«Як медик – хотіла бути на передовій»

«Сьогодні у нас була найскладніша локація — це селище Опитне, яке розташоване дуже близько до Донецька та Пісків. Коли ми їдемо туди, бачимо здалеку багатоповерхівки перед Донецьким аеропортом. Це поселення практично зруйноване. Якщо раніше в ньому проживало орієнтовно 800 мешканців, то тепер там залишилося 47 осіб», — розповідає лікарка Ірина СЕРГІЄНКО.

Жінка надає медичну допомогу в межах проекту «Мобільні клініки на сході України», який започатковано міжнародною незалежною медичною гуманітарною організацією «Лікарі без кордонів». Оскільки ця організація аполітична, надає допомогу людям відповідно до їхніх потреб, незалежно від статі, раси, релігії або політичних поглядів, з Іриною Сергієнко розмовляли виключно про будні медиків на лінії розмежування.

«ЛЮДЯМ ХОЧЕТЬСЯ ЖИТИ»

В Опитному немає власної амбулаторії, адже раніше місцеві легко могли дістатися до медичних закладів в Авдіївці, Пісках чи Донецьку. Зараз цих людей лікує команда мобільної клініки. В її складі — лікар, медична сестра, психолог і фахівець зі здорового способу життя. Здебільшого команда надає допомогу людям з хронічними захворюваннями, зокрема діабетом і гіпертонією. Звісно, грип, застуда чи невеликі травми — теж у полі зору медиків проекту.

«В Опитне ми їдемо понад годину, дуже тяжка дорога від Авдіївки до цього села. Були випадки, коли просто не могли проїхати через сніги чи болото. Але цього разу погода нам посприяла, — говорить Ірина. — На прийомі було всього десять осіб, деякі вже почали свої сільськогосподарські роботи. Що цікаво, коли ми приїжджали сюди на початку — а тут живуть люди дуже похилого віку, то запитували їх, чому залишаються. Вони казали, що хочуть померти у своєму будинку. А зараз просять, щоб ми швидше дали ліки, бо треба йти засівати город. Тобто їм хочеться жити. І наше завдання — поліпшити якість їхнього життя».

МОБІЛЬНА ДОПОМОГА

Лікарі мобільних клінік не просто консультують хворих, а й дають їм ліки, детально розписують, що та як приймати. Медикаменти видають у такій кількості, щоб вистачило до наступного приїзду мобільної бригади. Загалом мобільні клініки «Лікарів без кордонів» працюють у 20 локаціях уздовж лінії розмежування на півдні Донецької області. Є дві бази — в Маріуполі та Кураховому, з яких такі бригади щодня, крім вихідних, їздять у різні локації. У Маріуполі є три команди мобільних клінік, у Кураховому одна, де, власне, працює Ірина Сергієнко.

Ірина працює в мобільній клініці з 2016 року. Раніше працювала педіатром, а згодом — сімейним лікарем на Донеччині. Медик пояснює свою мотивацію: «Лікарі без кордонів» допомагають найбільш незахищеним верствам населення, людям, які потрапили в скрутні умови, тому мені, як лікарю, хотілося бути на передовій. Я бачу, що і як ми робимо, як змінюються пацієнти, яким ми допомагаємо. Ця робота потрібна, і я бажаю брати участь у ній».

Зараз лікарка працює на дев’яти локаціях. Куди саме їхати, визначають керівники «Лікарів без кордонів», котрі моніторять ситуацію з доступністю медичної допомоги та потребами місцевого населення. Наприклад, якщо підтримка мобільної клініки в якомусь населеному пункті більше не потрібна, її можуть закрити, історії хвороб пацієнтів передають місцевому лікарю, медсестрі або фахівцю з державної системи охорони здоров’я. Далі відкривають нову мобільну клініку там, де медична допомога вкрай необхідна.

СЕЛА-ПРИВИДИ

Більшість сіл, куди навідуються медики мобільних клінік, раніше були закритими. Нині в них залишилося від 10 до 300 жителів, тож лікарі для них — як ковток свіжого повітря. В Ірини Сергієнко орієнтовно 500 постійних пацієнтів з хронічними хворобами. Жінка запевняє, що кожного пам’ятає на ім’я, і це їх дуже тішить.

«Уздовж лінії розмежування опинилося багато маленьких населених пунктів, які наче села-привиди, знаходяться або далеко, або важкодоступні для людей. У більшості немає аптек, магазинів, сюди привозять воду та хліб. У тому ж Опитному люди живуть без електроенергії, в деяких будинках є генератори, коли приїздили востаннє, то бачили навіть сонячні батареї, — каже Ірина. — Щодня ми виїжджаємо до того чи іншого населеного пункту, що розташований у таких віддалених місцях. Зупиняємося зазвичай у запустілих будинках або в приміщенні, яке надає нам хтось із мешканців».

«До речі, в Опитному ми зупиняємося в літній кухні одного з місцевих активістів, з якими тісно комунікуємо, — продовжує медик. — Активісти готуються до нашого приїзду: відкривають ці хатинки, топлять нам пічку, навіть допомагають привезти на прийом стареньких дідусів і бабусь, яким важко іти самим. Також розповідають про тих, кого варто навідати вдома».

«ПРИКРАШАЮТЬ СВОЄ ЖИТТЯ»

На перший погляд прийом лікаря мобільної клініки на лінії розмежування проходить так само, як у звичайній амбулаторії сімейної медицини. Медсестра вимірює тиск, перевіряє рівень цукру в крові чи робить інші аналізи. Потім лікар визначає проблему та лікування. І мимоволі стає психологом і порадником.

«Коли люди приходять до нас вперше, навіть складно завершити прийом одного пацієнта, бо йому хочеться говорити й говорити. Для цього у нас є психолог, котрий паралельно веде з хворими групові сесії, доки вони чекають на прийом, і працює також індивідуально. Звісно, нам вони все розповідають», — каже Ірина Сергієнко.

Лікарка додає, що попри постійні переїзди та емоційно непросте спілкування з пацієнтами, ця робота навчила її оптимістично дивитися на життя. «Був випадок, коли ми їхали в село, де один пацієнт паралізований після інсульту, — розповідає Ірина. — За ним доглядає сестра, в якої ще й чоловік лежачий. Якось ми приїхали, і я бачу, що на подвір’ї стоять фігурки з пластику та якихось підручних матеріалів: цікаві, розфарбовані, доволі гарні. Запитую, хто ж це зробив. Чоловік каже, що з сусідкою так прикрашають двір. Насправді вони так прикрашають своє життя. І мені так хочеться допомогти цим людям. Моє серце та всі мої знання для них відкриті».