Вибрані

Чим довше живу на світі, тим більше закрадається до серця підозра: ми (і я, частинка цього «ми») вибраний Богом народ. Ні, ми не євреї, цей народ, євреї, ніяк не може збудувати еталонну державу на обітованій землі і це, власне, їх справа. Ми — українці, у нас своя обраність. От яка? Для чого ми обрані? Тому й дивлюсь і на себе, і на навколишній світ і не похмелілим і похмелілим поглядом (щоб не робити однобоких висновків) і висновок підтверджує підозру — ми, таки обрані.

Розпочну з кума. Він, коли собі вип’є, знає все. І клянусь небом, такі мудровані мислі висловлює, що куди там Соломонам з Сократами. Щоправда, наступного дня ні він, ні я не здатні пригадати про що то він говорив учора, та висновок напрошується один: наймудріші особи (а особа, як відомо, вершить історію) — серед нашого народу. Нам би лишень те, що ми на п’яну голову кажемо, пригадати наступного дня.

А взяти сусіда Петра... В якого ще народу знайдеться такий умілець, який з пральної машини витворить самогонний апарат, а з жінчиних капронів — соковижималку? В Петра ніщо не пропадає, все працює, так би мовити, на прогрес. І знову напрошується однозначний висновок: дайте нам потрібний матеріал, ми таке витворимо. Або ж не заважайте брати там, де він лежить.

А чи взяти... Хоча, ні, годі прикладів, думаю, пора перейти до порівнянь. Один американський мільярдер влаштував весілля доньці. Три сотні запрошених, шість вибитих зубів, зафіксованих світською хронікою. І помпи було, таке весілля. Сусід Петро теж видавав доньку. Чотири сотні запрошених, чотирнадцять вибитих зубів, шість поламаних ребер. І весілля гуляли два дні, а поправини продовжувались тиждень. Це при тому, що сусідова зарплата сімдесят гривень і не виплачували її дев’ять місяців.

Не на користь інших народів і таке порівняння: який янкі чи француз прийнявши, так би мовити, на груди грам чотириста до верстата стане? Він такого накоїть, що наступної миті від Америк і Францій залишаться ріжки та ніжки. А наші ж і літаки літають, і трактори ниву орють, і танки найкращі в світі.

Я вже не кажу про наших жінок: не отримуючи зарплат, вдягати, годувати сім’ю, та ще встигати сказати сусідці все, що наша жінка про неї думає — може тільки наша жінка.

Так, що сумніватись у нашій обраності не доводиться, от тільки для чого ми обрані?