Внутрішній світ картини
У нього можна проникнути на виставці «Малярство» (куратор — Юрій Онух), що демонструється в Центрі сучасного мистецтва
Достоту цікавою видається форма, в якій реалізується цей мистецький проект: два художники створюють живопис, використовуючи для цього підлогу, стелю, стіни. Однак ще цікавішим видається поєднання (або зiставлення) в проекті вiдомого у нас в Україні Тіберія Сільваші та не менш відомого в себе в Польщі і в Європі Леона Тарасевича — митців, котрі є досить різними в підході до творчого процесу, в розумінні суті живопису.
Головним у живописі Сільваші є колір. Колір емоційно насичений, експресивний, екстатичний. Характерним є вислів самого живописця, що колір своїх творів він вважає наративним, тобто красномовним. Художник характеризує свою творчість як метафізичний зв’язок із кольором, а картини — як чисту насолоду від спілкування з ним, проникнення в його суть.
Леон Тарасевич — це митець-інтелектуал. Художника надихають образи знайомої з дитинства природи білоруського села на північному заході Польщі, звідки він родом і де розташована його майстерня. У гранично спрощених, мінімалістських абстрактних образах вбачаються стовбури дерев у зимовому лісі, чорне пагіння чагарнику, річка поміж засніжених берегів, зріз спиляного дерева, смуги притрушеної снігом ріллі. Проте живопис Тарасевича не відображає природи, він творить, як сама природа. Через індивідуальні враження, внутрішнім баченням художник створює ніби паралельний пейзажний світ. Універсальність та інтернаціональність мови живопису Тарасевича активізує в глядача асоціативне та інтуїтивне сприйняття і через інтелектуальне спілкування з твором надає можливість пізнавати щось про себе самого, знаходити сенс та зміст того, що відбувається в дійсності.
«Малярство» презентувалося як художня акція, перфоманс: 12 червня обидва художники (кожен з трьома асистентами) заходилися фарбувати інтер’єри галереї, по-чаклунськи перетворюючи кімнати. За їхньою роботою могли спостерігати всі бажаючі, процес знімали на відео, яке згодом було показане на вернісажі.
Певна річ, живописці не прагнули продемонструвати довершений взірець євроремонту. Надзавданням було створити живопис, який самостійно живе у тривимірному просторі. Глядачеві пропонують невимушено увійти всередину картини, відчути її ауру, зрозуміти притаманний їй раціоналізм. Внутрішня реальність картини огортає глядача. У Тіберія Сільваші це метафізичний простір колористично насиченого живопису, де глибокий синій колір, поєднаний зі спалахами рожево-червоного, у своїй мінливості підкреслений відблисками слабо підсвіченої води в ефектному басейні посеред зали.
Твір Леона Тарасевича дозволяє пройтися живописною «ріллею» картини на підлозі, де «притягуються» й «відштовхуються» смуги- борозни контрастних кольорів — жовтого, яскраво-блакитного та жовтогарячого, причому мінливість цього простору підкреслено конденсацією блакитного з одного боку зали, а жовтого — з другого, імітуючи оптичну ілюзію. Гіпертрофовано об’ємна фактура наближає цей живопис до скульптури.
На виставці стає очевидним, що «мистецтво для мистецтва» — це тільки вигадка. Бо насправді художня реальність «чистого мистецтва» iснує зовсiм не заради егоїстичної самопрезентацiї, а для того, щоб відновити втрачений зв’язок культури сучасного суспільства з реальним життям. Щоб не було ситуацiї, про яку Леон Тарасевич зауважує, що його полотна, які мали успіх у польській столиці та галереях в усьому світі — від Венеції до Нью- Йорка, — навряд чи будуть зрозумілі для жителів його рідного села.
