Втомлені, але стоятимуть до перемоги

Протягом двох останніх місяців одесити щотижня возять в зону АТО гуманітарну допомогу своїм підшефним частинам та підрозділам. Серед них — одеські й миколаївські частини Нацгвардії, одеський спецназ, волинська частина 4114, блокпости та добровольчий батальйон «Донбас».

Прориватися вдається у найвіддаленіші ділянки, що на кордоні з Росією, доїжджали волонтери і на території, які ще підконтрольні терористам.

Чергова подорож — на День Незалежності, — на жаль, видалась не такою вдалою, як попередні. Вже по дорозі туди ми втратили зв’язок із одеськими прикордонниками та нацгвардійями, що базувались у лісах під Амвросієвкою. За останньою інформацією від них, вдень 23 серпня вони відбили напад, але за кілька годин до терористів прибуло підкріплення важкої техніки з боку Росії. Очікуючи на зв’язок із цією частиною, провели кілька годин на блокпосту під Маріуполем. Хлопці, що охороняють в’їзд, розповідали про постійні сутички із терористами та вмовляли не їхати далі вночі.

Коли зранку стало зрозуміло, що далі ходу немає — з території Росії зайшла важка військова техніка, і всі шляхи в бік кордону було перекрито, вирушили до одеських спецназівців, що вже кілька місяців перебувають у зоні АТО. Хлопці розповідали про бойові операції по зачищенню міст, описували військову техніку супротивника. Найбільш вразила історія про жорстокість ворога. Хлопець був очевидцем того, як російський солдат направив зброю на молодого хлопця, мати останнього перевела автомат на себе і сказала, щоб краще вбили її. Росіянин уже був готовий стріляти, але кадировець, що також воює на боці «ДНР», зупинив того і сказав, що жінок вони чіпати не будуть. Розповідали також про використання праці військовополонених росіянами — після звільнення територій наші бійці бачили вириті сепаратистами окопи та бліндажі величезних розмірів, розповідали також про підземні ходи, що було підготовлено заздалегідь. Про місцеве населення розповідали різне. Нині ситуація покращується, але з самого початку рівень недовіри до Нацгвардії був дуже високим.

Вся територія звільнених міст майорить синьо-жовтими кольорами. На деревах, стовпах, будинках — українська символіка. На дорожньому знаку на в’їзді у Краматорськ від руки виведено «Краматорськ — це Україна». Така ж ситуація й у Слов’янську. Так, звідти вивели ще не всіх сепаратистів, але відкрито вони не діють. Інколи влаштовують напади на блокпости, але такі атаки швидко відбивають.

Загалом настрій у бійців гарний, вони налаштовані на перемогу. Всі захисники втомлені, дуже хочуть побачити родини та врешті-решт повернутися додому, але стояти збираються до перемоги. На моє питання про відпустку один з бійців Донбасу відповів, що піде тільки після того, як остаточно візьмуть Іловайськ.