської ради нарешті прийняв рішення про виділення приміщення для Сумського центру соціально-психологічної допомоги, фінансуватиметься він з державного бюджету. Тут зможуть знайти на певний час притулок люди, які зазнали насильства чи стали жертвами торгівлі людьми, або й просто потрапили в складну життєву ситуацію. Їм надаватиметься безплатна медична, юридична, психологічна та інша допомога. Притулок розрахований на одночасне перебування в ньому восьми жінок і восьми чоловіків.

За спостереженнями Світлани Захарченко, по психологічну допомогу в дев’яноста восьми випадках зі ста звертаються саме жінки. Що, власне, цілком зрозуміло. Однак з тяжкими ушкодженнями після сімейних конфліктів до лікарні потрапляють переважно чоловіки. «Жінка, доведена до відчаю, стає небезпечною, — пояснює заступник начальника управління УМВС України в Сумській області Костянтин Безсалов. — Тоді в хід ідуть і ножі, і сковорідки».

Ось кілька рис до психологічного портрета людини, котра зазвичай стає причиною або ж каталізатором виникнення конфлікту в родині. Дуже часто це чоловік, який втратив роботу в працездатному віці. Ситуація, котра примушує, скажiмо так, середньостатистичну жінку «рвати жили», хапатися за будь-яку роботу, аби лишень підтримати сім’ю, набагато сильніше б’є по чоловікові. Страждає його «его» та самоусвідомлення себе як глави сім’ї та годувальника. Наступний етап традиційно — «заливання горя» спиртним і підсвідоме прагнення самоствердитися. За рахунок кого? Сім’ї, звичайно.

95% осіб, причетних до вчинення сімейного насилля, — ті, хто систематично вживає спиртне. Вони виступають як у ролі насильників, так і в ролі жертв. Часто виникають проблеми в родинах, де є люди, котрі повернулися з місць позбавлення волі.

До правоохоронних органів у такій ситуації звертаються рідко. Хоча з появою довгожданого Закону про попередження насилля в сім’ї арсенал засобів впливу на винних у ньому значно поповнився. Один тільки захисний припис, винесений особі, котра здійснила насилля в сім’ї, забороняє їй не лише вчиняти конкретні дії такого характеру, але й розшукувати жертву свого насилля, відвідувати її та вести телефонні переговори. Якщо, звісно, вона сама цього не бажає.

За 11 місяців нинішнього року в Сумській області було винесено 637 захисних приписів і майже 2 тисячі офіційних попереджень про недопущення здійснення насилля в сім’ї. Дієвим засобом вважає Костянтин Безсалов і накладання штрафів та адміністративний арешт. «Чудовий спосіб перевиховати людину, котра мислить себе в родині царем і богом, — примусити її 15 діб підмітати вулиці. Та й місто чистішим буде...»

Починаючи з травня 2003 року, відколи було прийнято зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення — щодо вчинення насилля в сім’ях або невиконання захисного припису, — до адміністративної відповідальності з цього приводу в Сумській області притягнено майже 160 осіб. Двадцять дві з сорока кримінальних справ, порушених за ст. 129 Кримінального Кодексу України (загроза вбивства), стосуються сімейно-побутових стосунків. Іншими словами — половина. Правоохоронці кажуть, що за останнє десятиріччя злочинність помітно перемістилася з вулиць і громадських місць за двері приватних помешкань. Немає власне нічого нового в тому, що нетверезий чоловік піднімає руку на дружину, чи в тому, що сусіди ніяк не поділять межу. Проте вражає жорстокість, яку подекуди просто неможливо пояснити. «Коли слідству вдається докопатися до суті злочину, найчастіше виявляється, що причини, які до нього призвели, просто мізерні й аж ніяк не були варті людського життя», — говорить Костянтин Безсалов.

Чи можна взагалі вирішити проблему домашнього насильства? Зрозуміло одне: заплющувати на неї очі суспільство не має права. Україна вже не перший рік долучається до Міжнародної акції «Шістнадцять днів проти насилля в сім’ї». Немає потреби говорити, що й сама проблема не обмежується рамками якоїсь окремої країни. У США, приміром, підрахували: всього за п’ять останніх років внаслідок сімейних конфліктів там загинуло стільки жінок, скільки американських солдатiв під час війни у В’єтнамі. Але в Сполучених Штатах принаймні немає проблем з притулками для жертв домашнього насильства. У недалекому Кракові таких установ — близько сорока. Для України ж поки що це форма, яку тільки починають освоювати.

Днями Сумська міськрада затвердила програму під назвою «Правопорядок», котра, очікується, зокрема дозволить посилити й роботу щодо попередження домашнього насильства. Програма передбачає збільшення кількості дільничних інспекторів і введення нової посади — помічника інспектора. До сьогодні навантаження на сумських дільничних у кілька разів перевищувало встановлені нормативи: кожному з них доводилося обслуговувати замість трьох-чотирьох тисяч жителів міста по п’ять- шість, а в сільській місцевості нерідко й усі десять.

Згідно з програмою, планується облаштувати для правоохоронців 75 опорних пунктів (поки що їх у місті лише 12). При кожному опорному пункті працюватиме дільничний інспектор, його помічник і три-чотири добровольці з місцевого населення. До таких громадських формувань буде залучено близько 300 осіб. Зараз дільничні обходять усі домівки, знайомлячись з родинами, і водночас визначають «больові точки» своєї дільниці. У кожній квартирі вони залишають візитку з координатами та номерами телефонів. Радять тримати напохваті. Хто знає — може, для когось вона якраз і стане «знахідкою» у випадку «домашньої війни»?