Війна за довкілля

Досвід показує, що привертати увагу до нагальних проблем найкраще акціями протесту у відповідний день: у День Києва — звертати увагу на знищення історичної спадщини столиці, в День Дніпра — на його забруднення та забудову берегів чи, приміром, в День незалежності — на екологічну катастрофу з озером Сасик в Одеській області. По-іншому людей влада не хоче чути. Зокрема, сьогодні Київський еколого-культурний центр пікетуватиме Міністерство охорони навколишнього природного середовища України з тим, щоб чиновники надрукувати третє видання Червоної книги України та внесли до неї запропонованих вченими тварин та рослин. На жаль, останнім часом охороняти природу стає справою небезпечною: в Україні вже набула резонансу трагедія, яка трапилась у столиці минулого тижня з природоохоронцем та журналістом Олексієм Гончаровим, який займався захистом земель природного заказника «Жуків острів», де, за словами екологів, не перший рік незаконно ведуться будівельні роботи та видобувається пісок, чим завдається шкода як самому острову, так і Дніпру.

На жаль, проблема Жукового острова — це тільки невеличка частина від усіх екологічних проблем, які нині є в Києві, Київській області, зрештою, й по всій Україні практично в усіх природних сферах. Усюди є зловживання: незаконні вирубки лісів, відведення природоохоронних земель під будівництво, браконьєрство в лісах, річках та морях. При цьому органи, які могли б контролювати ситуацію та якось впливати на неї, майже позбавлені повноважень. Про це та нагальні проблеми природоохоронної системи України «Дню» розповів директор Київського еколого-культурно центру Володимир БОРЕЙКО.

— Пане Володимире, очевидно, після трагедії з Олексієм Гончаровим найважливішим завданням для вас і колег є довести цю кримінальну справу до завершення?

— Так, найперше, що ми вважаємо за потрібне, — знайти вбивць і покарати їх, щоб це був приклад для інших. Потім треба заборонити видобуток піску на Жуковому острові, бо це абсурд — людину вбили, а видобуток продовжується. І не тільки це: там, поряд із цим місцем, працюють ще кілька фірм без дозволу — в природоохоронній зоні, в період нересту. Є ціла купа різних законів, які вони порушують, але, на жаль, влада не звертає на це уваги. Тому зараз ми даємо інформацію, аби сформувати громадську думку. З допомогою народного депутата Олександра Голуба ми звернулися в МВС, прокуратуру та профільний комітет Верховної Ради з боротьби зі злочинністю, щоб цю резонансну справу взяли під контроль. Списати цю справу на «битовуху» ми не допустимо. Для нас є справою честі знайти вбивць і щоб їх покарали.

— Які найбільш актуальні екологічні проблеми ви бачите в Києві, котрі хронічно не вирішуються?

— У столиці це, безперечно, забудови, які в нас ведуться в центрі міста, коли вирубуються парки, сквери, зелені зони. Якщо в 1991 році ми мали 20 квадратних метрів зелених насаджень на одного киянина, то зараз маємо 15—16. Київ уже давно перестав бути зеленою європейською столицею. Тому для нас дуже важливо боротися із забудовами. На жаль, екологічні державні органи є корумпованими і дають на будівництво згоду за згодою... Зараз ми підготували проект закону про зелені зони в містах і населених пунктах і будемо подавати його до Верховної Ради, бо охороняти зелені насадження дуже складно, коли немає відповідного законодавства. Справа така: зелені насадження в лісах у нас охороняються Лісовим кодексом, а зелені насадження в містах — якоюсь інструкцією жилкомунхозу. Це різні речі, тому неможливо охороняти щось, коли немає закону. Тому такий законопроект — це теж наше першочергове завдання.

— Ви збираєтесь черговий раз пікетувати Мінприроди з приводу того, що в Червону книгу України не заносять рідкісних тварин. Розкажіть, чого ви хочете домогтися від влади?

— У нас є Червона книга рідкісних рослин і тварин. Туди заносять види, які мають маленький ареал і чисельність, аби їх не вбивали та не знищували. Дуже важливо це зробити тоді, коли вони є в природі, а не так, як це було, коли в Книгу занесли тюленя-монаха чи атлантичного осетра, яких вже років 50 ніхто не бачив. У законі чітко сказано, що ця книга має видаватися Мінприроди раз на 10 років. Останнє, друге видання було здійснене в 1994 році. Тобто п’ять років ніхто нічого не видає. А тим часом тварин вбивають і знищують. Так само знищують рослини, які вчені вже давно запропонували до третього видання. Ми подали в київський Апеляційний суд на Мінприроди та Кабінет Міністрів за те, що вони порушили закон України про Червону книгу, і суд прийняв наш позов до виконання: перше засідання відбудеться 18 червня. Але, крім того, Мінприроди та лобіюючі відомства — Держкомлісгосп і Держкомрибгосп — викручують вченим руки, щоб вони не давали до третього видання Червоної книги таких трьох дуже цінних видів тварин, як лось, — бо на нього полюють іноземні мисливці й він багато коштує, — і два види осетрових, які у нас є, хоча дуже мало (в Азовському морі та Дунаї). У нас їх виловлюють десь на рік по вісім тонн. Це дуже багато, бо, якщо порівняти кількість осетрових, яка була у нас у 80-ті роки, то із загальної кількості залишився всього 1%. За 25 років ми зменшили кількість осетрових на 99%! Ще кілька років вилову — й ми не будемо бачити взагалі ніяких з осетрових в наших морях. Тому їх негайно треба заносити в Червону книгу. Але Держкомрибгосп і Держкомлісгосп отримують за це дуже великі гроші. Мінприроди вирішило виключити названі види зі списку тварин, запропонованого вченими на третє видання, тому ми 5 червня, у Всесвітній день захисту довкілля, будемо вимагати від них включити ці види в список, а сам список якомога швидше затвердити. Справа в тім, що коли саме видадуть Червону книгу, — невідомо, та якщо список затвердити в Мін’юсті, то це вже буде легітимізований перелік, і на нього працюватимуть і Адмінкодекс, і Кримінальний кодекс України.

— Наскільки мені відомо, у вас є й перемоги, які стосуються створення на законодавчому рівні жорсткіших умов для мисливців?

— Так, в цьому плані в нас є перемога: в цей вівторок Верховна Рада затвердила в першому читанні запропонований нами законопроект про посилення заходів щодо боротьби з браконьєрством. Цей законопроект ми подавали тричі, й тричі комісія різними правдами й неправдами його відхиляла (у ній є мисливці). Та все ж таки ми домоглися свого. Нас чітко підтримав комітет з питань екології Верховної Ради. Гадаю, цей законопроект пройде й друге читання та буде підписаний Президентом. Там є дуже багато заходів, які посилюють боротьбу з браконьєрством. Справа в тім, що в 2000 році в Україні був оновлений Адміністративний кодекс, і екологічні, громадські, мисливські, рибацькі інспектори були позбавлені можливості складати протоколи по декількох найбільш «браконьєрських» статтях Адмінкодексу. А державних інспекторів у нас дуже мало. До 2000 року ми складали в Україні до 30% протоколів. Крім того, у нас є заповідники й національні парки та відповідна служба, яка ними опікується. Але зараз вони теж не можуть складати протоколи за цими статтям. Так само єгері в мисливських господарствах... Виходить, що браконьєр ходить і каже: «Ну, спіймай мене! Але протокол ти скласти не можеш...». Виходила дурна ситуація. Тому ми повертаємо ці права сотням і тисячам інспекторів — це величезна сила. Нас підтримують усюди, бо знають, що ми робимо добру справу. Що стосується штрафів, то суди ніколи великих штрафів не дають. В Адмінкодексі є так звані ножиці — штраф від 10 до 100 гривень. Суд призначає 10. Тобто це не працює. Ще такий приклад: браконьєр продає на ринку браконьєрські сітки. В Адмінкодексі сказано, що відповідальність людина несе за «виготовлення та збут». Тому суд каже: «Хіба він їх виготовляв? Він їх тільки збував...», і цю людину не штрафують. Отже, щоб стаття працювала, в цій частині ми поставили кому: тепер звучить, як «виготовлення, збут».

— Хто підтримує вас, екологів, на високому рівні?

— Ці законопроекти були підписані депутатами Зайцем, Голубом та Бевзом. До речі, в нас є ще кілька законопроектів... Тобто є депутати, які нас розуміють і допомагають, працюють з нами, й за це їм велика подяка. Також ми працюємо з декількома організаціями, а найближчі друзі й партнери — організація «Еко-право Київ»,з якою ми виграємо суди. Наприклад, позавчора ми не тільки провели в першому читанні законопроект, а ще й виграли Вищий адміністративний суд проти Мінприроди. Ця справа тягнулася близько двох років. Ми подали в суд із тим, що Мінприроди не тільки не видає Червону книгу, а ще й порушує кадастр — не дотримується закону щодо тваринного світу: щоб охороняти тварин, потрібно знати не тільки їх, а й ще де вони мешкають. Якщо цього не знати, то неможливо їх охороняти. Мінприроди ж цим не займалося. На третьому засіданні суду суддя визнав, що Мінприроди не працює, кадастр дійсно не ведеться, і відомство порушує закон. Тому тепер ми вимагатимемо від Юлії Володимирівни прийняття адміністративних заходів відносно чиновників цього міністерства, бо суд вищий вже доказав вину: потрібно здійснювати адміністративні заходи щодо конкретних людей.

— Що, на вашу думку, в Україні ще потребує посиленого законодавчого захисту?

— Декілька років тому в Лісовому кодексі зробили дві дуже великі помилки. Перша — дали можливість приватним особам отримувати 5 га лісу в користування, а це веде до знищення лісу. Також у нас нині не охороняються ліси біля міст, селищ, сіл, річок — раніше там теж не можна було рубати. Нині цієї норми немає, й рубати можна усюди — по всій Україні. Ми вважаємо, що потрібно знову повернутися до старих норм, які працювали та захищали ліси. Так само потрібно заборонити відведення 5 га землі лісу. Ще важливим є те, що нині по всій Україні ведеться забудова водоохоронних зон. Там робляться гідронамиви й будуються будиночки, розважальні центри, дачі. На жаль, не працює Водний і Земельний кодекси. Тому в законі потрібно вказати, що заборонена не тільки забудова, а й гідронамив (нині слова «гідронамив» у законодавстві немає). Ми теж будемо цим займатися, зокрема, готувати відповідний законопроект, тому що поки що державні, екологічні інспектори та прокуратура не можуть працювати, бо Водний кодекс не дає можливості захищати річки.

— Виходить, що, хоч і важко, але все-таки в Україні можна нині захищати природу?

— Можна, і наш приклад це показує. Крок за кроком ми робимо перемоги — потрібно тільки працювати.