ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ВІДЧУВАТИ РАДІСТЬ ВІД НАВЧАННЯ
На освіту витрачається все менше коштів, бюджетні асигнування наближаються до двох-трьох відсотків, а от кошти на «пожежні» заходи у вигляді закладів пенітенціарної системи, спецрозподільників тощо зростають. Тож потрібний суспільству вчитель і чи обмежується роль освіти наданням знань?
Бісмарк якось сказав, що будь-яку війну може виграти тільки сільський учитель. Впровадження нової тотальної системи освіти в останній третині ХIХ — на початку ХХ ст. підтримало мілітаризацію Німеччини, що врешті-решт вилилося у дві світові війни. Досягнення сучасної Німеччини в економічній і загальногуманістичній сферах мають певну основу у зміненій системі освіти, де вчитель має достатньо високий статус, у багатьох випадках прирівняний до державного службовця.
Звичайно, не треба до цього підходити, як один українець до проблеми мови — «якщо від цього завтра з’явиться ковбаса, то я вже сьогодні забалакаю українською». У поляків є приказка: «Що швидко, то від диявола». І ми бачимо, що поляки повільно випередили тих, хто бажає швидких досягнень.
Наведу уривки з однієї статті: «Перед нами лежать повідомлення про невиплату платні сільським учителям. Дивно звучить це напередодні виставки... У «Літературному оглядачі» під заголовком «Битва вчителів за школу» серед багатьох повідомлень даються вражаючі факти: «Освіта повинна бути знижена — так звучить наказ економістів...». Уже тисячі дітей залишаються в дійсності без освіти... Стаття... стверджує значення освіти у державі і виступає проти вторгнення політики у шкільну справу, знов закликає до відповідностi зарплатні дороговизні життя. Становище вчителів, пов’язане постійно з усілякими підрізуваннями, часто робиться ... незабезпеченим і тим вносить згубну нервовість у справу освіти молоді».
«Напевно, це із свіжого номера якогось українського часопису», — може подумати читач. Ні, це писав М. Реріх у 1933 році, прочитавши в Гімалаях свіжу американську пресу. З цього згадування може бути два висновки. Один — що врахуємо цю давню американську ситуацію і приймемо кардинальні рішення, а другий — заспокійливий: от бачите, і в них таке було, і нічого, зараз живуть — бувай здоров.
Який варіант прийнятний для українського уряду, думаю, не треба навіть аналізувати.
Сьогодні широко дебатуються питання про те, що треба вивчати школярам, що не треба, де скоротити програму, а що ввести нове, щоб включитись у процес «гуманізації освіти». Але практично відсутня проблематика завдань освіти поза наданням знань, психологія впливу процесу навчання на становлення молодої людини, тобто процес її соціалізації. Одним з факторів цього є входження в ритм суспільного життя, дисципліна обов’язків, розуміння своїх прав і вимоги їх дотримання — це є підгрунтям гуманізації освіти. Основи цього закладаються у сім’ї і остаточно формуються у школі. Дитина привчається отримувати завдання, розуміти його, розподіляти час, щоб виконати, отримати задоволення від оцінки, що вона це зробила правильно.
В одній телепередачі за часів перебудови брав участь колишній «зек», і на запитання, чому більшість знов повертається у «зону», навіть якщо їм надають роботу і намагаються допомогти у поверненні до нормального життя, відповів, що це дуже складно для людини — кожен день йти у певні години до місця роботи, відбути там певний час, виконувати досить одноманітні операції і таке інше. Дійсно, якщо людина не призвичаїлась до цього з самого дитинства, потім зробити такий вибір психологічно надзвичайно важко. Можна багато говорити про свободу людини, її вибір, але такими є вимоги організації сучасного суспільного життя.
Зростання підліткової злочинності, яка переходить у злочинність дорослу, показує, що сучасна система освіти одне з найважливіших вдань — соціалізацію молоді — виконує незадовільно.
Навчаючись, дитина повинна відчувати радість від пізнання нового, спілкування з учителем, іншими дітьми. Саме така радість і є основою успішної соціалізації. Якщо ж школа є місцем, де дитина відчуває себе ущербною, то вона і знань не отримує, і до життя не готується. До речі, дуже часто сьогодні підготовкою до життя вважають знайомство з основами бізнесу, вміння користуватись Інтернетом, знання світових валют і таке інше. Не хочу з цього приводу дискутувати, все це непогано, але головним завданням є все ж таки процес соціалізації як звичка до умов сучасної цивілізації з режимом роботи, відпочинку, набором розваг і певними табу, що сьогодні ми називаємо культурою поведінки.
Для того, щоб все це стало власним надбанням дитини, вона повинна у школі отримувати позитивні емоції, а для цього школа для кожної дитини повинна бути доступною. Можливо, треба замислитись над ранньою диференціацією не за оцінками, а за комплексом дисциплін, що означає не нехтування певними дисциплінами, а їх вивчення за іншими, більш загальними методиками. Запитайте у випускників школи 10-15- річної давності щось із шкільної програми, і зрозумієте, наскільки низький коефіцієнт корисної дії школи, коли мова йде про знання. То, може, настав час змінити підходи до освіти, а для цього у першу чергу звернути увагу на постать учителя, педагога, викладача. Вимоги до нього дуже часто починаються і закінчуються «хорошими цифрами» і вправно заповненими папірцями. Це доповнюється жалюгідним матеріальним становищем і призводить до поступової професійної деградації.
Повернімось до Миколи Реріха: «Держава, що прямує шляхом розбудови, до позитивного вирішення життєвих проблем, не може ігнорувати становище учителя, бо буде ігнорувати становище всього свого юнацтва. Адже люди бажають, щоб учитель не тільки добре викладав, але щоб учні любили свого учителя. Любов пов’язана з повагою, і сама держава повинна створити для педагогів умови особливої поваги. Педагог є друг позитивного дієвого уряду, оскільки учитель існує для постійного створення і ствердження людської гідності».
Сказано майже сімдесят років тому. Чи не настав час прислухатися і нам?
ВІД РЕДАКЦІЇ
Пропонуємо нашим читачам — і фахівцям, і батькам учнів — висловитися з приводу проблем, порушених у листі Валентина Бондаренка.
