Володимир РІЗУН: «Формування масової свідомості — тонка річ»

Доктор філологічних наук, професор Володимир Володимирович Різун, нині — директор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, працює в цьому навчальному закладі з квітня 1984 року. Спочатку як викладач кафедри мови і стилістики, потім — кафедри журналістської майстерності (яку очолював з 1996 року). Його попередник на нинішній посаді Анатолій Захарович Москаленко почав керувати факультетом журналістики (згодом Інститутом) на півроку раніше — з вересня 1983- го. Москаленківські методи виховання майбутніх «фахівців пера» Володимир Володимирович міг спостерігати, що називається, зсередини. При Москаленкові сучасна українська журналістика пройшла основні етапи свого становлення — від однопартійної заангажованості через перебудовчу ейфорію вседозволеності до теперішнього процесу поступового усвідомлення як можливостей, так і відповідальності «четвертої влади». Увесь цей перехідний період Анатолій Захарович із року в рік ставив свій підпис на дипломах випускників факультету. У шістнадцяти випусків журналістів посада директора інституту журналістики асоціюється з цією неординарною особистістю. Тому не дивно, що особа нового керівника Інституту журналістики викликає зацікавлення усіх ЗМІ. І тут річ не лише в спогадах про минуле, але й у розрахунках на майбутнє — які нові фахівці прийдуть до редакцій? Недавня публікація «Зеркала недели» подала зміни в Інституті журналістики з точки зору студентів, їхніх проблем. Нас же більше цікавив Володимир Володимирович як особистість з певним світоглядом, яка, безперечно, впливатиме на те, що відбувається і буде відбуватися у стінах цього навчального закладу.

— Інститут журналістики за Анатолія Захаровича Москаленка був відомий особливою демократичністю: перш за все в значенні «практикуму» студентів щодо вільнодумства, незашореності думок. Що ви будете культивувати?

— Теж вільнодумство, у значенні «вільно думати», але обов’язково думати. Боляче, коли наші випускники вільно думають, але при цьому вони не думають, що говорять, і не думають, коли говорять. До речі, не завжди треба говорити те, що думаєш. Талант журналіста, якщо хочете (скажу парадоксальну річ), не в думанні, а в говорінні! Отож, культивуватиму вільнодумство й стриманість у говорінні.

— А що ви вважаєте головним з того, з чим інститут намагається випускати студентів у життя? На чому будете робити акцент у навчанні?

— Ми будемо основний акцент робити на професіоналізмі. У навчальному плані буде багато дисциплін професійного спрямування, яких не було раніше. Вони стосуються особливостей збору інформації, методів, технології збору інформації, інформаційного аналізу, інтерпретації фактів, врешті, побудови тексту, виготовлення видання. Уся діяльність засобу масової інформації полягає в тому, щоби дати остаточний продукт: газету або той же текст. І треба вчити, як його робити. Не можна виготовити велосипед, не знаючи, що таке велосипед. Не можна написати текст, не знаючи, що таке текст. Ми будемо приділяти особливу увагу таким предметам, які розкривають поняття впливу засобів масової інформації на масову свідомість. Для чого існують ЗМІ? Для того, щоб впливати на масову свідомість, — іншого призначення немає. Просто інформувати? А для чого? Як казав засновник психолінгвістики Олексій Леонтьєв: «Мова — не самоціль. Мова — засіб, зброя досягнення мети». Коли людина просто так говорить, то можна подумати, що вона ненормальна. Нормальна людина знає, для чого вона говорить. І тому комунікативні цілі повинні бути чітко визначеними. Студенти, як майбутні фахівці, повинні знати, як досягнути цієї мети. І тут постають питання не тільки виховання чи пропагування, а й питання маніпуляції свідомістю, можливо, зомбування. Але ми при цьому повинні знати, що добре, а що погано.

— За рахунок чого ви плануєте збільшити частку цих дисциплін у навчальному плані?

— За рахунок скорочення соціально-гуманітарного циклу. Навчальними планами, які передбачені Міністерством освіти, відводиться близько 20 відсотків навчального плану під соціально-гуманітарні дисципліни. Так трапилось, що в нас цей блок вийшов дуже розширеним. У нас дуже багато дисциплін економічно-фінансового спрямування. Це потрібно, але ми не інститут економіки та фінансів. Ми Інститут журналістики, і ми повинні готувати фахівців, які впливають на масову свідомість. Звичайно, добре було б, коли б ці фахівці, ці журналісти мали б другу освіту — економічну, юридичну. Таке поєднання ідеальне. Але ми повинні чітко усвідомлювати, що журналістська освіта полягає не у вивченні економіки, культури, освіти, а у вивченні того, як впливати на масову свідомість засобами масового інформування. Я й кажу на курсі літературного редагування, що редактор повинен вміти відредагувати текст, якщо він навіть не розбирається в питанні. Тому що в тексті є закономірності логічного порядку, які не помічає навіть фахівець. До речі, в нас відкрита друга спеціальність, яка називається «видавнича справа та редагування».

— Можна передбачити, що ваше акцентування на тому, що студентів треба вчити саме впливу на масову свідомість, багато хто сприйме неоднозначно. Наскільки «в темі» випускники інституту відносно питань і проблем свободи слова, правових аспектів її забезпечення? До чого, на вашу думку, найбільш готові випускники: до конформізму чи нонконформізму?

— Старим навчальним планом передбачено курс законодавчих основ діяльності ЗМІ. Чи готові наші студенти пройти між Сціллою і Харибдою і розкрити актуальні теми, які б свідчили, що в нас є свобода слова? Мені здається, що це ще питання досвіду, професіоналізму, який шліфується вже на виробництві. Взагалі ж коли говорять про вільну пресу, я до цього дуже обережно ставлюся. І розглядаю це з позиції теорії мовної діяльності. Мова, комунікація — визначаються конкретними чинниками. Нормальні люди в побуті завжди є рабами соціальної ситуації, рабами того, де, з ким і коли відбувається розмова. А чому ж ми, коли говоримо про ЗМІ, хочемо їх зробити якимись ненормальними спікерами? Засоби масової інформації так само, як і люди, залежні від соціальної ситуації. Тому слово, преса — завжди залежать від ситуації. Завжди! І не треба вибудовувати позахмарні плани, що буде колись у нас просто вільна преса. Від кого і чого вільна? — від держави? Ну як можна жити в державі й бути незалежними від держави? Може бути свобода в межах законного. Свобода поза законом? Моя свобода починається там, де закінчується вплив закону? Біда в тім, що ми тлумачимо вільну пресу як протидію законові, ніби призначення вільної преси — боротися з державною. Та річ не в цім. А в тім (це я вже перед читачами розкриваю секрети журналістської кухні), щоб вплинути на людей, змінити їхню свідомість, дотримуючись законів. У цьому журналістська майстерність. Це конформізм чи нонконформізм? Як хочете, так і називайте. Коли ваш співбесідник, посміхаючись, дотримуючись морально-етичних і правових норм, переконує вас, — то хто він, конформіст? Ваш співбесідник вільно володіє словом, вільно обирає засоби впливу на вас. Оце і є його свобода.

— Які ж тоді принципи журналістики ви вважаєте основними?

— Головним є все-таки відчуття часу, відчуття соціальної ситуації, про яку я казав. Відчуття соціального простору, відчуття тих соціальних ролей, тобто людей, які нас оточують. Коли таке відчуття є, то, мені здається, журналіст тоді є професіоналом. Він тоді знає, як обійти делікатні питання. Він ніколи не буде бити в лоба. Ми повинні стати дипломатами. Формувати масову свідомість — це ж дуже тонка річ. Це треба робити так, щоб люди і не знали, що ми це робимо. Це треба робити, можливо, на рівні підсвідомого.

— Наскільки ваші студенти будуть готові чесно використовувати такі свої вміння?..

— Настільки, наскільки ми їх виховаємо. Звичайно, треба, щоб наші фахівці були окрилені національною ідеєю. Щоб вони були на позиціях державотворення, керувалися морально-етичними принципами. Тоді наш вплив на маси буде позитивним. Ніхто так не впливає на людей, як журналісти, і тому, якою особистістю є журналіст — це дуже важливо. У цьому плані ми маємо працювати над кожним студентом.

— Зараз світ, у який вступають випускники, змінюється стрімко. Наскільки вони готові до постійних змін, оволодіння новими технологіями, технічними засобами, підходами до інформації?

— Тут є певні проблеми. Звичайно, ми повинні бути технічно і технологічно оснащені на такому рівні, щоб готувати відповідного рівня фахівців. На жаль, як і інші навчальні заклади, ми не завжди можемо продемонструвати останнє слово техніки. Проте ми маємо комп’ютерний клас, сканери, лазерні принтери, цифровий фотоапарат, відеокамери, фотолабораторію. Комп’ютери підключено до Інтернету. В усякому разі, ази ми можемо дати.

— Яким чином зараз студенти проходять практику?

— Наші студенти проходять практику в ЗМІ і у видавництвах. Ми анулюємо літню практику, яка є неефективною, і включимо її в навчальний рік. Тобто, скажімо, у лютому заняття припиняються й студенти виходять на 2-3-тижневу практику. Вони будуть постійно під наглядом викладача. І студенти більш ефективно будуть знайомитися з редакційним процесом, ніж тоді, коли влітку вони роз’їжджаються по домівках, лежать на пляжах і привозять нам чудові звіти.

— Які риси, на вашу думку, характеризують покоління майбутніх журналістів?

— Час залишає свій відбиток на студентах. Життя складне. Економічно і, можливо, морально. І це не може не відбиватися на психології, на поведінці студентів. Студенти кинулися в бізнес. Вони заробляють на прожиття. Пропускають заняття. Наше завдання — знайти золоту середину. Сучасний студент-журналіст іноді не до кінця розуміє свою місію, захоплюється гонитвою за дрібнотем’ям, сенсацією. Сенсація — це чудово, але треба усвідомлювати, що вона існує в певному інформаційному полі і будь-яка деталь, яка з’являється в газеті, сприймається читачами, як типова. Окрім того, є речі, про які не можна говорити. Студенти не завжди відчувають оцю межу. Вони намагаються вихлюпнути всю правду на сторінки газети. А що ви скажете про ту людину, яка б’є себе в груди і запевняє, що вона завжди каже всім у вічі правду? Напевне, ви дуже обережно поставитеся до цієї людини. Оце і є той негативний момент, який я відзначив би. А позитивне є те, що студенти дуже тонко відчувають час, і вони розуміють, що сучасна журналістика якоюсь мірою бізнесова, що треба робити, щоб видання було цікавим для читача, щоб його купували. В усьому світі є інформаційний бізнес, навіть спеціальні дисципліни про це читаються. Газета може вижити, стати масовою, коли колектив редакції над цими питаннями працює.

— Про що б ви хотіли сказати собі: «Я радий, що я зробив це» через 100 днів після вашого директорства, через рік, через п’ять?

— Я буду радий, якщо вдасться вибудувати такий навчальний план, який подобатиметься студентам, випускникам, про який будуть відгукуватися в ЗМІ, що тут справді йде підготовка професіоналів. Я буду радий, коли конкурс на наші дві спеціальності зросте від трьох-чотирьох чоловік на місце до 10—15.