«Вовчий квиток» чи путівка в життя?

Звичайно, щодо цього існують і об’єктивні, підтверджені психологами дослідження. Як розповідає завідувач кафедри медичної психології та психодіагностики КНУ ім. Шевченка, доктор психологічних наук Леонід Бурлачук, в середньому в 50% випадках інтелектуальні здібності пов’язані зі спадковістю — однакові гени дають високу схожість щодо інтелекту. Щоправда, відомо й те, що, потрапивши у «сприятливе» середовище, нащадки тих, у кого коефіцієнт IQ був невисоким, можуть його значно поліпшити. З другого боку, за словами Л. Бурлачука, освіта батьків і їхній професійний статус все ж залишаються одним із найбільш прогностичних чинників, які можна пояснити формальною логікою. Книжково-словесна насиченість квартири, доступ до джерел інформації, освіта батьків і прибуток сім’ї позначаються насамперед на інтелекті дитини. А оскільки мінерально-вітамінна насиченість раціону істотно збільшує показник IQ за тестами, то чинник заповненості гаманця часто виявляється визначальним. Адже, як говорять лікарі, у дітей, які одержують до трьох років недостатньо вітамінізовану їжу, більше шансів стати розумово відсталими. У той же час, дослідження американських вчених свідчать, що коли з раціону харчування вилучали синтетичні барвники та смакові добавки, показник невербального інтелекту у досліджуваних за тестами на IQ істотно збільшувався.

Щоправда, нині психологи дедалі більше почали сумніватися в тому, що наявні тести інтелекту насправді можуть визначити його рівень. Вони вважають, що в «їхній компетенції» — скоріше визначити швидкість виконання простих розумових операцій. І, скажімо, вміння знайти фігуру, «схожу» на деякі інші, або розшифрувати числовий ряд може свідчити лише про наявність математичних здібностей, але аж ніяк не прогнозувати успіх або неуспіх у житті. До речі, це підтверджує й статистика: кількість тих, хто за тестами мав великий показник IQ і досяг вершин, дуже мала. Свого часу в США було відібрано 1500 учнів з результатами «вище середнього» а тестами на IQ. Через 40 років вони ж були «обстежені» з погляду професійних досягнень, і виявилося, що 60% з них закінчили університет, 14% чоловіків і 4% жінок мали наукові звання й зарплату вищу за середню. Але водночас ніхто з них так і не став у своїй галузі видатним, а крім цього, не було серед них і творчих особистостей. Зате 30% учнів, відрахованих зі школи за неуспішність, виявилися згодом обдарованими й навіть надобдарованими.

Саме тому вітчизняні педагоги не квапляться проводити в школах селекцію за показниками тестів. Тим більше, що в США, де в муніципальних школах це стало справжньою релігією, побічні ефекти «ай-к’юїзації» все ж були — розподіл «на касти» виявився згубним. Тим, кому спочатку не пощастило потрапити до розумних і перспективних, за невеликим винятком не вдавалося це й потім. Але тільки тому, що навчальний план для них був уже спрощеним, а педагоги не вважали за потрібне «просувати» таких учнів. По суті, говорить головний редактор журналу «Обдарована дитина» психолог Олена Кульчицька, це ставило хрест на успіху дитини й формувало цілу низку непотрібних комплексів. Таким чином педагоги, грунтуючись на своїх часто помилкових думках, давали вовчий квиток або путівку в життя. «Поняття «обдарованість» передбачає далеко не один інтелектуальний чинник, насамперед — це наявність творчого потенціалу, який тестами інтелекту вже ніяк не визначається», — говорить О. Кульчицька. Прикладів з життя достатньо. Наприклад, відомо, що Чарльза Дарвіна вчителі вважали, м’яко кажучи, посереднім учнем і передрікали йому незавидне майбутнє. Не виявляли особливих здібностей у школі і Чехов, і Булгаков, і Лобачевський. Проте це не завадило їм «записатися» в історію.

Аналогічна ситуація виникає й при так званому профвідборі. Психологам відомо, що ті, хто при кастингу демонструє зашкалюючі інтелектуальні здібності, в результаті виявляються здатними вирішити лише стандартні завдання. А в разі необхідності творчого підходу діють за шаблоном, на відміну від менш «здібних» співробітників. Яскравий приклад грамотного ставлення до «розкопки» талановитих і обдарованих, на думку кандидата психологічних наук, головного редактора журналу «Практична психологія і соціальна робота» Олександра Губенка, — Японія. Там, крім створення державних програм для виявлення обдарованих дітей, у навчальних закладах запровадили навіть соціальні стимули для розвитку інтелектуальних і творчих здібностей. Один з них — обов’язкова раціоналізація своєї праці кожним працівником, завдяки чому, вважає О. Губенко, і знаходяться внутрішні ресурси розвитку економіки, культивується інтелект.

Як з’ясувалося, подібні спроби були і в Україні. 1995 року програму розвитку обдарованості написали, але цього ж року її й не стало, оскільки конкретних завдань не виявили, а, умовно кажучи, займатися пошуком талантів схотіли лише психологи- ентузіасти. А тепер самі педагоги зізнаються, що яскраво виражена обдарованість у дитини практично зараховує її до групи ризику, а її здібності вибивають з колії педагогів. Індивідуалізація програми під силу лише зосередженому й висококваліфікованому вчителю, перестрибування через клас — процедура вельми утруднена, та й з погляду педагогіки мало успішна, якщо в ній бере участь одна дитина. Вчитель молодших класів Олена Дьоміна признається, що швидкі, всезнаючі й всевміючі учні їй у класі відверто заважали: мовляв, женучись за ними — не встигають інші, а коли вони сидять без діла, то галасують і відволікають однокласників. Однак психологи говорять, що в такому випадку потенціал у дітей має всі шанси «залягти на дно». Дитина вважає, що не може заслужити схвалення й підтримку дорослих, і для неї спокійніше вирішити математичну задачку в один спосіб, як того вимагає вчитель, ніж доводити, що є ще три, й до того ж вдаліші. На психологічних консультаціях, розповідає О. Кульчицька, такі діти говорять, що звикли до нерозуміння з боку однолітків і дорослих і що їм хотілося б бути такими, як усі, а не «білими воронами».

Українські педагоги щодо цього питання розгублені. Вчителька однієї з київських шкіл, яка не забажала представитися, говорить, що в Україні у педагогів з’являється неусвідомлений страх перед обдарованими дітьми, виникає питання: що з ними робити? На її думку, просто необхідні програми з педагогічного моніторингу обдарованості, спеціально навчені під таких дітей викладачі, плани занять із ними. Адже шкільні олімпіади — річ корисна, але вони не стосуються творчих здібностей. А спеціалізовані школи не завжди грамотно підходять до творчого розвитку дитини. У той же час потреба в цілеспрямованій роботі з обдарованими — як у плані творчості, так і інтелекту — не викликає сумнівів.

До речі, в Росії нещодавно оприлюднили страшну статистику: з п’яти надобдарованих дітей один захворює на тяжку хворобу, другий закінчує життя самогубством, третій з роками втрачає свою обдарованість, четвертий виїжджає за кордон, і лише п’ятому вдається самореалізуватися на батьківщині.