Я — із Запоріжжя!
МЕР
Так сьогодні називають найбільше міське начальство. Враховуючи той факт, що основні фінансові потоки нині йдуть саме через нього, запоріжці на нинішніх місцевих виборах вирішили, що нехай уже тепер покерує ними «сильний» саме в даного штибу питаннях... Олександр Сін на запорізьких фінансах буквально посивів, при всіх владах незалежної України. Він — від «Батьківщини», а все оточення (і в місті, і в області) — «регіональне». Тому відразу ж запитання виникає: як не потонути в болоті? Відповідь прозора — або стати тим же болотом, або... все ж таки спробувати тягнути самого себе з цього болота за волосся щодня. Що для Олександра Сіна буде прийнятніше? Побачимо...
МОСТИ
Найбільший робітничий запорізький район — Бабурка. Він лежить за двома мостами Преображенського (був такий будівничий мостів за радянських часів) через Дніпро і (найголовніше!) через Хортицю... До речі, на правий наш берег, з Хортиці, є ще один — арочний міст. Якщо не рахувати ще й Дніпрогесу. Всі вони мають дуже й дуже маленьку автомобільну пропускну спроможність. Ось і виходить, що в ранішні та вечірні пікові години, тут «сто машин стоять-гудять», ось тільки рушити нікуди не можуть, хоча й дуже-дуже хочуть... Для мостів же нових, було вибрано варіант (як і за «добрих» радянських часів) природно «найдешевший» — через нашу вічну Хортицю. Якби в свідомості наших можновладців вона (тобто Хортиця) щось і колись та означала (окрім, природно, як місця забудови «євро-хатинками» немісцевого масштабу), то навряд цей варіант виявився таким би вже «дешевим»... А так — мільйон за мільйоном держкоштів (які, за походженням, народні) справно (і вже котрий рік поспіль!) вкладаються в основу цих «суперспоруд нашої з вами сучасності»... А, можливо, ще кудись там?
ПАМ’ЯТНИКИ
Їх, ще радянських часів, тут безліч (Леніну, Дзержинському, першим комсомольцям — «Тривожна молодість» і подібне). І ніхто їх нікуди прибирати зовсім не збирається. До них ще нещодавно додався пам’ятник «кремлівському горцеві» (Сталінові). До того ж, безліч вулиць ще носить все ті ж імена. Часом страшно навіть стає: ЖИВІ люди потихеньку йдуть у Вічність, все ж таки, а ці кам’яні МЕРЦІ-ідоли — чому ж... залишаються?
До речі, пам’ятника видатному нашому запорізькому краєзнавцеві Якову Новицькому, який був старшим другом і навіть учителем Дмитрові Яворницькому, і якому він завше посилав свої, ще неопубліковані, роботи на рецензію, тут так досі й нема. «Власть советская-соловецкая» знищила навіть будинок цього запорізького достойника! Але й нова, начебто, «українська» влада нічого так і не спромоглася відновити — на місці цього будинку красується тепер якийсь «генделик-кав’ярня», а на дубок, посаджений руками самого Я. Новицького (єдине, що знищити не змогли), відомому нашому канадському українцеві — історикові Оресту Субтельному, не так давно, дозволили глянути лише через грати огорожі...
КРАМНИЦІ
У Запоріжжі до них заходиш — очі розбігаються... Ковбаси, молоко, масло — дніпропетровські, донецькі, сімферопольські, київські, навіть — хмельницькі. Немає лише своїх — рідних, запорізьких. Останній молокозавод №1 у Запоріжжі «пішов у небуття» понад 15 років тому, а ось м’ясокомбінат розтаскали тут по цеглині геть зовсім нещодавно. Зате скрізь і всюди тут красуються нові корпуси супер-горілочки «Хортиця» та маленьких і величеньких броварень...
РОЗВАГИ
Цього «добра» скрізь — хоч греблю гати... На всю силу діють різноманітні ігрові клуби. Фешенебельні казино приваблюють своєю неоновою рекламою на головному міському проспекті. Заборона ігрового бізнесу всюди скасовується просто: під вивіскою інтернет-клубів нещастя багатьох родин наших городян відновилися з новою силою. Молодь знову стала старанно зносити сюди не свої, а батьківські гроші, позбавляючи себе майбутнього, а своїх батьків — минулого і сьогодення ...
ЕКОЛОГІЯ
Екологічний стан — страхітливий! У районі 6-го селища (колишнього соцміста) вікна на провітрювання НІКОЛИ Й НІКИМ не розчиняються... В інших районах — не краще. Наприклад, у районі абразивного комбінату відпрацьована у наших «промисловцiв-пiдприємцiв», уже давно, така тактика. Захисні агрегати — заслінки перекриваються тут вночі. Раптом прокидаєшся посеред ночі від неможливого смороду, коли ще вітер дме в район житлових будинків (а він тут туди завжди дме — навкруги людське житло!) А якщо не прокидаєшся, насняться тобі такі кошмари, що вранці довго не можеш натішитись своєму вивільненню — порятунку... Виявляється, вже давненько, директор нашого абразивного комбінату А. Береза (у київської влади) виклопотав ТАКУ «залізну бомагу», яка назавжди дозволила наповнювати цими кошмарами свідомість і несвідомість своїх же робітників. Скоро, мабуть, з’ясується, що ми їм (примарам цим), а не вони нам — жити не дають...
«ЗАПОРІЖСТАЛЬ»
Підприємство це, здебільшого, завжди насичувало міський бюджет. Ось лишень, нещодавно сталася «епохальна подія»: контрольний пакет його акцій перейшов російським власникам... Тепер — запитання перше: а чи дадуть вони (ці ж власники) бюджет наш поповнити? Запитання друге: мартени та домни цього первістка радянської металургії давно вже на ладан дихають, та й енергоємні-затратні неймовірно. Так от: чи збираються тепер росіяни переоснащувати — модернізувати це основне запорізьке підприємство? Наразі щось нічого не чути про це...
ТРАНСПОРТ
У Запоріжжі існує НАЙДОВШИЙ проспект у Європі (проспект Леніна). Колись, ще за радянських часів, я хлопчаком-школярем проходив його весь — прагнучи купити щороку шкільні підручники. Зараз проблем з підручниками немає, існує проблема лише ЯКОСТІ цих підручників... Через це, тепер усю цю дорогу пішки ніхто не долає. Загальноукраїнське «ноу-хау» тут стало у пригоді: повсюдний демонтаж трамвайних колій і впровадження маршруток. «Ноу-хау» ж чисто запорізьке — ремонт тих трамваїв, які ще залишилися, способом абсолютно ніде небаченим: заклеюванням дірок-дефектів на цих-таки трамваях, всілякими черговими... передвиборними гаслами! «Потьомкінські села», виявляється, знову живуть і процвітають... Загалом, як можна і пільги на проїзд (для незліченої кількості категорій громадян) зберегти, і при цьому ніякої дотації за перевезення нікому не давати й рухомий склад у рейс відправляти щоденно — запитайте про це наших запорізьких «можновладцiв»... А тим часом, доїхати від пункту «А» до пункту «Б» у запорізькому трамваї стало схожим на виграш у безпрограшну лотерею: якщо не задихнешся тут від довготривалої поїздки, так уже точно «з тим самим квитком» утомишся пересідати з одного вагону до іншого...
ХОРТИЦЯ
Скільки вже вона витерпіла — вистраждала за час свого буття! Раніше, всі ДО НЕЇ саме свої мости (і духовні, і душевні, і матеріальні!) будували. Тепер же всі прагнуть ЧЕРЕЗ НЕЇ прокласти свої дороги... Новий історичний комплекс «Запорізька Січ» уже на всю силу приймає своїх відвідувачів. Проте, якісь реліквії, цінні експонати ніхто не квапиться сюди зносити — якось ще дуже окремо існує ВОНА і їхні «насущні» проблеми-надії в свідомості наших городян...
До речі, нещодавно, на свято Покрови, все наше місто було обклеєне величезними плакатами-нісенітницями: «Запоріжжю — 240 років. Вітаємо!» А куди подівся тоді Байда-Вишневецький, який ЗАСНУВАВ ТУТ «МІСТО ТА ФОРТЕЦЮ» (Д. ЯВОРНИЦЬКИЙ) НАБАГАТО РАНІШЕ???
