Вперед до інтелектуальної недостатності нацiї!?
Ми ж підійшли до XXI сторіччя з іншим «досягненням» — після якого про науку в Україні, можливо, вже не доведеться й говорити. Коли Верховна Рада ухвалила Закон про науку, вчений світ України зітхнув із полегшенням. Було законодавчо закріплено фінансування науки 1999 року в розмірі 1% від ВВП. Але ще не висохло чорнило на підписах, поставлених під Законом, як Кабінет Міністрів подав на затвердження проект бюджету, де цю цифру було зменшено до 0,41% в порівнянні з 0,54% минулого року. І наші законодавці, не довго думаючи, затвердили Закон про бюджет у такому вигляді. Навіщо ж було приймати закон про науку, та ще й конституційною більшістю, щоб його відразу ж порушувати? Щоправда, пан В. Пустовойтенко на справедливе зауваження депутатів про те, що Закон про науку не виконується, кинув самознищуюче, як на мене, речення, — не всі закони, мовляв, виконуються. Яке ж моральне право має уряд із такими поглядами вимагати від громадян дотримання законів? Сьогодні, озираючись назад, можна з упевненістю сказати, що запропонована Кабінетом Міністрів цифра в 0,41% була не чим іншим, як спробою приспати пильність вчених і всіх тих, хто розуміє роль і значення науки. Так і сталося — дуже скоро бюджет було секвестровано і, з урахуванням інфляції і падінням гривни, цю цифру фактично було зменшено до 0,15% від ВВП.
Причому найбільшого скорочення зазнала наука — приблизно на 23% при загальному скороченні видаткової частини бюджету на 10%. Тим, хто це зробив, було зрозуміло, що наукові установи не зможуть заплатити за спожите в 1998-99 роках тепло і воно в опалювальному сезоні 1999-2000 рр. ввімкнуте не буде. На чотири місяці робота в інститутах припиниться. Цей час буде зайнято арбітражними судами, загрозою банкрутства наукових установ і розвалом наукових колективів, що вже й відбувається. Весна ж піде на «зачистку» території науки, і в переддень нового тисячоліття наука України припинить своє існування!
У виступі на святкуванні 80- річчя Національної академії наук України Президент нашої країни сказав, що без науки не може бути незалежної та могутньої держави. Ці слова були зустрінуті оплесками трьох з половиною тисяч осіб, котрі сиділи в залі палацу «Україна». Але пройшло зовсім небагато часу й стало ясно, що в країні робиться щось зовсім протилежне. Асигнування на науку доводяться до такої величини, що навіть книгозбірні не комплектуються, матеріали, необхідні для досліджень, не надходять, матеріальна база науки не оновлюється. Наш північний сусід Росія спромоглася взяти кредит у ФРН в розмірі ДМ 100 млн. на купівлю сучасного наукового обладнання, а наш уряд навіть не думає про це і з абсолютним цинізмом пропонує погасити заборгованість за тепло зарплатнею наукових працівників, яка й так зменшилась до 60% тарифної ставки. Кабінет Міністрів дозволив інститутам доплачувати вченим за наукові ступені за умови погашення заборгованості у виплаті зарплатні. При цьому всі розуміють, що за нинішніх умов її не буде погашено ніколи. Все це робить працю вчених не престижною. Молодь у науку не йде, а ті молоді вчені, які вже зв'язали себе з наукою й мають хороший науковий рейтинг, захистивши дисертацію, покидають країну і вже більше ніколи в неї не повернуться. Вчені й депутати Верховної Ради звернулися до Президента з відкритим листом в газеті «Голос України» з питання жахливого становища науки, але відповіддю була тиша й посилення тиску на наукові установи щодо розрахунків за тепло аж до викликів у прокуратуру, арбітражні суди і загрози банкрутства. А Кабінет Міністрів підкинув Президентові непосильне завдання — створення протягом наступного п'ятиріччя президентства економічно незалежної й сильної держави Україна, але... без науки. Однак всім учасникам цієї операції «Наука України» слід би нагадати слова президента США Рональда Рейгана: «Ми даємо гроші на науку не тому, що ми багаті, а ми багаті тому, що даємо гроші на науку». І це єдиний шлях створення багатої та квітучої держави. На шляху, вибраному керівництвом України, його не створити. Україна докладає величезних зусиль, щоб інтегруватися в Європу. Але входження в європейські структури передбачає членський внесок у розмірі 50 млн. екю ($70 млн.) на підтримку європейської науки. Польща — наш сусід — це вже робить. І виходить цікава ситуація — розваливши власну науку, ми будемо економічно підтримувати науку Західної Європи. Для Польщі 50 млн. екю становить 10% від бюджетних коштів, що виділяються на науку, а у нас це майже 50% від того, що передбачено в проекті бюджету 2000.
Якщо Верховна Рада і Президент країни не покладуть кінець цій недобрiй грі з наукою, то ми ризикуємо увійти в XXI сторіччя, як слабкорозвинута країна, країна-жебрак, країна — сировинний придаток розвинених країн світу. Це дуже образливо, але вчені зробили все, що від них залежить, щоб виправити цю ситуацію. Кабінет Міністрів не розуміє, що наука — це його остання надія щодо виведення країни з економічної кризи, в якій вона опинилася.
Поки писалася ця стаття, з'явився проект бюджету 2000. У ньому витрати на науку передбачено в розмірі 0,36% від ВВП. Ми не знаємо, хто конкретно запропонував цю цифру, знехтувавши Законом про науку й постановою Верховної Ради, але одне можна сказати — фактично Кабінет Міністрів робить все, щоб перетворити нас на відсталу державу. Ці 0,36% можна й не давати, оскільки 2000 року науки в Україні вже практично не буде.
