Як поширити «вірус» Стуса?

Він — письменник-громадянин, як багаторазово повторювали викладачі філологічного факультету, професори, доценти, розповідаючи про Василя Стуса. У вівторок біля філологічного факультету Донецького національного університету, де встановлено барельєф письменника і правозахисника, зібралися професори, представники влади, студенти й громадські активісти, загалом близько 50 осіб. Василю Стусу мало б минути 75 років. Пам’ять вшанували літературними читаннями та покладанням квітів.

Питання, чи гідно Донеччина вшановує пам’ять письменника, порушується вже давно. Чи достатньо подій відбувається? Якими вони повинні бути? Чи знають про Василя Стуса мешканці Донбасу?

Нещодавно в Донецьку було відкрито літературний Музей Василя Стуса в Бібліотеці ім. Крупської. Але й у Горлівці музей залишено. Він має колишню назву — Донбаський музей Василя Стуса. Після того як Олег Федоров, засновник, із об’єктивних причин не зміг продовжувати утримувати музей, палкий шанувальник творчості поета, співвласник заводу «Еластомер» Грайр Хачатрян, без зайвого шуму перевіз неоціненні експонати (їх довгі роки по крихтах збирали оргкомітет та небайдужі люди) на територію заводу, що на вулиці Бєлгородській. Виділив під музей два просторі приміщення й кошти на утримання. Фахівці доповнили й розширили експозицію.

У одному з двох приміщень музею розмістилася «стара» експозиція, яка документально розповідає про життєвий і творчий шлях поета. З’явилися два доповнення. Перше — матеріали Української правозахисної Гельсінської групи, яку очолював В. Стус короткий час між двома арештами. Друге — «Стусове коло». Із часом у цьому ж залі передбачається розміщення матеріалів з біографії й творчій спадщині Тараса Шевченка, щоб кожен відвідувач міг переконатися, наскільки близькими були шляхи двох великих синів України.

Друге приміщення займає гігантська Стіна Пам’яті — меморіал трьох етапів найжорстокіших репресій радянського режиму проти інакомислячих громадян. Документи по кожному етапу красномовно викривають злочини каральної машини в СРСР. Велику увагу приділено «виховній діяльності» табору для політв’язнів «Пермь-36» і донбасівським в’язням совісті.

Новий музей облаштували в рекордно короткі терміни, й влітку 2012 року він відчинив свої двері для горлівчан. Відвідувачі «потекли струмком». До речі, під час передвиборчої кампанії пан Тягнибок з однодумцями також відвідали його, захоплювалися ним і хвалили музейників.

Відповідно до Наказу міністерства культури № 780 від 20.07.2012 обидва музеї — Донецький літературний і Горлівський історико-літературний — набули статусу державних. Окрім того, в Горлівці діє й шкільний музей Василя Стуса.

«Музей Стуса в Горлівці ніколи не «бомжував». Зараз він розташований у більш пристосованому для цього приміщенні. До весни ми зможемо відкрити деякі експонати, а також відтворити таборну камеру-одиначку розміром 2x2 метри, яка повністю відповідає камері-одиначці, в який провів останні дні та хвилини свого земного життя славетний син української землі. Окрім того, навпроти великої стіни з портретом Стуса ми хочемо зробити співставлення з Шевченком, де розмістимо деякі матеріали про Кобзаря. Таким чином це уможливить діалог між поетами», — розповідає співробітниця музею в Горлівці Олександра ПРОСЯННІКОВА.

Але попри те, що тепер на Донеччині діє вже два музеї, відбуваються літературні читання та покладання квітів, небагато людей тут можуть згадати про те, ким він був, і зацитувати його вірші. Про це говорила на літературних урочистостях Тамара ЛУК’ЯНЧУК, заступник голови Донецької облдержадміністрації з питань науки, освіти, молоді, сім’ї та спорту. «Ми пишаємося тим, що Василь Стус вчився в нашому місті, нашому університеті. Добре, що на факультеті є пам’ятна дошка, що нещодавно відкрився Музей Стуса в Бібліотеці ім. Крупської. Проте найкраще буде, коли ми пам’ятатимемо про його творчість, вірші, в яких є багато відповідей на запитання, які ми можемо ставити собі сьогодні», — зауважила вона.

Водночас Марія ОЛІЙНИК, заступник голови Конгресу українських націоналістів, член Президії Головного проводу КУН, голова Донецької обласної організації Конгресу, заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, згадуючи про обіцяний владою пам’ятник, сквер та наукові конференції, говорить про те, що згодом все стане на свої місця, й також пропонує перейменувати Бібліотеку імені Крупської на імені Стуса.

«Вшановувати пам’ять Стуса Донеччина почала набагато раніше. Офіційно це — вересень 1990 року, коли відбулася перша науково-практична конференція. За цей час було проведено чотири такі конференції, які відбуваються лише в нашому краї. На превеликий жаль, багато людей про це не знає. До 75-річчя Василя Стуса було відкрито музей, його пам’ять буде вшановано й пам’ятником, рішення про який було ухвалено 2008 року. І буде завершено сквер Василя Стуса при головному корпусі. Також відбудеться п’ята науково-практична конференція, яка дасть нові можливості вивчення творчості поета, яку й на Донеччині, й в Україні достатньо мало знають», — розповідає вона.

Та коли з’явиться пам’ятник та сквер? Скільки ще чекати з 2008 року? Тамара Лук’янчук сказала журналістам «Радіо Свободи», що і пам’ятник, і сквер будуть вже цього року.

Та пріоритетними мають бути не державні ініціативи, а громадські, впевнена викладач історії української літератури кафедри української літератури та фольклористики Донецького національного університету Ольга ПУНІНА. Як берегти пам’ять про поета-громадянина, якщо ми самі не є громадянами?

«Як на мене, проведених заходів недостатньо. Ні в Донецьку, ані в Донецькому національному університеті. Я не скажу, що на це повинні впливати державні установи. Чи були тематичні передачі на регіональному чи загальнонаціональному телебаченні? Ні. Ще одна наша проблема — письменника завжди роблять іконою. Варто спробувати підійти до висвітлення творчості Стуса так, щоб люди знали й любили його. Прикро, що за програмою творчість Стуса вивчається одну-дві лекції. По можливості ми пробуємо зі студентами активно впроваджувати театральні постанови за творами Стуса, проводити творчі вечори або кінематографічні перегляди. Наші студенти люблять виявляти активність саме в такому форматі. Але, на жаль, мені здається, в нашому регіоні для того, щоб мати результат, творчої молоді таки не вистачає», — вважає Пуніна.

На думку Олександри Просяннікової, людяність Василя Стуса є одним із найбільш цікавих моментів, що захоплює людей у ньому. Варто зауважити той факт, що постать і дух Стуса на Донеччині завжди підтримувалася саме такими особистостями, як пані Олександра. Вона прокидається о 6-й ранку й у будь-яку погоду поспішає на службу. У музеї пані Олександра стежить за збереженням експонатів і проводить екскурсії. Саме такі люди створювали музей, літературні кімнати, читання, театральні дійства. Адже музеї — це не тільки приміщення та експонати, а й фанатично віддані музейній справі люди. Це — й Олег Федоров, засновник музею в Горлівці.

Протягом усього часу, поки у великому індустріальному місті Горлівка існують два музеї (державний і шкільний) правозахисника й поета Василя Стуса, його дух існує над териконами. А в Донецьку... Зараз поширене поняття «вірусу» — інформації, що з величезною швидкістю поширюється в Інтернеті. «Інформаційний вірус» у переносному значенні — це своєрідний поштовх та спонукання. Ми зможемо власним прикладом та вчинками змінити ситуацію. Нагадаємо також, що «День» продовжує підтримувати ініціативу щодо присвоєння імені Стуса донецькому університету (про причини її «буксування» ми писали в № 232 від 19 грудня 2012 року) та планує обговорити з місцевим студентством одну з брошур «Бронебійної публіцистики» з творами Василя Семеновича.