Як «підняти» торгівлю з землі?

Усі твердо знають, що стихійна торгівля — явище шкідливе, яке викликає різноманітні шлунково-кишкові захворювання у споживачів, почуття огиди у естетів та головний біль у міської влади. Днями Київська міськадміністрація заявила про свій намір посилити відповідальність «за торгівлю у невстановлених місцях та самозахоплення землі під торгівельні точки». З цією метою створено міську комісію у складі 24 чоловік, які мають підготувати пропозиції щодо змін до Кодексу про адміністративні порушення і до Кримінального кодексу. Здавалося б, боротьба проти «диких» ринків має набути всезагального характеру. Але замість цього всезагального характеру набув опір чиновницьким спробам «цивілізувати» несанкціоновану торгівлю, яка тим часом «цвіте» у всіх містах України. Чому?

З одного боку, стихійна торгівля й справді перетворюється на стихійне лихо. Медична статистика фіксує, що більшість харчових отруєнь провокують саме «дикі» ринки. Минулого літа, наприклад, у Харківській області внаслідок отруєння в’яленою рибою було зареєстровано 6 випадків захворювання на ботулізм — досить рідкісне і дуже небезпечне захворювання.

Окрім медичного, існує й естетичний аспект. У Житомирі, наприклад, торговці окупували кілька вулиць, з’єднавши своїми столиками та коробками три окремі ринки в центрі міста в один великий, брудний, базар, який розповзається плямою. Житомиряни іменують цю пляму «центр» і жартують, що незабаром на базар перетвориться все місто, жителі якого будуть просто обмінюватися товаром один з одним. У Вінниці, розповідають, хто проживає в районах стихійної торгівлі, родичів ховає вночі. Справа в тому, що вдень катафалку просто не проїхати між імпровізованими торговими рядами.

Але є і інший бік медалі — коли одну з житомирських вулиць вдалося-таки привести в первозданний вигляд, виявилося, що ліквідовані лотки вже встигли полюбитися жителям міста і стати їм набагато дорожчими, ніж краса та гігієна. Крім того, багатьом нашим співвітчизникам без такого «стихійного» приробітку просто не прожити.

У Києві сьогодні існує 118 ринків, понад 505 тисяч торгових місць, і, за даними Управління споживчого ринку та торгівлі, 8,5 тисячі із них є порожніми. Зрозуміло, що святе місце пустим не буває, і раз стихійні торговці не йдуть у цивілізований ринковий лад, у них є на це свої причини. В управлінні стверджують, що головна з них — низька якість товару, призначеного для торгівлі на задвірках. Як розповідає начальник управління Василь Щербенко, часто під ринком продається вже те, що було забраковано лабораторним контролем для продажу на самому ринку. Орендну плату ж Василь Прокопович проблемою не вважає, оскільки, за його словами, складає вона 1 гривню на день за продуктове місце, і 1,5 гривні — для бажаючих продавати, скажімо, одяг внуків, з якого ті вже виросли.

Насправді ці 1—1,5 грн. складають податок, який відразу йде до державної скарбниці, а орендна плата встановлюється ринком окремо, залежно від різновиду товару та обладнання торгівельного місця. Дешевше за все продавати петрушку або кріп, наприклад, на Лук’янівському ринку — день торгівлі цими пряними рослинами обходиться у п’ять гривень. Як свідчить прейскурант, отриманий у бухгалтерії Лук’янівського ринку, у вартість входить вищезазначений податок, обладнання і накладні витрати — прибирання та інші послуги. Дорожче коштує продаж молодої картоплі — 6 гривень. Ще дорожче — солінь, які дуже часто стають об’єктом стихійної торгівлі. Продавати їх на цивілізованому ринку коштує цілих вісім гривень. Торгівля заморськими фруктами та іншими делікатесами, зрозуміло, обходиться значно дорожче — на Мінському ринку продавець персиків та апельсинів за місце «під сонцем» платить по сімдесят гривень на день. Але якщо таким продуктом торгувати законно, набагато зручніше (є навіс, відсутня загроза міліцейської облави, велика виручка), то бабусі, яка виносить на продаж усього п’ять пучків петрушки ціною 50 копійок кожен, просто немає сенсу орендувати місце на ринку. Спектр нещасть дрібних «диких» торговців невеликий — старість, хвороби, безгрошів’я. «Дружина наказала торгувати рибою у метро, — сміється Микола Андрійович, який продає кілька карасів біля станції Мінська, — люблю порибалити, а пенсія, самі розумієте, невелика. Довелося зробити з хобі приробіток». Приблизно так само звучать історії всіх його «колег». Про перехід на впорядкований ринок вони й не думають, невелика, на перший погляд, орендна плата зовсім позбавить їх виручки. А зовсім уже немічна бабуся, яка продає рогалики по 25 копійок, примушує задуматися про те, чи в правильному напрямі ведеться робота проти стихійної торгівлі. Можливо, варто б просто було підняти пенсії — і старі люди перестали б боротися за виживання у такий небезпечний для суспільства спосіб.

Втім, суспільство небезпеки не відчуває. Психологи дружно погоджуються з народною мудрістю «поки грім не вдарить, мужик не перехреститься». І справді: «А що такого, тут такі ж продукти, як і скрізь», — сказала середніх років жінка, яка купує ковбасу в переході. Іноді допомагає незареєстрованим продавцям стереотип дешевизни. Іноді те, що у вечірній час купити сигарети або кріп, обкладені податками, практично неможливо. Так що в цій ситуації торгівельна діяльність наших пенсіонерів суспільством досить запитана. Не один раз було озвучено в пресі різних українських міст пропозицію організувати вечірні ринки. Але боротьба за звичкою ведеться іншими методами. Василь Щербенко говорить, що «стихію, яка розбушувалася», варто перетворити на торгівельні комплекси: «Ми намагаємося відкрити цивілізований ринок на місці стихійної торгівлі, якщо там є для цього необхідні умови. На сьогодні 20% існуючих ринків створено таким чином». Адміністратори ринків єдиним виходом із ситуації, що склалася, бачать збільшення кількості міліціонерів на приринкових територіях: «Несанкціонована торгівля дуже заважає ринкам — створює товкучку, антисанітарію. Треба, щоб більше міліціонерів займалися питаннями стихійної торгівлі», — переконаний директор Лук’янівського ринку Олексій Ропатан.

Втім, міліціонери не дуже охоче виступають у ролі рятівників ринків. Торговці «на узбіччі» говорять, що з більшістю із них можна порозумітися — вартість цього залежить від конкретних людей та ситуації. Іноді можна обійтися й без договору — знайома спостерігала цікаву картину, коли старенькі зі своїм нехитрим товаром перебігали через дорогу, де починався інший район. Як відомо, правоохоронці «дійсні» в певному радіусі.

Як відомо, з непереможною стихійною торгівлею активно борються в Маріуполі — «облави» проводяться щочетверга, і вже відомі в народі як «чистий четвер». У одному з районів Маріуполя вирішили просто підняти стихійну торгівлю з землі, впорядкувавши простенькі торгівельні ряди, на яких можна буде торгувати всіма товарами (за винятком м’яса) безкоштовно. Словом, неварварські способи вирішити ситуацію існують. Можливо, київська новостворена комісія про них згадає.