Який ґудзик не мріє про петлю...
Сьогодні всі сперечаються про газ і про те, коли він, нарешті, надійде куди слід, про важливість середнього пальця в житті суспільства, про загальну розхитаність відповідальних і найвідповідальніших, навіть пригадалася (і як, до речі, виявилася) народна мудрість: «Можна було б у гостях довше гуляти, та забули хліба взяти»...
Усе ж, зовсім не маючи намір писати про таку нісенітницю, зачепилася, зайшовши до крамниці, яка торгує фурнітурою, по ґудзики. Тут, слава Богу, відчувалося наближення навіть не весни, а літа і, можливо, жінки вирішили шити таки сарафани, природно, щоб їх носити. І хоч нині начебто ґудзиків не так багато в одязі, позбуватися такої важливої деталі в нашому гардеробі не вийде. До того ж, жінки чудово знають владу цiєї пікантної привабливості для чоловічого ока цієї дрібниці. Буває навіть на дуже відповідальній нараді який-небудь зівака уп’ється очима в маленький ґудзичок на блузці чарівної жінки і втратить нитку розмови, а якщо це державної важливості процес... Ось і виходить, що ґудзик зовсім не дрібниця, його мета — знайти свою петлю. Скажіть, який ще предмет здатний на такий відчайдушний порив?
Без сукні, костюму, вона усього-на-всього симпатична точка, невеликий предмет iз дірочками чи вушком, але вже погоду іноді може зіпсувати, ніби знаючи, що все вирішують деталі.
Серед багатьох предметів, які оточують нас, предметів настільки звичних, що ми вже мало звертаємо на них уваги, ідеальне поєднання форми та призначення випало саме ґудзику, хоч він до смішного простий. Проте, як усі предмети, винайдені людиною на зорі свого існування, у ґудзиків були свої злети. Виготовляли їх із золота і срібла, коштовних каменів, прикрашали емаллю, перламутром... Такі маленькі шедеври можна побачити в музеях, якщо уважно придивитися до полотен живописців, та зараз це цікавить здебільшого фахівців із історії костюма, етнографів, модельєрів. Хто не знає знайому загадку про капусту. Пам’ятаєте — сім одежинок і всі без застібок. Щоправда, в наш час з капустою асоціюється щось інше, і загадки стали менш ласкаві. Ну, що ж, кожному часу свою капусту і кожний вибирає, чи бути йому застебненим, як-то кажуть, на всі ґудзики або злегка розслабитися. Ґудзики ж, як дівчати на танцях зі старих фільмів, тільки і чекають, коли їх запросять. У крамницях — тисячі варіантів, і всі біля прилавків зосереджено щось шукають, кожний своє. Якщо ж встати в сторононьці та поспостерігати — замайорить від чиїхось очікувань, планів, надій, здається, набагато більш багатомірно, ніж процес вибору фурнітури.
Одна тлуста пані, мабуть, колишня красуня, яка нині помітно погладшала (ґудзики насилу тримали її габарити), з великою увагою прикладала до зразка тканини ґудзичок за ґудзичком — усе не те. Чула, як вона довірливо казала продавщиці, мовляв, мені вдалося підшукати матеріал, що нагадує найулюбленішу i найщасливiшу сукню, ще б такі ґудзики...
Дівчина за прилавком намагалася тактовно порадити щось попростіше — ситуація вже не та, але розуміння не знайшла. У тому-то й річ, що з роками колишні починають значно поступатися своїм колись не дуже помітним одноліткам. І зрозуміло чому: ті не мали ілюзій, а красуні пам’ятають, як затихала вулиця, коли вони нею йшли. Скромниці знайшли тисячі життєвих радощів у повсякденності, а ті всі маються спогадами, наполегливо не помічаючи очевидного — варто бодай скинути зайву вагу, щоб краще себе почувати, тоді й ґудзики не будуть стирчати так агресивно, намагаючись впасти співрозмовнику в око.
У деяких країнах навіть розробили спеціальні тарифи для повних. Вони вельми суворі. Якщо маса тіла на 10% більше за норму, плата за страхування життя людини підвищується на 5%, якщо вага на 20% перевищує планку, доводиться платити на 25% більше, якщо на 40% — ціна страхування зростає майже вдвічі. Для нашої бідної країни, природно, ці цифри носять ознайомлювальний характер, оскільки страхуються далеко не всі, а ось повнішають майже всі, на жаль.
Симпатична, схожа на підлітка, жінка казала своїй подружці, вибираючи ґудзики для свого коханого, але чужого чоловіка — нехай хоч носить краватки, вибрані мною, і ґудзики на піджаці. Гріє вже і це.
Господи, які пристрасті киплять у крамниці ґудзиків. Шкода тільки, що вони, розриваючи чоловіка на частини, не знають, що ті, хто живе на дві родини помирають набагато раніше, ніж їхні жінки. Ґудзики, тим часом, живуть десятиріччями, іноді навіть господарі підвищують їх у чині, призначаючи талісманами. Правда, швидше за все, заслужено — напевно, довели протягом тривалих років, приносячи успіх. Знаю одну пані, яка з старовинних щасливих ґудзиків зробила кліпси і тепер без цих матово-перламутрових, кольору слонової кістки прикрас — нікуди. Стверджує — допомагає тримати голову над водою. Щож, пояснення вагоме, тим більше, що штормить регулярно.
Сама ж вирішила створити колаж із родинних ґудзиків, яким загрожувало стати покидьками суспільства. Якось нечесно виходить — скільки років жили поряд, утеплювали, прикрашали, слухняно шукаючи петлю, радували своєю тихою, ретельною підібраною чарівністю і раптом зовсім не потрібні. Ні, включимо до справи ще не до кінця виражені емоції, легкий шарм ґудзичків, свого часу замаскований прагматичністю конкретного призначення, і допоможемо піднестися, — вирішила ще у крамниці. Стоячи біля вітрин, зрозуміла, що не потрібні мені нові ґудзики, розберуся-но зі старими, які знають про моє життя все.
Сюжет картини, напевно, буде зовсім простий: життя прожити — не поле перейти. Нехай навіть ґудзикове — воно у кожного своє, тим і дороге...
