Як зберегти маму

«Хочу познайомитися з вагітною дівчиною без житла, роботи, підтримки, з проблемами». Незабаром такі оголошення з’являться на автобусних зупинках та у громадському транспорті: це на Київщині стартує програма «Попередження відмов від немовлят», організована Благодійною організацією «Кожній дитині», розрахована на три роки. Одна зі складових проекту — поширення листівок-оголошень у Києві та області із номерами телефонів соціальних служб, щоб виявляти тих жінок, які мають намір відмовитися від дитини.

За даними Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту України, щороку у пологових будинках України лишаються сиротами 600 новонароджених, а за кількістю дітей, які перебувають в інтернатах, Україна посідає одне з перших місць в Європі. Найчастіше матері відмовляються від малюків через відсутність житла, грошей або підтримки родичів. Опинившись у складній ситуації, вони не знають, куди податися і в кого просити допомоги. Тому основне завдання програми «Попередження відмов від немовлят» — допомогти матерям знайти вихід із ситуації і ні в якому разі не відмовлятися від дитини.

ДИТИНА — ЦЕ ШАНС ЗМІНИТИ ЖИТТЯ НА КРАЩЕ

Зовнішня реклама — це лише перший етап програми «Попередження відмов від немовлят» (Благодійна організація «Кожній дитині» виділила для цього 1 мільйон гривень). Незабаром на вулицях міст Київщини ми побачимо нові соціальні білборди та плакати із закликами не залишати своїх дітей у пологових будинках чи будинках немовлят, а згодом на національних телеканалах — відеоролики на цю ж тему. Поки що програма охопить тільки Київ та Київську область (за винятком відеосюжетів, які побачать усі жителі України), але з часом її організатори планують вийти на загальнонаціональний рівень.

Наразі пілотні проекти «Попередження відмов від немовлят» пройшли в кількох містах Київщини. Результат, як кажуть, навіч. За словами директора Київського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Людмили Ніколаєнко, за кілька тижнів проекту до них звернулося кілька матерів, які хотіли лишити дитину у притулку для немовлят. Про соціальні центри вони дізналися саме з листівок-оголошень (як стверджують фахівці, більшість жінок не знають про існування соціальних служб, які можуть їм допомогти).

— Жінки, які хочуть відмовитися від дитини, можуть змінити своє рішення за однієї умови — якщо відчують підтримку і повірять, що їхні проблеми можна вирішити. Також ми переконуємо їх, що найкращий спосіб захистити дитину — це зберегти її біологічну сім’ю, а не залишати у притулку, — зауважила Людмила Ніколаєнко. — Більшість жінок, які звернулися до нас за оголошеннями, мали проблеми із житлом. Тому ми звернулися до регіональних соціальних служб із проханням підшукати для них помешкання — чи кімнату в гуртожитку, чи розшукати родичів, які б могли їх прихистити. Ще один варіант — знайти спонсора, який би допоміг придбати нове житло, але таке трапляється нечасто.

Останнім часом відмов від немовлят поменшало. Якщо у 2005 році Київським обласним центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді було зафіксовано 119 відмов від новонароджених, у 2007 р. — 35, а 2008 році — лише 12. За словами пані Ніколаєнко, таке значне зниження відбулося завдяки роботі служб раннього втручання, які з’явилися два роки тому, та консультативних пунктів при пологових будинках. Завдяки їхній роботі вдалося попередити 142 відмови від немовлят.

НА ПЕРЕВИХОВАННЯ МАТЕРІ — ДВА РОКИ

Якщо соціальним службам не вдається знайти для мам житло чи налагодити стосунки з ріднею, їх направляють до обласних центрів «Мати і дитина разом» (нині в Україні їх 7). Сюди потрапляють і тоді, коли жінка відверто заявляє, що хоче відмовитися від дитини.

— У центрах жінки із новонародженими перебувають до 24 місяців, — каже Людмила Ніколаєнко. — Проте їхнє основне завдання — попередити відмову від дитини. Тому тут із жінками працюють психологи, соціальні педагоги, які ніби перевиховують мам і готують їх до спільного із малюком життя.

Яскравий приклад того, як змінюється життя матері та дитини після проживання в такому закладі — історія Світлани, мешканки фастівського центру «Мати і дитина разом» (Київська область). Нині 29-річна мама виховує доньку Владу, якій незабаром виповниться рік і 4 місяці. А потрапила до центру через відсутність житла (принаймні так стверджує сама Світлана).

— Дізнавшись про свою вагітність, я жодної хвилини не думала відмовлятися від маляти, — каже Світлана. — Просто після появи Влади мені не було куди податися. Я родом з Яготинського району. У родині нас було п’ятеро. Сім’я жила дуже бідно, батьки часто зловживали алкоголем, а 4 роки тому померла мама — від спиртного. Останні 7 років я жила разом зі своїм чоловіком — у його хаті. Коли він дізнався про мою вагітність, то категорично відмовився визнавати дитину і наполягав на аборті. Мені вже було 28 років і я розуміла, що перервавши вагітність, я втрачу шанс стати мамою. Через це ми з ним розійшлися, повертатися додому я не могла, бо житло було в аварійному стані. Тоді я поїхала в Київ на роботу, і до останнього дня вагітності працювала на кондитерській фабриці.

Після народженні дитини Світлана прожила ще 2 місяці у Києві, а потім повернулася до Яготина. У місцевій лікарні жінка провела ще кілька тижнів. Згодом місцевий центр соціальних служб запропонував пожити у фастівському центрі — доки не підшукають їй помешкання. Після виходу із центру жінка хоче влаштуватися на роботу, а доньку віддати до дитячого садочка. Здавалося, життя налагоджується, єдине, на що нарікає Світлана, — стосунки з родичами.

— Час від часу ми розмовляємо по телефону (здебільшого з сестрами), але про реальну допомогу мова не йде, — продовжила Світлана. — Батько ж Влади взагалі про нас не згадує. У нього вже нова родина — дружина та маленький син (на 2 місяці менший за Владу). Однак перебування у центрі загартувало мій характер і я зрозуміла, що можна і треба звертатися за допомогою, стукати у двері — і вони обов’язково відчиняться.

За 2 роки існування фастівського центру «Мати і дитина разом» тут побувало 35 жінок. Більшість із них вирішили і далі жити разом з дітьми. Як переконує директор фастівського центру «Мати і дитина разом» Лариса Боруй, такі результати досягаються завдяки співпраці психологів, соціальних педагогів та самих матерів. Потрапивши сюди, жінка має прекрасну нагоду повернути своє життя в інше русло. Особливо це відчувають неповнолітні мами, яких тут вчать вести домашнє господарство, доглядати за дитиною, також — здобути освіту. Проте фахівці переконані, що такі центри повинні існувати задля крайніх випадків.

СТЕРЕОТИПИ СУСПІЛЬСТВА ТРЕБА МІНЯТИ

Співпраця соціальних центрів із медиками — ще один важливий крок для виявлення потенційних мам-відмовниць. Нині у всіх пологових будинках Києва є окремі кімнати, куди медики поселяють таких жінок. Тут із ними проводять психологічні консультації і повідомляють про них соціальним службам. За останні 2 роки Київський обласний центр взяв під опіку 2 тисячі таких жінок. З них до фастівського центру приїхало тільки 35.

— Це свідчить про важливість роботи соціальних служб на місцях, — зазначив директор представництва БО «Кожній дитині» Володимир Кузьмінський. — У Київській області створена служба раннього запобігання, служба підтримки сім’ї і служба супроводу форм сімейного виховання. Їхнє завдання — підтримати сім’ю і не допустити, щоб вона розпалася, а дитина потрапила в інтернат. Якщо ж такий випадок трапляється, то треба влаштувати дитину в будинок сімейного типу. Тому перед нами стоїть мета: не розширювати мережу центрів «Мати і дитина разом», а попереджати відмову матерів від немовлят.

І ще одне завдання програми — змінити стереотип суспільства щодо виховання дітей в інтернатах. Як пояснив Володимир Кузьмінський, чимало наших громадян засуджують малозабезпечені або багатодітні сім’ї, тому звертаються до відповідних служб, просять забрати дітей від батьків і відправити до дитбудинків.

— Життя в інтернатах погано впливає на дітей. Потрапляння туди руйнує дитячу психіку і залишає травму на все життя, особливо якщо йдеться про дітей віком до 3 років, — продовжив пан Кузьмінський. — У трирічному віці дитина має сформований на 75% мозок, а отже, більшість зв’язків із зовнішнім світом закладаються у дитячій свідомості саме у перші роки життя, які дитя повинно провести разом із мамою. За даними МОЗу, на кінець 2007 року в будинках дитини перебувало понад 4 тисячі вихованців, серед них 51% — діти віком від 1 до 3 років. Саме у них виявлено низку хвороб: анемії (18%), відставання у фізичному розвитку (32%), психічні розлади (63%) та рахіт ІІ—ІІІ ступенів (3,84%). Не можна стверджувати, що основна причина цих захворювань — розлука з матір’ю, але відсутність уваги від рідної людини так чи інакше призводить до важких соматичних розладів у дітей. Якщо дитину все-таки повернути в сім’ю, є шанс на нормальний розвиток її фізичних та психологічних якостей. Тому відпрацьовувати інноваційні моделі роботи з сім’ями щодо попередження відмов від новонароджених потрібно. Але не менш важливе формування громадської думки. Наше суспільство має змінити своє ставлення до дитячих будинків і не вирішувати, де дитині краще жити — у сім’ї чи інтернаті.

Також фахівці переконують, що нова програма розвінчає міф про те, що більшість матерів-відмовниць — це наркомани або алкоголіки. Такі випадки непоодинокі, але як переконують соціальні працівники, найбільший відсоток серед матерів-відмовниць — це вихованки інтернатів. Вони не можуть самостійно збудувати сімейні стосунки, влаштуватися на роботу та дати собі раду в самостійному житті. Тому найголовніше завдання — переконати всіх жінок, що дитина не є проблемою, а дає шанс по-новому пізнавати життя і рости — разом з дитиною.