Володимир БРИНЗАК: «Біатлон уже можна назвати брендом...»

За 22 роки незалежності українська збірна на п’яти зимових Олімпійських іграх спромоглася здобути лише п’ять нагород. Причому три з них завоювали українські біатлоністи. У розпал тренувального сезону, коли до наступних Олімпійських ігор у Сочі залишається півроку, «День» розпитав президента Федерації біатлону України Володимира Бринзака, чого слід очікувати від наших спортсменів цієї зими. Особливо актуально це питання виглядає у світлі останнього вдалого сезону, коли наші дівчата посіли четверте місце в Кубку націй, взявши 7386 балів, що лише на 6 менше, аніж у жіночої збірної Росії. Також пан Бринзак розповів, скільки коштує стати біатлоністом в Україні та яку зарплату вони отримують, чи цікавиться бізнес цим видом спорту й чому жіноча збірна успішніша за чоловічу.

— Цієї зими вся Україна слідкувала за успіхами жіночої біатлонної збірної... Яким чином вдається досягти таких результатів у ситуації, коли український спорт не досить фінансується і має проблеми зі спортивною інфраструктурою?

— Секрет у тому, що ми йшли до цього доволі довго. Системно і методично працювали, щоб створити таку команду, яка демонструє стабільний успішний результат. І останні кілька років ми бачили, що можемо це зробити. Але дещо заважало. То хвороби були, то якісь організаційні питання, то не було нормальних лиж. Потім ми взялися серйозно за ці питання: деякі вирішили, деякі «підтягнули», взяли хорошого спеціаліста — і все сталося, як сталося.

— Після завершення цього сезону із жіночої збірної пішов головний тренер Володимир Королькевич, про якого казали, що саме він став запорукою успіху сезону. Чи не боїтеся ви, що на Олімпіаді в Сочі, яка розпочнеться за сім місяців, наші біатлоністки не зможуть повторити високих результатів?

— Я не боюся, бо ми одразу відреагували, зробили висновки і подумали, як краще все це вирішити. І ми знайшли непогану заміну. Це Надія Бєлова, яка доволі довго тренувала польську жіночу збірну. Завдяки їй вони отримали хорошу підготовку. Тим більше, зараз у збірній Україні є дві її дівчини, у яких вона є особистим тренером, — це Марія Панфілова та Ольга Абрамова.

— Як можна пояснити те, що жіноча збірна останнім часом приносить нагороди, а в чоловічої спостерігаються постійні невдачі?

— Є декілька причин. По-перше, жіноча збірна ще з часів Радянського Союзу була у нас сильнішою за чоловічу. По-друге, конкуренція у світовому чоловічому біатлоні набагато вища, ніж у жіночому. Тому що там, якщо спортсмен має клас, то він може бігати і до 40 років, приміром, як Уле Бьорндален, котрому зараз 39 (у світовому рейтингу цього сезону зайняв 22-ге місце, випередивши на сходинку лідера української збірної Андрія Дериземлю. — Авт.). А дівчата виходять заміж, народжують дітей — і раніше покидають спорт. Так що їм легше конкурувати.

— До речі, кілька тижнів тому вийшла заміж лідер жіночої збірної Олена Підгрушна. Чи нема у вас побоювань, що вона може найближчим часом, перед самою Олімпіадою піти в декрет?

— Ні, немає таких побоювань. Те, що після Сочі вона збирається в декрет — ми знаємо. Потім рік пропустить і повернеться. Це нормально. Якраз організм буде краще почувати себе після народження дитини. Завжди так відбувається. У нас є кілька спортсменок, які нещодавно народжували. Так, Марія Панфілова рік тому вийшла з декрету.

— Чоловіча збірна минулого сезону виступала не завжди стабільно. То все-таки, як ви будете вирішувати питання з чоловічою збірною?

— Ми працюємо в цьому напрямку. Якщо є талановиті, то виведемо їх, якщо немає — то виступатимуть на середньому рівні. Але потрібні кошти — і чималі, бо хороший тренер коштує дорого. Для дівчат тренера знайшли, а для чоловіків не змогли собі дозволити запросити тренера, який коштує близько шести тисяч євро на місяць...

«ВОНИ НЕ ШКОДУЮТЬ ПРО ТЕ, ЩО ПРИЙНЯЛИ УКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДЯНСТВО І ВИСТУПАЮТЬ ЗА УКРАЇНУ»

— Останнім часом в українську збірну почали переходити російські спортсмени. Чому?

— Це пов’язано з тим, мабуть, що вони бачать: є робота, яка дає змогу показати себе на високому міжнародному рівні. У Росії велика конкуренція, і не завжди спортивний принцип спрацьовує під час добору в головну команду. І от вони вирішили звернутися до нас. Ми розглянули їхні прохання і тепер допомагаємо їм. Ми самі не ініціюємо таких переходів, але коли до нас звертаються — завжди розглядаємо пропозиції.

— Чи виступатимуть вони на Олімпіаді в Сочі?

— Можуть виступати Марія Панфілова та Дмитро Русінов, якщо, звісно, потраплять у команду.

— Як думаєте, їм не буде психологічно важко виступати на Батьківщині?

— Ми з ними про це навіть не говорили. Для них це абсолютно нормальне явище. Це — професійний спорт, і вони думають про свої статуси як спортсменів, передусім. Але в команді вони вже вчать українську мову. І на день народження мене вже привітали віршами українською. Тобто вони не просто так це роблять. Вони свідомо так вирішили, переймаються цим і не шкодують про те, що прийняли українське громадянство і виступають за Україну.

— А хто конкретно представлятиме Україну на Олімпіаді? Чи є вже так званий шорт-ліст представників від нашої країни?

— Буде добір. У нас є шість місць для дівчат і п’ять для чоловіків. Приблизно на 90% склад збірної уже відомий. Останні номери буде визначено в грудні.

— Які у вас очікування від майбутньої Олімпіади?

— Добре підготуватися. А там будь що буде. На жодні змагання ми не робимо прогнозів і не маємо очікувань, бо це психологічно вливає і тисне на спортсменів. Краще підготуватися. Спортсмени покажуть те, що вони можуть. А яке у нас буде місце, то вже побачимо у фінішному протоколі.

«РОЗБУДОВУЮТЬ ЗАРАЗ ФУТБОЛ, БАСКЕТБОЛ, ХОКЕЙ, А ДО БІАТЛОНУ ДІЛО НЕ ДОХОДИТЬ»

— Чи є зараз в України можливість провести чемпіонат Європи чи світу з біатлону?

— Ні, на жаль, у нас зараз немає стадіону, який був би ліцензований для проведення подібного турніру. Із першої двадцятки кращих команд світу ми зараз єдина країна, яка не має своєї ліцензованої біатлонної бази. Її поява допоможе дорослій команді більше тренуватися вдома і передавати свій досвід. Зараз доросла збірна переважно тренується за кордоном. Це важко психологічно, бо там доводиться тренуватися доволі довго майже без можливості привезти сім’ю, дитину. Крім того, це дуже дорого. А молодь страждає, бо не має таких можливостей. Тому в нас є перерва при переході з юнаків до дорослої команди, щоб спортсмени якісно адаптувалися до нових умов. А потрібно два-три роки адаптації до тих умов, у яких тренується увесь світ.

— А чи планується будівництво великої національної бази?

— Це питання не до мене, а радше до Миколи Азарова. Уже давно планується таке будівництво, але поки все залишається на папері. Мають бути призначені кошти на це, але їх немає. Розбудовуються зараз футбол, баскетбол, хокей, а до біатлону діло не доходить.

— Нещодавно були проблеми, пов’язані з тренувальною базою в Тернополі. Що саме там трапилося і чи вирішили їх?

— Там продали землю, де було стрільбище і лижна траса. Зверталися до Президента, депутатів. Чекаємо, чим все закінчиться.

— Чи збільшили держфінансування біатлону після відносно вдалого сезону перед Олімпіадою? Чи додалися спонсори? Наскільки взагалі український бізнес зацікавлений підтримувати інший спорт, окрім футболу?

— Взагалі біатлон фінансує держава та приватні спонсори. Останнім часом комерційні компанії надають майже половину потрібного бюджету, який складає близько одного мільйона доларів. Завдяки підтримці серйозних людей у державі, яких цікавить біатлон, зараз нам починають допомагати кілька банків та фірм. Окрім того, вдалі результати останнього сезону допомагають залучати додаткових спонсорів. Біатлон уже можна назвати брендом України. За рейтингами результатами ми, напевно, один із кращих видів спорту в Україні.

«КОЖЕН ПОСТРІЛ КОШТУЄ П’ЯТЬ ЦЕНТІВ»

— Скільки сьогодні в Україні є біатлоністів?

— Гадаю, реально людей зо триста, мабуть, є... Це разом з усіма — і з дітьми, і з основною збірною.

— Чи готуєте достойну заміну нинішньому поколінню біатлоністів?

— Так, звісно. Особливо серед дівчат є хороші спортсменки.

— Після вдалих спортивних сезонів зазвичай збільшується загал батьків, які зацікавлені здати дитину до спортивної секції. Чи збільшився він цього року?

— Попит у нас завжди був. Але біатлон — дуже дорогий вид спорту. Він і небезпечний — потрібне спеціальне стрільбище. Тобто ми не можемо, як у футболі, — послідовно розвиватися. У нас є декілька подібних шкіл — у Чернігові, Сумах, Львові, Броварах. Є ще в Харкові, але там немає стрільбища, тому діти займаються в тирі.

— Cкільки коштує стати біатлоністом?

— Складне питання! Навчання у нас безкоштовне. Але кожен постріл коштує п’ять центів (40 копійок. — Авт.). Гвинтівка коштує чотири з половиною тисячі євро. Лижі коштують 400 євро, черевики — 150 євро, палиці — 150 євро...

— Зброю мають купувати батьки?

— Ні. Зброя не може бути у приватних руках. Її має купувати або школа, або федерація, або міністерство.

— Скільки заробляють українські біатлоністи?

— Зарплата у них невелика: десь дві-три тисячі гривень. Залежно від звання, яке має спортсмен. Вони заробляють більше, коли на чемпіонатах світу чи Європи завойовують призові місця або, принаймні, входять у десятку кращих. Також є додаткові премії від спонсорських контрактів.