Я піду на вибори!

Протягом усієї 35-річної трудової діяльності я завжди був законослухняним громадянином. Залишаюся таким і тепер. Вірю в депутатів, у законно обраних президентів також вірю. Я піду на вибори. Піду попри все — безгрошів'я, хворобу, розмаїття думок у громадському транспорті та наше дивне сьогодення, коли лікарі стають драматургами-графоманами, а, згодом, і послами, шановані ректори національних академій співають для широкого загалу, а ракетники методом тику вчаться керувати 50- мільйоною країною в центрі Європи. Я піду на вибори. Піду, навіть, у тому випадку, якщо засоби масової інформації віщуватимуть північно-східний вітер без змін. Так от, про ЗМІ...

У процесі розробки стратегічних і тактичних планів щодо використання в теперішній виборчій кампанії засобів масової інформації аналітики зі штабів Леоніда Даниловича, як мені видається, не могли не приділити значної уваги методиці впливу мас-медіа на різні соціальні та вікові групи українського населення. Не маю гадки, чи стояла перед аналітичними центрами дилема — діяти неквапливо та ненав'язливо, гранично тонко на підсвідомість людей, обережно прищеплюючи думку про закономірну необхідність і доцільність обрання нинішнього глави нашої держави на другий термін, або ж навпаки, без зайвих заумностей піддати підкірку виборців, висловлюючись спортивною термінологією, тотальному психологічному пресингу, відкинувши при цьому, як непотріб, норми пристойності та принципи чесної конкурентної боротьби. Як відомо, перший варіант застосовується в державах із сталими демократичними традиціями, високим рівнем самосвідомості, загальної культури та моральності переважної більшості членів суспільства. Від другого — можна очікувати позитивних результатів лише в малорозвинутих країнах із авторитарними режимами, де населення має досить низький загальноосвітній ценз, обмеження в є значною мірою люмпенізованим. Під яким кутом визначилися нас розглядати московські гості зі штабів нинішнього шановного Президента, гадаю, пояснювати не варто.

Я ПIДУ НА ВИБОРИ...

Інколи стає навіть смішно. Адже існує багато прийомів, аби швидко загасити та нейтралізувати всю цю гучну метушню в інформаційному просторі, затіяну недолугими аналітиками. Наприклад, діяти «від зворотного». Для цього опонентам Л.Д. Кучми досить лише вдатися до, на перший погляд, ризикованого й неоднозначного кроку — прийняти бік чинного Президента. Умовно. А потім надрукувати мільйонними тиражами агітаційні матеріали, в яких значилося б лише одне слово — прізвище того, кого б вони, кандидати, не хотіли б бачити главою держави. Все! Після такої акції, яка, до речі, органічно вписується в методику ведення виборчої кампанії штабами Л.Д. Кучми, російським іміджмейкерам залишалося б тільки те й робити, як пакувати валізи.

Кажу про цей контрзахід (який уже неможливо втілити: до виборів — менше двох тижнів), лише з однією метою — довести, як швидко можна зруйнувати той хиткий картковий будиночок, зведений за великі державні кошти російською обслугою нашого шановного Президента. А втім, сьогодні мова, навіть не стільки про недолугих стратегів, скільки про наших вітчизняних виконавців цих невигадливих і далеко не завжди чесних задумів. Кого, либонь, зараз не використовують владні пропрезидентські структури, зокрема, в електронних ЗМІ для реалізації власних планів. Навіть, таких осіб, яким у зв'язку з їх обмеженим світоглядом, із фізіономічними вадами, дефектами мовного апарату з'являтися великим планом на телеекрані абсолютно протипоказано, оскільки це може призвести до протилежного від прогнозованого результату.

Я ПIДУ НА ВИБОРИ...

А яку нісенітницю верзуть теледіви та телемени. Чого тільки вартий інтелектуальний рівень (і дучої програми «Питання дня» 1 — го каналу УТ. Хтось із заангажованих шефів цієї дівчини, мабуть, утокмачив їй про те, що КДБ і СБУ є лайливими словами. Отже, вийшовши в ефір, вона завзято, захлинаючись слиною, хутко взялася «відкривати очі всім нетямущим», а також тим, кому до вподоби кандидат на посаду президента Євген Марчук. Та він такий-сякий, націоналіст! Він же есбеушник — кадебіст, кадебіст- есбеушник! Дива, та й годі! Дивним залишається й той факт, що Служба безпеки України чомусь останнім часом не реагує на подібні випади, мовчки спостерігаючи за цією розгнузданою вакханалією, дозволяючи залякувати людей їхнім відомством.

Ясна річ, справа не в юній ведучій. Ідеться про тих диригентів, які за нею стоять, намагаючись заплямувати честь і гідність кращих представників, колишніх і нинішніх, цих державних органів виконавчої влади.

Я ПIДУ НА ВИБОРИ...

А ляльководам хотів би сказати таке. Особисто я пишаюся тим, що мій покійний батько працював у постсталінські роки в органах державної безпеки і був удостоєний звання Почесного чекіста. Я гордий з того, що він мав безпосередню причетність до запрошення працювати у цих силових структурах такої розумної, порядної й чесної Особистості, якою є Є.К. Марчук.

Додам — на відміну від численної групи функціонерів із адміністрації Президента часів Табачника-Кушнарьова, які навіть документи політичного характеру не розглядали і, в кращому випадку, «відфутболювали» до низових адміністративних ланок державного управління, голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці Євген Марчук, при всій завантаженості поточними справами державної ваги, спромігся знайти час і особисто відповісти мені по суті порушених у моєму листі питань.

Я обов'язково піду на вибори. Я проголосую!

Олександр НЕДБАЙЛО
Київ