Яблучна країна,

Сьогодні — яблучний Спас. Яблука у нас найчастіше асоціюються із законом всесвітнього тяжіння, Троянської війною та гріхопадінням. Однак яблука для України — це традиція, найпоширеніша садова культура і, без пафосу, символ українського саду. Саме яблуками пахне в Науково-дослідному інституті садівництва — яблуками, землею, і... весною. Саме там «День» вирішив довідатися про тонкощі «плодово-ягідної» біографії України.

Як і будь-яка наука, садівництво останнє десятиріччя провело в глибокій кризі. Площа українських насаджень скоротилася втричі. Площа викорчуваних рослин в 5—10 разів перевищує площу нових насаджень, таким чином демонструючи, що у рослин також є «демографічна» проблема. «На даний момент галузь садівництва проходить завершальний етап свого катастрофічного падіння, — розповідає в.о. заступника директора НДІ садівництва Української академії аграрних наук Василь Васюта. — Ми вже на дні, нижче якого опуститися просто неможливо, тому очевидно: нас чекає відродження».

Державне фінансування, зрозуміло, не прогодує. Це при тому, що п’ять років тому знову набув чинності закон, який передбачає, що 1% збору від виготовлення і реалізації алкогольних напоїв йтиме на садівництво. Як розповідає Василь Михайлович, фінансування вистачає на те, щоб виплатити 94% зарплат: «Ні на кулькову ручку, ні на гумку, ні на відрядження вже не вистачає». Проте існують ще позабюджетні кошти. Наприклад, вчені отримують гроші за виведення нових сортів.

Як взагалі народжуються нові сорти? Спочатку вчені-селекціонери отримують гібридні сіянці. Вони всебічно досліджуються в інституті. Потім державна комісія із сортовипробування вводить їх до Реєстру сортів рослин для вирощування в Україні. Новинкою в галузі сортоведення є ліцензування. До України завозять дуже багато сортів різних рослин через кордон, і ліцензія в цьому випадку покликана захистити споживача і авторів сортів. Василь Михайлович розказує, що в ідеалі на кожному саджанці має бути етикетка на кшталт акцизної марки, як, наприклад, на вині: «Буває, купує людина яблуню, а виявляється, що це груша або взагалі дика слива. Не кажучи вже про плутанину в сортах». Ліцензія ж є гарантією не тільки отримання саме потрібного саджанця, а й того, що він — безвірусний і якісний. В останньому також повинні бути зацікавлені і вчені. Виробник садового матеріалу повинен взяти ліцензію на право розмноження в автора сорту, а потім виплатити йому 8% від суми реалізації. Половина цих грошей надходить до кишені автора, а друга половина — до установи, в якій він створив цей сорт.

Ліцензія має і свої мінуси. Наприклад, в Україну з-за кордону можуть завезти цілком придатний для розмноження сорт, але поки його не перевірять і держкомісія не дасть відповідного дозволу, занісши новий сорт до реєстру, розмножувати його заборонено. А на необхідну перевірку затрачується дуже багато часу — до 7—8 років.

Ще одна можливість заробити позабюджетні гроші — договори на надання допомоги у вирощенні придбаних у НДІ саджанців. «Ми маємо координувати ці роботи, щоб замовники саджанців могли звертатися до нас за інформацією і закладати найсучасніші сади», — розповідає Василь Васюта.

Основне своє завдання НДІ садівництва формулює як відродження насаджень і створення «високоінтенсивних садів». Під інтенсивністю мається на увазі оптимальність кількості та якості, а також найкоротші терміни отримання плодів і стабільних врожаїв. Наприклад, високоінтенсивні насадження здатні дати урожай на перший-другий рік, у той час як звичайні — на четвертий-п’ятий.

Інститут садівництва також займається вивченням попиту — проводить маркетингові дослідження. Наприклад, сьогодні висока потреба в ягідній продукції. Ягоди необхідні для виробництва йогуртів, ягідного чаю, навіть горілки. Тому зараз іде активна робота зі смородиною. Із 29 сортів смородини та суниці, що вирощуються в Україні, 18 виведено Інститутом садівництва. Крім того, йдеться про створення в Україні садів «короткого порядку», за прикладом західних країн. Такий сад існує 8—10 років і дозволяє якнайповніше задовольняти попит. Споживачу завжди подобаються нові сорти, і ціни на них зазвичай вдвічі вищі, ніж на старі, тому дуже зручно висаджувати їх всього на кілька років, поки вони не застаріють.

Також маркетологи НДІ садівництва знають, які сорти яблук користуються найбільшим попитом. Серед літніх сортів найулюбленіші в українців Папирівка (Білий налив), Катя і Мелба. Серед осінніх — Слава переможцям, Теремок (виведений у НДІ садівництва), Делічия. До речі, назва сорту Слава переможцям має вимовлятися саме по-українськи, тому що в усьому світі прийнято називати сорт мовою його батьківщини. Серед зимових сортів найбільш популярні Ренет Симиренка — найдорожчі яблука, Голден делішес, Джонаголд.

Із виведених у НДІ садівництва можна відзначити сорт Аскольда, який може дуже довго зберігатися, як американський Альдоред. Крім того, кажуть, Аскольда смачніший за Альдоред. Взагалі головна перевага українських сортів перед американськими — стійкість до наших більш жорстких умов вирощування (суворі зими, морози). Відповідно їх менше обприскують, усього п’ять- шість разів, і вони не шкідливі для здоров’я. Імпортні ж сорти яблук, як правило, обприскують 25—30 разів.

Не обійшлося і без «вишневого садка». Черешні та вишні культивуються в Мелітополі й Артемівському науково-дослідному центрі. Груші — в Криму і Чернівцях. Цікаво, що останні 10 років абрикоси регулярніше родять в північноукраїнських господарствах, ніж у південних. Тут — три врожаї абрикосів на рік, а там — два. Василь Васюта пояснює це тим, що в нашій зоні менші перепади температури в зимово- весняний період. Щоправда, можна сказати, що північні абрикоси трохи поступаються за якістю своїм південним родичам, але в цілому вони зберігають істинно абрикосову якість на 80%.