«Я тут, щоб відчути себе вільною людиною»

Люди Майдану — дуже різні: й за віком, і за соціальним статусом, і за місцем проживання, і за політичними симпатіями. Як зауважив у розмові з «Днем» видатний композитор сучасності Валентин Сильвестров, нинішній Майдан зібрав абсолютно різних людей — і  в цьому його унікальність. Справді, зустріти тут можна  досить цікавих і неочікуваних людей, відомих і не дуже. Наприклад,  днями люди були приємно здивовані, побачивши, як серед інших прапорів над площею майорів прапор Росії. На ньому було написано: «Я тоже за ЕС! Горжусь украинцами». Тримав цей прапор Едуард Глезін, політолог, координатор Російського молодіжного руху «Оборона», громадянин РФ. «Я приїхав на Майдан, тому що вирішив висловити солідарність із народом України, який бореться за свою свободу. Я був учасником помаранчевої революції  2004 року. Тоді вас обдурили з президентом, зараз — з євроінтеграцією. Тоді ви зуміли відстояти своє право обирати президента. І  зараз, як і  2004 року, народ України повстав  — і це дуже хороший приклад для Росії, — сказав пан Глезін «Дню». —  У нас теж люди об’єдналися після останніх виборів у Думу — зовсім різні політичні сили: і націоналісти,  й ліберали, й ліві. Тільки у нас масштаб протесту був іншим, і стратегія тих, хто очолив цей процес,  теж була іншою. У підсумку в нас це зійшло нанівець: випустили пар, і фактично закінчилося все новими репресіями. Та ж «Болотна справа»... А у вас поки процес іде по наростаючій. Це не може не радувати. Зрештою, все залежатиме від народу України та його активності. Те, як він дозволить з собою поводитися, так з ним і поводитимуться... Я приїхав сюди подихати вільним повітрям і відчути себе вільною людиною...»

«День» підготував чергову порцію історій із засніженого Майдану.

«Навіть не сподівався, що доживу до такого»

Донецький пенсіонер Віктор Шевченко — про причини Євромайдану

У соцмережах і ЗМІ обговорюють щедрість пенсіонера з Донецька Віктора Шевченка: чоловік передав Євромайдану багато грошей і взуття. Донецький активіст — неабияка особа, майстер на всі руки, але не може реалізуватись у сучасній Україні.

Віктор Шевченко розповідає: «Я — українець, народився в Миколаївській області, але давно живу в Донецьку. Освоїв близько 20 професій із металообробки, має безліч винаходів, але ними не ділився — неможливо було в наш час. За що не брався — все виходило. Закінчив на «відмінно» танкову школу в Нижньому Тагілі, був старшим інструктором у Вищому командному училищі в Баку. Агітували там залишитись, але у мене начальник такий неприємний був! Маю 50 років трудового стажу, починав токарем і ким тільки не працював. До речі, дуже поважаю працю журналістів, особливо фотокореспондентів.

Багато протестів бачив, пам’ятаю, як у Донецьку шахтарі били касками. Євромайдан — це початок. Навіть не сподівався, що доживу до такого — укорінилась у нас Малоросія. Більшість зараз живе як? Відпрацював, дали на пляшку і палку ковбаси — все, задоволений. Прогресивна молодь не хоче так, ось і мітингує. Але багато хто ще не вірить, що можна зрушити нашу владу, тому мало активістів на донецькому Євромайдані.

В Україні мені бракує свободи. Якби Богдан Хмельницький не помилився, ми давно жили б, як у Швеції. Я хочу, щоб європейські стандарти прийшли в нашу країну хоча б через 20—30 років, щоб онуки мої дожили до цього».

Нагадуємо, акції за євроінтеграцію в Донецьку безстрокові і щоденні, відбуваються опівдні і о шостій вечора біля пам’ятника Шевченку.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Олександра ЄРМОЧЕНКА, Донецьк

«Влада повинна розуміти, якими будуть наслідки розгону»

Севастопольський юрист Сергій Корнієнко — про минуле, сьогодення і майбутнє України

Сергій Корнієнко — корінний севастополець, практикуючий юрист, Євромайдан підтримує з найпершого дня, коли на вулицю вийшли студенти, щоб відстояти своє право жити в країні Євросоюзу. За увесь цей час він жодного разу не пропустив жодної акції протесту. Сергій Корнієнко приходить на севастопольський Майдан для того, щоб підтримати київських мітингувальників. Приходить не один, на площу Нахімова приводить друзів. За словами Сергія, з кожним днем у його оточенні прибічників вступу України до Євросоюзу стає все більше.

— Обурило до глибини душі побиття студентів, які вийшли на вулицю на мирну акцію протесту. Це дикість, яка властива азійським країнам, передусім таким, як Росія, котра  перетворилася на поліцейську державу, — говорить Сергій. — Наш Президент, мабуть, вважає, що якщо у Володимира Путіна виходить, то й у нього вийде... Але Україна — це не Росія, і події останнього тижня показали, наскільки у нашого народу сильна громадянська позиція. Вже два тижні в Севастополі тривають акції на підтримку Євромайдану (і якщо спочатку людей було небагато, то остання неділя  продемонструвала всім, що Севастополь, як і всі міста України, незалежно від того, на Заході, на Сході, на Півдні чи в Центрі, підтримує київський Майдан; акція була багатолюдною, на ній були присутні близько 120 людей, для нашого міста — це досить багато). На Майдан приходять різні люди, передусім молодь, це тішить, адже молодь — це майбутнє України, і сьогодні від усіх нас залежить, яким буде це майбутнє. Те, що люди вийшли на вулицю не лише в Києві, а й в усіх містах України, говорить про те, що процес запущено, це найголовніше. На жаль, силовий розгін Майдану — це реальність, яка може статися обов’язково вночі, адже всі злочини скоюються під покровом темноти (розмова відбулася 10 грудня. — Авт.). Однак влада повинна розуміти, якими будуть наслідки, а наслідки, однозначно, будуть плачевні, оскільки послідує негайна реакція українського народу: по всій Україні розпочнуться стихійні акції протесту, туди прийдуть ті, хто сьогодні все ще відмовчується і думає, що все вирішиться само собою, без нього. Тоді  тисячі людей заповнять центральні площі, й «Беркут» вже не зможе їх розганяти. Тому будь-які спроби силового сценарію — це не що інше, як агонія влади, вона відчуває, що неминуче йде назад, в минуле, близький її кінець, а на Україну чекає світле майбутнє, шлях в яке лежить тільки через Європу.

Чому Україна має жити в європейській родині? Та тому, що всі країни Європи — розвинені й цивілізовані.  У кожній країні Євросоюзу закон має беззастережно виконуватися, це навіть не обговорюється, не може бути такого, що на папері закон є, а в реальності його ніхто не виконує, він просто не працює, в Україні ж існують закони, які ігноруються, невідомо тільки, навіщо вони пишуться.

Коли Україна підпише Угоду про асоціацію, вона поступово сама стане європейською. Географічно наша країна розташована в центрі Європи, проте, щоб стати європейською, в повному розумінні цього слова, їй потрібно буде подолати шлях європеїзації.

Катерина ІВКОВА, Севастополь, фото надано Сергієм Корнієнком

«НА КОНУ — МІСЦЕ УКРАЇНИ В СВІТІ»

Андрій НЕКРАСОВ, російський режисер:

— Цей Майдан — у контексті набагато жорсткішого російського курсу на реставрацію імперії. Якщо Помаранчева революція була загально-антиноменклатурною, то зараз українці, ті хто на Майдані, чітко усвідомлюють, що на кону: місце України в світі, сила її національної і культурної самосвідомості.

Патріотичні почуття завжди були, але саме сила волі до усвідомлення себе як європейській нації — це щось нове. І це треба високо цінувати і підтримувати чесним росіянам, бо Європа, в даному випадку, не географія, а цінності свободи і гуманізму.

Але, на жаль, дуже багатьом росіянам немає діла до цих цінностей; їх єдина цінність — це «щоб нас боялися».

«НЕ ТРЕБА СПОДІВАТИСЯ ЛИШЕ НА ПІДТРИМКУ З-ЗА КОРДОНУ»

Сергій ПРИЛУЦЬКИЙ, білоруський поет, прозаїк, з 2008 року живе у Києві:

— У мене складається враження, що Україна зараз переживає те, що відбувалося у Білорусі в кінці 1990-х років — у нас тоді теж були масові протести і можливість повернути розвиток держави у інший бік. Але тоді Лукашенка не цікавило, що про нього будуть думати на Заході чи Сході, — він вирішував свої проблеми за кошт людей. Фактично він вирішив силовими методами ситуацію у Білорусі. Я сподіваюся, що в Україні до цього не дійде. Якщо проаналізувати білоруський сценарій, то протести 1996-го, 1999-го, 2001-го кожен наступний все більше подавляли силою, тож поступово рухи почали загасати. До того ж між цими протестами відбувалася посадка людей у тюрми, працював КДБ. В Україні ж немає такого тотального контролю президента над усіма силовими структурами. Між іншим, у Білорусі теж була підтримка Заходу, були введені певні санкції щодо уряду. Але не треба сподіватися лише на підтримку з-за кордону — перш за все свою долю вирішують українці. Голоси із Заходу знаходяться десь там, а історія твориться тут. У таких ситуаціях важко щось спрогнозувати — до кінця листопада ще ніхто не сподівався, що вийде стільки людей на вулиці. Наразі в України є можливість побудови громадського суспільства. Є таке поняття — солідарність. У цьому питанні я солідарний з українцями, тому я теж виходжу на Майдан.

Підготувала Ганна СВЕНТАХ, «День»