Яма

Погані дороги не закінчуються на зношених шинах і підплигуванні на сидіннях. Одній знайомій довелося випробувати на собі «повний комплект» чарівності українських трас. Вона їхала вночі так званою дорогою державного значення і... потрапила в яму. Виштовхнути з неї машину самостійно не можна було, мобільний телефон не працював — не було покриття, машини зупинятися не поспішали. Зрештою, щоправда, все ж таки вдалося «піймати» парочку жалісливих автомобілістів, які допомогли звільнити її транспортний засіб. А якби ніхто з проїжджаючих повз водіїв не зупинився? Що робити в такій ситуації, яку можна назвати типовою? І якщо про це всі знають, то чому не вживають заходів, щоб їй запобігти? З цим запитанням «День» звернувся до «Укравтодору».

«Єдине, що я можу порадити, — це завжди мати під рукою телефонний апарат і контактні телефони «Автодору» чи ДАІ, — говорить завідувач сектору по зв'язках із громадськістю «Укравтодору» Олександр Романюк. — Якщо немає телефону ДАІ, можна просто подзвонити 02, вони зобов'язані передати такий дзвінок в автоінспекцію». Там спитають, зламався ваш автомобіль чи просто застряв. У першому випадку вони прихоплять із собою евакуатор і працівників «Автодору». Якщо ж поломка машини сталася через шляховиків, то — увага — вони зобов'язані відшкодувати збитки, простіше кажучи, сплатити ремонт. Якщо ж машина просто застряла, вистачить підмоги найближчого поста ДАІ. Головне — додзвонитися туди.

«Інфраструктура, звичайно, слабо розвивається, — визнав О. Романюк. — Але на найновіших трасах планують встановити телефони через кожні кілометр- півтора. А на звичайній трасі треба дійти чи доїхати на спійманій попутці до найближчої автозаправної станції та подзвонити звідти».

Словом, система залишає бажати кращого. «Ти платиш дорожні збори, чи задоволений ти якістю доріг?» — запитують у листівках однієї з київських громадських організацій. Але зв'язок між дорожніми зборами та якістю доріг не такий уже простий, як здається на перший погляд. Останнім часом збори зросли на 6%. Але надходять вони, разом із іншими видам зборів, до резервного фонду державного бюджету. З нього «Укравтодор» отримує лише 34%, а безпосередньо населені пункти — всього 6%. Більше того, фінансується відомство щоквартально, а не за цільовим призначенням. Тобто навіть якщо гроші потрібні негайно, чекати їх доводиться до наступного планового «вливання». Саме завдяки цій плановості асфальт на українських дорогах іноді вкладають взимку. Якість укладання відповідна, що, до речі, визнає й «Укравтодор».

У серпні керівництво «Укравтодору» зробило попередження: нас фінансують усього на 32%, тому можливі «катастрофічні наслідки». Так би мовити, зняли з себе відповідальність. І попросили Кабінет Міністрів вжити заходів, щоб не допустити транспортної кризи. Уряд відповів Державною програмою розвитку автомобільних доріг загального користування на 2005—2010 роки. Вона передбачає 22 інвестиційні проекти з будівництва нових доріг. Але, незважаючи на всю важливість прийняття такої програми, гарантії, що на все задумане буде виділено кошти, ніхто не дає.

В Асоціації міжнародних перевізників «Дню» розказали, що, будуючи дороги, порушення технологічних вимог швидше правило, ніж виняток. Потрібні матеріали не докладаються, технології робочі не дотримуються. Глобальною проблемою сьогодні став дрібний, «ямковий» ремонт. Чим більше таких «латок» на дорозі, тим гірше автомобілю. А оскільки коштів на капітальний ремонт у шляховиків зазвичай не вистачає, латок на українських дорогах стає все більше й більше. До чого це призводить? Будь- який автомобіліст перерахує вам можливі наслідки: зношуються амортизатори, рама, кріплення кабіни і так далі. Але низька якість доріг не лише злить водіїв і сприяє дорожньо-транспортним пригодами, а й відвертає від українських трас бізнес. Ніхто не може гарантувати, що після поїздки нашими дорогами вантаж залишиться в хорошому стані, особливо якщо це легкозаймисті рідини чи інший делікатний товар. Після подорожі українськими дорогами доставляють вантажі пошкодженими, що викликає велике невдоволення замовників.

Тому іноземці, незважаючи на те, що наша країна розташована на перетині шляхів «із варягів у греки», не поспішають везти свій товар через Україну. Як раніше повідомляв керівник «Укравтодору» Вадим Гуржос, сьогодні три міжнародні й чотири національні транспортні коридори на нашій території використовуються надто мляво. Через що ми щорічно втрачаємо близько трьох мільярдів гривень. При цьому по дорогах державного значення, які становлять усього 10% від загальної кількості українських доріг, проходить 80% всіх перевезень. Просто дорогами недержавного значення проїхати практично неможливо.

Рецепт від цієї біди пропонується такий: змістити транспортні потоки на інші маршрути чи будувати нові. Але для того, щоб змістити, треба спочатку відремонтувати гіпотетичні транспортні коридори. Для цього, як і для будівництва нових доріг, потрібні гроші. А вкладати гроші в наші дороги інвестори бояться. І, треба визнати, не без підстав. Чого варта лише історія з автобану Одеса — Київ, гроші з будівництва якого просто випарувалися, залишивши дорогу готовою наполовину. Хоча, звичайно, за загального погіршення інвестиційного клімату в Україні вкладення в будівництво українських доріг все ж таки є. Так, Європейський банк реконструкції та розвитку нещодавно виділив грант розміром у 100 мільйонів євро на будівництво другої ділянки дороги Київ — Чоп.

А поки що автомобілісти вимушені визнати: подорожі українськими дорогами схожі на екстремальний атракціон. Що робити в таких ситуаціях, у які потрапила знайома? Як просуваються справи з дорогами в регіонах? Про це — в матеріалах наших кореспондентів.