Як? Ви ще не бу ли на Закарпатті?
Початок у №121 від 14 липня
І В НАС Є ПАРИЖ!
Помиляєтеся, якщо гадаєте, що місто з такою назвою є лише у Франції. У Карпатах «гуцульським Парижем» називають Рахів, і цілком заслужено: архітектурі й затишку цього маленького населеного пункту можуть позаздрити деякі великі міста нашої Батьківщини. У місцевому ТОК «Тиса» вас не лише розмістять з комфортом (нині комплекс кардинально оновився — до такої міри, що вже не соромно, як кажуть, чужим показати), але й на лижах взимку покатають (недалеко — дві траси на 900 і 200 метрів, передбачаються також виїзди на Драгобрат і Богдан, де трохи вище), а влітку — організують поїздки вздовж українсько-румунського кордону (тобто — вздовж річки Тиси) до географічного центру Європи, на вищезгадувані лікувальні Солотвинські озера, поведуть на Говерлу, причому (інформація стосується не фанатів «гірництва», а любителів не особливо переобтяжливих прогулянок) — найкоротшим шляхом.
Варто звернути увагу й на музейну колекцію, створену в Карпатському біосферному заповіднику, який розташовано недалеко від Рахова. Унікальним закладом, у якому флору-фауну заповідника не лише зібрано, але й цікаво подано, захопилися швейцарці: запам’яталися гостям «прекрасна дика природа і музей». Директор заповідника Федір Гамор не втомлюється нарікати: 80 джерел мінеральної води в Рахівському районі, карстові печери, незабутня природа заповідника і... класичні для вітчизняної турсфери проблеми з організацією громадського харчування, транспортом, готелями. Вже не кажучи про місця розміщення... Якщо нині що-небудь подібне створюється, то господарі частіше за все орієнтуються на такі людські потреби, як «поїсти-поспати». Наприклад, мало того, що в тому ж Рахові з готелями — і так не густо: два (чи три) з трьох (чотирьох) наявних (точніше місцева влада відповісти не змогла) надають виключно такого штибу послуги — на нинішній момент питання туристичного дозвілля вирішують лише в ТОК «Тиса». Всім іншим — просто немає сенсу: поки що не той, що раніше, притік відвідувачів до регіону...
НАВІЩО НАМ БЕРЕГ ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ?
Кажуть, що особливо полюбляла ці місця румунська принцеса Кунікунда, яка стала дружиною короля Болеслава: їздила сюди за здоров’ям. Добувати сіль в українському «Мертвому морі» — розташованому неподалік від Солотвинських шахт озері — почали ще три тисячі років тому, за часiв існування Римської імперії. У самих шахтах під вами, вглиб надр, — декілька кілометрів соляних покладів, чи 700 млрд. тонн запасу. Якщо добувати сіль у таких обсягах, як це робилося за радянських часів, вистачить цього «добра» на 70 тисяч років. Восьма соляна шахта в Солотвині в ХIХ сторіччі була названа ім’ям короля Франца- Йосифа, а в середині минулого сторіччя — ім’я іншого Йосифа: Сталіна...
Загалом, факти з «життя» Солотвинських шахт такі ж унікальні, як і сама підземна лікарня. Уявіть собі 300-метровий спуск у надра землі, де — тиша і коридори, коридори... Цілком, зрозуміла річ, із солі, нею обсипана підлога, а стіни — в чудових візерунках: цей «продукт харчування» буває в природі, як виявилося, і білим, і сірим. Уявіть також можливість тут переночувати... 86-го року тут було відкрито обласну алергологічну лікарню, в якій за цей час пройшло курс лікування близько 80 тисяч осіб. Спрямованість — зниження алергізації, лікування бронхіальної астми, сердечно-судинної системи (гіпертонії, ішемічної хвороби серця) тощо. Черга на лікування — від декількох місяців до декількох років; перевага, хоч це може здатися і дивни м, — все ж не за комерційною чергою, а за тими, хто прибуває сюди за направленням лікаря. Керівництво обласної лікарні до створення такого ажіотажу не має ніякого стосунку. Все ж таки справу мають із «закам’янілою», але «стихією», з якою і поводитися потрібно відповідно: 260 нинішніх ліжко-місць теоретично можна було б збільшити вдвічі, однак є така річ, як техніка безпеки... Приблизно з тих же причин стрясанням повітря стали ущипливі журналістські запитання з приводу того, чому поляки зуміли створити на базі своїх соляних шахт туристично привабливий об’єкт, а ми — ні: адже дуже вже по «робітничо-селянськи» виглядає нині шахта в Солотвині. По-перше, вона не «мертва»: видобування солі триває — буквально на 150 метрів нижче за горизонт, на якому розташовано підземну лікарню. По-друге, — влаштовувати і утримувати нехай привабливий для туриста, але дуже вже дорогий, як показує практика, об’єкт — накладно: «буття» соляного музею в Польщі, кажуть, з цієї причини під великим питанням. Зате 90—95% дітей і 80—86% дорослих, які пройшли курс у Солотвині, приїжджають додому здоровими...
ВАКХОВА «САДИБА»
Це ж скільки нецілованих дівчат жило на Закарпатті в ХII—ХIII сторіччях... Лише їм, і тільки їм дозволялося в той час давити виноградні грона для створення вина... Про прибулого, за легендою, на Закарпаття в «заслання» Бахуса вже було сказано. А офіційне виноробство, виходячи з письмових джерел, існує на схилах передгір’їв саме з XII сторіччя. Так, у грамоті від 1247 року угорський король Бейла IV зобов’язав навколишніх селян віддавати десятину врожаю полів і виноградників священику. А за розпорядженням 1342 року щорічною даниною місцевих мешканців стали 10 бочок вина. Якась королева Марія 1524 року видала указ, за яким кількість поставок до двору збільшувалася. Місцеві вина вивозилися до Варшави, Вільно і Москви. Є відомості, що закарпатське вино купував для свого війська і флоту Петро Перший.
Агрофірма «Леанка», розташована в селі Середньому Ужгородського району — гордість, насамперед... самих працівників підприємства. Вина виготовляються за класичною технологією, витримуються в дубовій тарі. Неодноразово отримували місцеві напої золоті та срібні медалі на престижних конкурсах-дегустаціях. Унікальність цих підвалів у тому, що видовбані вони були вручну. Коли Угорщина, яку полонила Туреччина, нарешті подолала гніт загарбників, угорський король «звільнив» декілька тисяч полонених: відправив рити ці катакомби. ЮНЕСКО через п’ять сторіч оцінило працю турків: закарпатські підвали входять у першу десятку кращих у Європі. Не в останню чергу тому, що створювати спеціальні умови для дозрівання вина тут не потрібно: вулканічні породи, з яких складаються стіни підвалів, пропускають рівно стільки вологи й повітря, скільки необхідно для перебігу повноцінного процесу.
Ні увагою турфірм, і — як наслідок — ні увагою туриста «Леанку» не обділено. Нарікають тут (на інших виноробних підприємствах — також) на дивне ставлення держави до цієї сфери. Замість того, щоб розвивати в «ареалі» подібних об’єктів відповідну інфраструктуру (все ж таки винні тури в багатьох державах — одна зі статей прибутку), існування цих підприємств взагалі поставлене під сумнів. Щоб не вдаватися в подробиці історії взаємовідносин законодавців і виноробів, варто згадати хоча б той факт, що вина в Україні виробляється нині менше, аніж після горезвісних подій 85-го року...
ПОТЕНЦІАЛ Є. ЩО З НИМ РОБИТИ?
Як запевнив журналістів глава області Іван Різак, туристично-рекреаційна сфера в місцевих законодавців і виконавців — пріоритетна. Про можливості говорять навіть цифри: збільшення на 40% надходжень до місцевого бюджету від туризму — це вам не якась дурничка. Однак, визнає глава обладміністрації, немає ще «інфраструктури для прийому на високому рівні». Та й тіньовий сектор наразі великий: обласний бюджет «бачить» лише три-чотири «туристичнi» мільйони.
Європейський Союз не так давно став для Закарпаття сусідом. А значить — є потреба «підтягатися», хоча б для того, щоб вирішувати питання нелегальної міграції. Але це так, до слова: ми ж про туризм. Дороги і газифікація — ось що насамперед приведе цього самого туриста на Закарпаття. Перше, як планує І. Різак, здійсниться за допомогою кредиту ЄБРР (реабілітація Чопа — головне питання на порядку денному: закарпатська дільниця транснаціональної дороги — це 115 км, чи 70 млн. євро за «лагодження». Планується, що в жовтні від Чопа до одного з перевалів буде-таки побудовано дорогу, яка відповідає всім євростандартам. Є, щоправда, на деяких дільницях відставання за термінами...). Друге — повинно здійснюватися за рахунок центрального бюджету. Революцією тут вважають хоча б той факт, що протягом цього і минулого років у містах Закарпаття з’явилася гаряча вода, якої років із сім не було. Велику увагу приділяють, за словами глави облдержадміністрації, і сфері прикордонної співпраці: створене навіть відповідне управління. Є, говорить він, і «багато напрацювань» із сусідами, оскільки одна з умов ЄС щодо фінансування тих чи інших проектів — співпраця з тими прикордонними регіонами, які поки що не ввійшли до складу Союзу. Плюс — працюють над тим, щоб прийшли до регіону маленькі компанії: транснаціональні завдяки існуванню якийсь час у регіоні Вільної економічної зони, вже з’явилися.
Місцева мінеральна вода, про конкурентоспроможність і «брендовість» якої так багато говорять фахівці, візитівкою, визнає місцева влада, ще не стала. Як і виноградарство, хоча з ініціативи місцевої влади і діє спецпрограма «Імідж Закарпаття», в якій це питання — не на останньому місці. Та все ж таки динаміка туристично-рекреаційного комплексу — позитивна, вважає І. Різак.
Iз проектів: насамперед ті, які стосуються Тиси — проблема вийшла на єврорівень, працює декілька екологічних програм. Iз уже реалізованого — будівництво КПП «Тиса», на який сьогодні вже виділено декілька мільйонів євро. Прийнято також ухвалу про виділення коштів на українсько-словацький кордон: його нинішня інфраструктура — вчорашній день. Єдина «заковика» — чи зможе місцева влада це дофінансувати: «просили 11 млн., а є близько 4-х». «Дуже серйозно» говориться нині з приводу переходу в районі Солотвина (українсько-румунський кордон), а також питання щодо поліпшення пропускної спроможностi кордону з Польщею, яке потрібно буде обговорювати з ЄС.
Сьогодні, переконаний глава області, туристи повернулися обличчям до українських курортів. Особливо до тих, які мали всесоюзне значення: «Квітка Полонини», «Шаяни», «Сонячне Закарпаття», «Карпати». Після відповідних вкладень вони поліпшили свою матеріально-технічну та лікувальну бази. Окрім того, говорить він, все-таки спостерігається детінізація сектора: «Ми розуміємо, що туристи були (в зимовий період немає вільних місць, насамперед — у приватному секторі), але на місцевому бюджеті ми це не відчували». А нині — легалізувався в регіоні, наприклад, на 30% товарообмін. Від прозорості роботи влади з бізнесом і розуміння населенням того, що робить влада, залежить привабливість регіону, переконаний глава обладміністрації. У цьому ключі відбувається й тісне спілкування з представниками амбасад та інвесторами, за минулий рік у області також побувала більшість амбасадорів «великої сімки»...
Місяців зо два тому приймали на Закарпатті помічників посла Росії Черномирдіна. Сам Віктор Степанович щодо області сказав приблизно таке: потрібно, щоб наш президент (російський, тобто ) один раз покатався на лижах на Закарпатті — після цього у вас проблем з інвестиціями і приїздом туристів не буде. Обов’язково чекаємо... З українського ж боку, щоправда, доведеться зробити декілька кроків у відповідь. По-перше, донести до влади районного і сільського рівня потребу в створенні спеціальних «підрозділів», які відповідали б за туризм у конкретному регіоні. По-друге, — підготувати цих самих фахівців: не вистачає наразі в країні людей, які професіонально займаються туристичним питанням. По-третє, — урядові, образно кажучи, давно потрібно послабити віжки: в тих країнах, де туризм може стати однією з основних статей прибутків, цю сферу тимчасово звільняють, наприклад, від податків на будівництво та функціонування готелів.
Загалом, поки що заробляємо на яблуках, хоча можна робити багатство на персиках...
