Як захистити... домашніх «улюбленців»
![](/sites/default/files/main/openpublish_article/20071005/4169-23-1_0.jpg)
На жаль, найбільшим ворогом тварин нині є людина, яка може дозволити собі жорстоке поводження з ними. Це, відповідно до закону, — застосування насильницьких методів, нацькування тварин одна на одну, а також утримання тварин у жахливих умовах. За словами громадських захисників братів наших менших, найбільшого захисту потребують безпритульні тварини та занесені до Червоної книги. Хоча часто від нелюдського ставлення потерпають й домашні «улюбленці». Як навчити людство милосердному ставленню до тварин, розповіла «Дню» президент Міжнародного товариства захисту тварин «SOS» Тамара ТАРНАВСЬКА.
— Кажуть, що захист тварин — це ознака культури, яка існує в державі. Пані Тамаро, якою мірою це властиво Україні?
— На жаль, українцям не притаманна інтелігентність у справі захисту тварин. Наше ставлення до них не відповідає жодним стандартам милосердя, гуманності чи культури. Такого жорстокого та безкарного ставлення і нерозуміння проблеми не знайти в жодній країні Європи. Я думаю, що це тягнеться ще з часів війни, коли тварини розглядалися як державний ресурс. До цього часу, дивлячись на тварину, люди думають, як здерти з неї шкіру, взяти якнайбільше м’яса, молока, використати у наукових дослідах тощо. І ніхто ніколи не замислюється над тим, що тварина має такі ж права на життя, як і людина. Крім того, саме людина має нести відповідальність за тварин.
Навіть цей «мертвонароджений» закон «Про захист тварин від жорстокого поводження», за який захисники тварин боролися майже шість років, не працює належним чином (закон було прийнято у 2002 році). І доки не буде змінена система мислення чиновників та пересічних громадян, не буде проведена широка просвітницька діяльність, він так і не почне діяти.
На жаль, громадські організації самотужки мало можуть вплинути на ситуацію. Адже бій за права тварин, який вони ведуть, дуже нерівний. Тому боротися із системою бездушності в Україні треба силами усієї громадськості.
— А чи змінилася ситуація щодо використання тварин у експериментах?
— Перш за все треба уточнити, що експериментальні тварини використовуються під час навчання студентів та медичних дослідах. Найчастіше після закінчення експериментів піддослідних тварин знищують. Однак найбільше нас турбує використання тварин у навчальних медичних закладах. На Заході уже понад 40 років замість живих тварин використовуються комп’ютерні програми. У 2000 році ми почали впроваджувати їх і в Україні. За допомогою англійського товариства, що запобігає жорстокому поводженню з тваринами, були закуплені комп’ютерні програми з біології, які наразі використовуються в Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка. За ним потягнулися до цього проекту й інші навчальні заклади.
Але процес відмови від експериментів над тваринами уповільнюється через відсутність у навчальних закладах достатньої кількості комп’ютерів. Також освітянам дуже важко здобути необхідні програми. Якщо вони є, то переважно англійською мовою. Але вже радує те, що все більше ВНЗ відгукується на нашу пропозицію працювати з комп’ютерними програмами.
До того ж, у 2002 році українські викладачі взяли участь у міжнародному семінарі щодо впровадження цієї програми у системі навчання. Після цього більшість із них усвідомила, що в нас ще й досі діють середньовічні принципи навчання студентів.
— То який же перший крок до виховання в українців гуманного ставлення до тварин?
— Починати треба з малого — тобто, з виховання дитини. Приміром, у Скандинавії мама, йдучи з сином по вулиці, при зустрічі з безпритульним собакою ніколи йому не скаже : «Не підходь до собаки, він хворий і може вкусити». За кордоном давно прийнято, що у дитячих садках та школах відведені спеціальні куточки, де живуть коти, собаки, хом’яки тощо (звісно, стерилізовані та щеплені). Граючись із ними, діти вчаться їх любити та захищати. Коли хтось із дітлахів смикає тварину за вушко, вихователька говорить, що йому так само боляче, як і людині. Таким чином дитині змалку прищеплюється гуманне ставлення до тварин і любов до усього, що її оточує. В Україні ж ще й досі більшість не розуміє, що людина — не одна на цій планеті, а право на існування мають усі.