Випадок в опері
Ми часто говоримо про мораль, вірніше — про аморальність в нашому суспільстві, зокрема, про огидну розбещеність політиків та людей бізнесу, про їх жадобу до грошей, барахла, землі, автомобілів, італійських краваток та інше, та інше. На превеликий жаль, менш забезпечені, а бо й зовсім бідні громадяни країни також не завжди є взірцем чесності. Скажімо, ті люди, які займаються комерцією на найнижчому (в буквальному сенсі) рівні — торгують біля метро, «із землі» тощо. Бо з погляду суспільної етики неважливо, на скільки обдурено покупця — на гривню чи на тисячу. І всі наші мільйонери розпочинали з копійок, а першими обманутими людьми були найбідніші.
Але трапляється, слава Богу, й інакше, у чому я недавно мала нагоду переконатися.
Нещодавно в Національному оперному театрі (Київ) виконували твір, який нечасто лунає в опері — «Реквієм» Джузеппе Верді. Як мені здається, там дуже слабка перша частина, але всі інші — то дійсно магія, фантастика і чиста краса. Спеціалісти можуть не погодитися, але це не гірше, ніж «Реквієм» Амадея Моцарта.
Після закінчення концерту ми щасливо побігли Прорізною до метро — у гармонії зі всесвітом, нахабно намагаючись наспівувати якісь уривки фраз Верді. (Як писав Пушкін: «А мы ж ревем речитатив!»). І тут раптом з’ясовується жахлива обставина — я забула в театрі (чи в гардеробі, чи в ложі?) свою сумку — з ключами від квартири, документами, грошима, записною книжкою, мобільним телефоном та ін. Як же жити далі — у сучасному світі це просто неможливо!
Поки добігли до театру, всі його двері вже були зачинені, світло погашене, ніде ні лялечки. Знайшли, однак, службовий вхід, де нас спочатку прийняли не дуже люб’язно, але потім один із чергових охорони погодився піти і разом зі мною пошукати ту гемонську сумку. Невдовзі виявилося, що в пустому гардеробі сумки немає, а всі ложі належним чином позамикані. То ж: «Приходьте завтра вранці».
А вранці мене зустрів адміністратор Оперного театру і урочисто вказав пальцем на вже загублену — в думках — сумку, яка спокійно лежала у нього на столі. Він був не дуже багатослівним, але розказав, що її знайшла ранішня прибиральниця і зразу принесла до адміністрації.
А мета моєї розповіді одна: висловити щиру вдячність робітникам Оперного театру, а головне — пані Ользі Марьязс, яка знайшла сумку і негайно принесла її в адміністратуру театру. І щоб не казали, що всі українці — не чесні.
