«Виставка, яка пробуджує совість»

Фотовиставка всеукраїнської газети «День» відкрилася у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки минулої п’ятниці. Але територіальне її розміщення — у бібліотеці вишу — абсолютно не впливає на категорії відвідувачів, бо фотовиставка відбувається у Луцьку далеко не перший рік, і дорогу сюди знають не тільки, звісно, студенти. Так, директор гімназії з містечка Локачі Оксана Ярославівна Сахарчук уже міркує, як, маючи один шкільний автобус (другий забрали два роки тому в АТО і не повернули), привезти побільше школярів, щоб вони на власні очі побачили те, що у неї викликало і сльози, і розпач, але і захоплення жертовністю та мужністю українських вояків. Адже в Локачинській гімназії, випускницею якої свого часу була Лариса Івшина, традиційно мають велику бібліотеку книжок «Дня» і проводять за ними дуже цікаві конференції. Причому проводять учні, вчителі й батьки разом.

А ось про фотовиставку тільки чули. Побачити ж ці знімки — свідки історії, котра вже минула, але досі справляє і справлятиме величезний вплив на нашу дійсність, — то, на думку директора, і давня мрія гімназистів, і просто свята справа.

«У ЗНІМКАХ — ПОТУЖНА ЕНЕРГЕТИКА БОРОТЬБИ»

Оксана САХАРЧУК, директор навчально-виховного комплексу «Локачинська загальноосвітня школа I — III ступенів — гімназія»:

— Досі живу під враженням побаченого і почутого під час презентації Днів «Дня» у Луцьку. Вперше побувала на такій події, яка вразила емоційністю, змістом, своєю сучасністю й актуальністю і дуже стильною формою проведення. Перед цим оглянула фотовиставку, знімки найперше викликають сльози, і це закономірно, бо в кожного з нас є серце, а в ньому — спогади. Фотовиставка сильна енергетично, у знімках — потужна енергетика боротьби, самопожертви, часто на межі людських можливостей. Жертовність ця — заради миру, заради держави та її майбутнього. Так, фото часто вражають реалістичністю, але це й добре, вони відображають те, чим жила Україна й українці останні два роки. Якби вони були іншими, не про ті події, які називають «неоголошеною війною», — це ніколи б не вражало, бо тоді б дисонувало з нашою дійсністю. Тому мені болісно було в черговий раз, що ж не всі нині в Україні, навіть у нашій її частині, переймаються тим, чим переймалися, за що пішли на бій герої фотознімків. Є герої, а є люди, які пристосовуються, і так було в усі часи, в усіх народів і в усіх країнах.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

І саме така фотовиставка примушує замислитися, вона нагадує, спонукає та, власне, і совість пробуджує. А якщо і не совість, то здоровий глузд: якщо бути осторонь цього всього, думати, що ти сховаєшся у своїй хаті, як равлик, то війна не прийде до тебе. Прийде якраз тоді, коли більшість буде байдужою.

Я рада, що на презентації змогла особисто познайомитися з головним редактором «Дня». Заочно ми вже мали б бути подругами, бо ж у Локачинській школі, загалом в Локачах, навіть через стільки років після її від’їзду у «велике життя», її пам’ятають, за нею, в доброму розумінні слова, спостерігають, радіють її успіхам. Ми у гімназії провели вже три читацькі конференції за книгами «Дня», і щоразу намагаємося подати це в іншій формі. То запрошували колишніх учнів, які стали відомими людьми, то керівників району, просто батьків тощо. Учням цікаві різноманітні думки і судження. А я, читаючи глянцевий додаток до «Дня» — «Маршрут №1», щоразу зауважую, що рідна сторона, рідне містечко Локачі так і не відпустили Ларису Жаловагу-Івшину від себе... Про що би вона не писала у вступному слові головного редактора до «Маршруту», а буде тут згадка про Локачі, батьків, сусідів, родичів, школу, церкву... Буде згадка щира і доречна саме у цьому місці. Я так думаю, що на цю любов до рідної сторони здатні люди справді сильні й талановиті.

А ще міркую над тим, як провести у гімназії обговорення лекції Ліни Костенко у тоді ще Волинському університеті понад 20 років тому, про яку згадувала Лариса Івшина у своїй інавгураційній лекції з приводу присудження їй звання почесного професора Східноєвропейського національного університету. Дякую їй за нагадування про цю лекцію Ліни Костенко. І Локачі завжди чекають головного редактора «Дня» в себе!

«ТРЕБА ВЧАСНО ГЕРОЯМ ДЯКУВАТИ»

Святослав КРАВЧУК, депутат Волинської обласної ради:

— Я відвідував усі фотовиставки «Дня», обов’язково купую книжкові новинки. Зараз придбав книгу «Катастрофа і Тріумф. Історії українських Героїв». Чому саме цю? Я читаю газету і знаю, що «День» був першим, хто без оглядки, як кажуть, на майбутнє, з властивим газеті чуттям, почав писати про людей, які першими пішли у вир цієї неоголошеної війни, які там і гинули, звичайно. З цих публікацій і вийшла книга. І я вважаю, що сьогодні, коли так часто і так багато звучить слово «мир», треба пам’ятати і згадувати тих, хто виборов нам цей мир, не допустили того сказу, що на сході, далі. Треба вчасно героям дякувати, це теж важливо, може, й важливіше нам, ніж їм.

Із фотографій цікавими є фото політиків. У несподіваних ракурсах, коли одне фото яскраво говорить про людину більше, ніж десяток досліджень. Знаходити такі ракурси — це теж ексклюзив авторів «Дня». На фотовиставці показано багато війни, і це правильно. Це наші реалії, про які хотіли б і забути, бо війна — вона ж там, а не тут. Але це не так, і знімки про це нагадують, застерігають. Болить мені, що за стільки років української державності не просто було здійснено чимало помилок, які стали фатальними для країни. Болить те, що ніхто ні за що не несе кари. Книжка «Котел» також про це, і її варто читати всім, аби розуміти, до чого ми дожилися і з чиєї вини. Загалом же про газету «День» хочу сказати таке: я хочу дожити до часу, бо він таки настане, коли це буде головна газета України, головна не тому, що її такою б призначили. А головна за свою фаховість, позицію, і настане час, коли її читатимуть українці вранці за чашкою чаю-кави, як це роблять американці з газетою «Нью-Йорк-таймс» чи «Вашингтон пост».

«ЛАРИСА ОЛЕКСІЇВНА КОЖНОГО РАЗУ ПОКАЗУЄ, ЩО ТАКЕ СПРАВЖНЄ МИСТЕЦТВО»

Анна ЛЕВЧУК, проректор з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

— Я вже вдруге модерувала читацьку конференцію Лариси Олексіївни у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки. І вдруге хвилювалася. Не лише через зустріч із дорогою і високошанованою мною людиною, але й тому, що приходимо ми на цю зустріч відразу після відкриття фотовиставки. І всі пережиті емоції ще вирують всередині. Обличчя на світлинах і обличчя, що дивляться на світлини, усе це несе неймовірно цінну, емоційну інформацію, доводить життєздатність і життєлюбність нашого народу, його силу і красу. Я знаю, що в нашому університеті завжди з нетерпінням чекають на зустріч з Ларисою Олексіївною. Студенти приходять, і кожен має мету — дізнатися більше про матеріали, що його зацікавили, поставити каверзне запитання, подивитися на справжнього професіонала своєї справи — Ларису Івшину. Чула, як у натовпі один біолог доводив: «...я прийшов сюди, бо це важливо мені з професійної точки зору». — «Ти ж біолог», — підсмикував його хтось у натовпі. Але хлопець продовжив: «Я фотограф, журналіст і біолог».

Лариса Івшина вселяє впевненість і бажання: якщо маєш відчуття — можеш стати будь ким — журналістом, прем’єр- міністром, істориком. Але вона й показує високий стандарт, якому повинна відповідати людина, яка належатиме до цих суспільствоутворюючих професій. І я рада, що вже десятки наших студентів пишуть мені повідомлення у ФБ: то як нам потрапити в «Літню школу журналістики» газети «День»?.. Сподіваюся, цього року волинян у її лавах побільшає. Колись дуже улюблений мною письменник, Нобелівський лауреат і, першочергово, журналіст Габріель Гарсіа Маркес говорив, що інтерв’ю перестає бути мистецтвом, коли журналіст вмикає диктофон, а не бере до рук олівця, щоб не просто фіксувати мову, а й стежити за головним — думками, емоціями, красою того, хто розповідає. І от Лариса Олексіївна, відповідаючи на наші питання, кожного разу показує, що таке справжнє мистецтво — мислення і спостереження, відчуття і передчуття, знання і постійного вивчення нашої історії, політики, держави.

Нагадаємо, фотовиставка «Дня» у Луцьку діятиме у приміщенні бібліотеки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (вул. Винниченка, 30а) з 9.00 до 17.00 — до 26 квітня, неділя — вихідний. Вхід — вільний.