Янгол-охоронець Миколи Амосова
«Із резерву прислали групу медиків, усі вони вийшли з оточення, — писав Микола Михайлович Амосов у «Записках військового хірурга». — Нам дали операційну сестру, і вона відразу захворіла. Подумалося: «Ото буде працівник».
Це Ліда Денисенко. Висока, худорлява, білява... досить красива. Дуже скромна. Соромно їй, що голова паморочиться, і ходити не може.
Студентка третього курсу педінституту в Смоленську. Закінчила курси медсестер під час фінської, але тоді на війну не встигла, а зараз — якраз. Дісталося дівчині. Героїзму не виявила, але комсомольський квиток у поясі винесла. І в гімнастерці прийшла з трикутничками». Тут же, на фронті, Микола Амосов і Лідія Денисенко стали подружжям, Катерина Амосова — їхня єдина дочка. 8 квітня рідні, близькі, друзі попрощалися з Лідією Василівною.
Звісно ж, насправді все життя вона виявляла героїзм. І в подвижницькій безсонній роботі операційної медсестри у складі «ППГ 2266», поряд із хірургами, і у власній хірургічній долі на посаді лікаря-ординатора після закінчення Київського медичного інституту, і у виключно великій ролі у феномені, в результаті якого Амосов став Амосовим. У всіх його пошуках і проривах вона була поруч, але не як партнер, а надійний помічник. Більше того, ми маємо бути вдячні Лідії Василівні щодо великого факту зародження і становлення серцево-судинної хірургії в Україні. Адже у рішенні Миколи Михайловича залишити Брянськ, де його хірургічна вертикаль складалася перспективно й успішно, і переїхати до Києва на запрошення Інституту туберкульозу та його директора Олександра Самійловича Мамолата мало значення і гаряче бажання саме Лідії Василівни стати лікарем у стінах Київського медінституту.
Також саме їй ми зобов’язані тим, що можемо бачити реалізованим літературне обдаровання Миколи Амосова, починаючи з появи його «Думок і серця». Адже тлом талановитого віддзеркалення, яке не має аналога, тих пристрастей, що потрясли людство, були будинок і тихий кабінет, доброзичлива обстановка, підтримувана турботами Лідії Василівни, і просто кохання і терпіння. Бути дружиною генія було важко, як сказав хтось на поминальному обіді. Тим більший пієтет викликає вона.
Прощайте, дорогий амосовський янгол-охоронець! Тепер ви, як і Микола Михайлович, дивитеся на нас із небес.
