Як не втратити час у боротьбі з раком?

Закінчувався другий тиждень, а за телефонами, номери яких давно знала напам’ять, ніхто не виходив на зв’язок. Мобільний був постійно «поза зоною». Стаціонарний переважно давав сигнал «зайнято», та це тривало не перший день і наводило на певні роздуми. Бо ж інколи він озивався довгими гудками, на тому боці брали трубку і... клали.

Коли раптом трубку взяли, це стало несподіванкою для нас обох. Для мене — бо мертвий телефон ожив, i для співрозмовника — бо саме мене йому, вірогідно, у даний момент чути хотілося щонайменше. Проте спілкуватися довелося. Я мусила вияснити, чи справді від імені цього луцького онкохворого, на котрого офіційна медицина махнула рукою, один з його друзів-адвокатів продає біологічну добавку, котра начебто й поставила безнадійного пацієнта на ноги...

Ще минулої зими цей чоловік детально розказував мені, як вдалося зцілитися самому. Коли медики поставили вбивчий діагноз, він переніс (дуже важко!) кілька курсів сучасної хіміотерапії. Водночас рятувався й способами, які давно випробувало на собі не одне покоління онкохворих: пив суміш олії з горілкою, від котрої ставало нестерпно погано, по схемі краплями — болиголов, споживав лише кислу їжу, «закислюючи» організм, від чого ракові клітки мали зникнути... До кінця не довів, бо не витримував, жодної процедури. Полегшення мав лише після вживання приємного на смак препарату, який надіслали з Канади. Це були не ліки, а засіб для підняття імунітету. Потім настала черга інших нетрадиційних методів... Пам’ятаю, з яким захопленням мій співрозмовник розказував про таблетку, у яку ввійшло... 40 кілограмів помідорів. Адже томати теж сприяють покращанню стану при деяких видах раку. Суперечити й сумніватися мені було не з руки, означало б убити в людині надію. Бо, як інколи жартують: якщо пацієнт хоче жити, то медицина тут безсила. Втім, кожен лікар може навести приклади непояснимого одужання важких хворих, які ні на мить не здавалися хворобі.

Oдного разу мій співрозмовник повідомив: його хотіла б найняти луцька фірма. Вона перепродує засоби зі східних трав. Вміла реклама приписує їм фантастичні властивості. І звучить гарно: порошок iз китайського лотоса і т. п. Ще б пак! Із цього чоловіка з його історією хвороби міг би вийти прекрасний дилер. Проте не зійшлися у ціні за послуги та використання імені.

Нині ж я так і не допиталася, звідки взялися чутки про адвоката, який продає «цілющу» біодобавку, і чи це чутки взагалі (бо хто б таке придумав?). На всі питання колишній, як вважає, онкохворий відповідав коротко: про засіб, котрий, як вважає, його зцілив, по телефону говорити не хочеться (хоча раніше ми за посередництвом такого зв’язку обговорювали будь-які речі). Обіцяв передати мені у редакцію для подальшого розповсюдження (люди ж шукають порятунку!) схему свого лікування. (Ясно, що нічого так і не передав.) Підтвердив, що рідні онкохворих, дізнавшися про його долю, тепер не тільки обривають телефони, а й приїжджають з усієї України.

Більше того: він із дружиною час від часу виїжджає в Київ, де й зустрічається, ділячися досвідом, зі спраглими за порятунком.

Потопаючий хапається за соломинку. А хворий на рак — і за пушинку пір’їни... Лише кількахвилинне блукання iнтернетом підтвердило, що й нині альтернативна медицина пропонує для зцілення масу варіантів. Причому подається це лише у категоричному тоні. «Зброя проти раку? Академік- ветеринар власною вакциною лікує людей. Офіційна онкологія йому не вірить». «Кримський цілитель винайшов препарат, що здатен лікувати рак. Україні він виявився не потрібен». «Контрацептив для ракової клітини. Унікальний препарат, який пригнічує ріст онкологічних утворень, майже півстоліття не може пробитися на фармацевтичний ринок».

— Ще кілька років тому ціна за курс лікування україном (це його назвали «контрацептивом для ракової клітини». — Авт. ) становила 27 тисяч гривень, — каже один iз засновників онкологічної галузі на Волині хірург Віктор Борисович Шабелянський. — На жаль, у наших хворих, які могли собі це дозволити, зцілення не сталося.

Працюючи онкологом з 1957 року, Віктор Борисович не знає жодного випадку зцілення від раку методами нетрадиційної медицини. Проте не заперечує, що зцілення могли спостерігати інші його колеги. Був випадок, коли чоловік мав рак плеври, підтверджений всіма способами. Його вилікував набором з 18 трав карпатський знахар. Львівський професор, котрий до того вів пацієнта, поїхав у гори, випросив у знахаря рецепт. Лікував травами сам, посилав до знахаря інших своїх пацієнтів. Та не допомогло більше нікому. Або, каже Віктор Борисович, трапилася помилка гістолога — одна на тисячу (і раку насправді не було), або — один на тисячу — випадок зцілення.

— Не такі вони хороші психотерапевти, як ми — хороші психи, легко купуємося на їхні обіцянки, — каже, маючи на увазі численних «цілителів», головний лікар Волинського обласного онкологічного диспансеру Орест Петрович Андрусенко.

Прикладу зцілення, як вважає сам пацієнт, про якого я розказала вище, він коментувати не має бажання, хоча чудово знає цю історію хвороби. Каже, що лікарі можуть зняти діагноз раку лише тоді, коли у цьому переконаються. А пацієнт категорично таких обстежень уникає... За десятиліття професійної діяльності вони вже звикли, що час від часу з’являється нова «панацея» від раку, яку змінює наступна...

— Був свідком, це історія вже десь 18-річної давності, коли люди продавали будинки, коли гроші на лікування збирали кількома селами, оголошували збір коштів у храмах... І все заради того, аби поїхати у Грузію, де з’явився катрекс, — пригадує Орест Петрович.

Цей препарат, виготовлений з чорноморської акули, свого часу був таким популярним, що у Грузію їхали з усього Радянського Союзу. Препарат випробовували в онкоцентрі у Москві, куди спеціальним літаком у спеціальних термосах його доставляли тричі на тиждень. Натовпи бажаючих зцілитися змітали членів комісії, яка визначала, кому лікуватися... Андрусенко пригадує, що тодішній союзний міністр охорони здоров’я Чазов збирав на нараду головних лікарів усіх онкодиспансерів. Виясняли, чи працює катрекс.

— Він працював, як будь- який біологічний препарат, котрий підвищує імунітет. Але подальшого ефекту онкологи не отримали, — каже Орест Петрович.

А Віктор Борисович додає, що коли засновника фірми з виробництва катрексу запитали, чому ж його препарат не лікує раку, він сказав: A хто, мовляв, це стверджував?.. Катрекс тільки покращує імунітет.

— Хоча я й до цього ефекту поставився б позитивно, — вважає Орест Петрович. — Деякі онкохворі подовжували своє життя на два, три, п’ять, вісім місяців... Той же україн може справити позитивну дію при пухлинах підшлункової залози, я мав кількох таких хворих, бачив, що відзначається зменшення больового синдрому, знижується потреба у введенні наркотичних засобів. Але біда в тім, що його застосовують тоді, коли вже запущені випадки, коли розповсюджений процес, є метастази, інтоксикація організму... На цьому фоні отримати ефект застосування будь-якого препарату було б проблематично. Тому ми й просимо підтримки преси: рак виліковний, але на ранніх стадіях. Людина повинна знати, що від себе нікуди не втече! І якщо є будь-яка проблема — треба йти до спеціалістів. Ми знаємо, що раки ростуть довго, і 8, і 12 років. Потрібна рання діагностика. В Україні на першій стадії 5-річне виживання становить 94 відсотки, при другій — 83, третій — 47 і при четвертій — тільки 13,7 відсотка. У Японії на роботу не візьмуть, якщо не пройдеш гастроскопії!

Віднедавна навіть серед онкологів пішли чутки, що німці недарма так активно закуповують в Україні гриби лисички — із них, мовляв, виготовляють унікальні ліки від раку. Проте які саме, нашим медикам невідомо, найімовірніше, це ліки ще експериментальні. Орест Андрусенко наводить дані, що серед чоловіків, які вживають багато помідорів, рідше зустрічається рак простати. Так само рідші онкозахворювання серед людей, які вживають багато грибів. У боротьбі з таким безпощадним ворогом усякі, як кажуть, способи підходять. Та знаю випадки, коли жінці з раком молочної залози, в котрої вже сильні болі, робили масаж, а іншій з раком шийки матки ставили голки і втратили час. Сама бачила в одному з приватних медичних кабінетів жінку, в якої пухлина на грудях прорвала назовні і нагадувала пелюстки квітки. Півроку вона «ходила по бабках»...

І мені не хотілося б, аби читач подумав, що автор — апологет онкології офіційної і противник так званої нетрадиційної. Так сталося, що у мене від раку померли і дід, і батько, і старший брат, і тітка... Майже щоразу мали справу із запущеним процесом, котрий медицина прогавила. Наприклад, ще за місяць до того, як батькові поставили цей діагноз, він здавав усі аналізи, котрі були начебто (хто їх там робив!) благополучними. То ж я не з чужих слів знаю, що таке розпач, безнадія — і всепоглинаюча після них надія. Тому дуже не хочеться, аби на хворих хтось наживався: чи лікар, чи цілитель, чи навіть і зцілений.