Євген ПАНЧЕНКО:

— Євгене Григоровичу, ризикну поставити дуже просте запитання: навіщо вітчизняним бізнесменам, які працюють у ситуації «тіньової й замерзаючої» української економіки, економічна освіта?

— Криза в економіці й освіта — це задача про курку та яйце. Зовні здається так: якщо економіка не працює, значить і знання ні до чого, і необхідних, чималих грошей на освіту немає. А через це й економіка не розвивається. Але чутки про таку кризу все ж таки перебільшені: я знаю чимало українських компаній, які можуть платити цілком пристойні гроші за хорошого фахівця. Наприклад, одна з компаній, що працює на вітчизняному ринку продовольства, не так давно звернулася з проханням знайти фінансового директора на зарплату $3 тис. на місяць. Може здаватися, що це — нереальна зарплата, хоча за західними мірками вона нормальна. Приємно, що попит на кваліфікований персонал уже існує, бо якщо законно фінансовому директору пропонується зарплата в тисячу доларів — це вже хороший показник для України. Але, на жаль, таких фахівців, які відповідають вимогам замовника, ми не знайшли. До того ж, не знайшовши такої людини, керівник був змушений скоротити цю посаду, оскільки на нього стали «наїжджати» керівні структури з різними рекомендаціями щодо кандидатур потрібних їм, а не справі, людей.

«УСПІХ ПО-УКРАЇНСЬКИ»

— Чи існує в свідомості людей, які працюють в українському бізнесі, баланс успіху й неуспіху?

— У російській мові є одне слово — «успех», а в англійському два поняття: effiсienсy і effectiveness, з яких і складається бізнес. Українська ситуація зараз є такою, що більшість людей хоче заробити й продати якомога більше, незалежно від того, що буде завтра. Одна з українських компаній звернулася до мене за консультацією щодо неврахованих збитків і виявилося, що самі процедури роботи були край невідпрацьованими, через що гроші «йшли» на сторону. Від найдрібніших деталей процедур, порядку в документації залежить багато що. «Диявол кваліфікації криється в деталях» — цікаве угорське прислів'я! Терміни, способи перевірки, зведення результатів, регулювання руху ресурсів — наші навіть дуже заможні люди не вміють цього робити. Зараз у нас я знаю чимало людей, які працюють, отримавши куплені дипломи — навіть нашої недосконалої освіти вони лінуються набувати. Особливо це стосується нових банкірів, серед яких багато інженерів, які заплатили за освіту, але її не отримали. Я не хочу говорити, що це всі такі, але три чверті людей у банках не вивчали навіть банківської справи за вітчизняними стандартами.

Що є успіх? Якщо це авторитет, який підвищується, тоді не можна обманювати клієнтів, красти. Якщо людина не краде через те, що вкрасти не можна — тоді ця система працездатна. А якщо все розраховано тільки на особисту чесність — то, на жаль, можливі багато які порушення. Звісно, в Україні дiяльнiсть бiльшої кількостi компаній не є успішною, тому що вони дуже перекручено розуміють «успіх» — тільки як можливість схопити якомого більше й утекти якомога далі. Біда нашого виду капіталізму в тому, що власники капіталу й управляють ним. На Заході ці функції ще 200-300 років тому розійшлися й зараз рада директорів, держателів акцій регулює діяльність менеджерів. І менеджерам майже неможливо (принаймні, складно й ризиковано) «надути» раду.

— Кажуть, що в світі літератури існує трохи більше 200 сюжетів. А ситуацій у світі бізнесу? Особливо в нас, адже наша країна вважається нестандартною, ніби зворотною відносно світу логічного, раціонального?

— У світі все створено з якихось цеглинок. Тільки в усьому світі будуються конструкції одного типу, а ми намагаємося будувати інші. Ймовірно, в бізнесі також існує близько 200 сюжетів, навколо яких усе організується. Оригінальність наша — від незнання техніки бізнесу, адже здоровий глузд і життєвий досвід частіше за все створюють тупиковий шлях. Начебто здається: треба більше заробляти й менше витрачати. Але не обов'язково бути великою компанією, щоб успішно діяти. Здоровий глузд тут не допоможе — він дає прибуток на сьогодні-завтра, але не на п'ять — десять років. Свого часу плани ГОЕЛРО вплинули на Захід, примусивши думати, як, плануючи, виключити соціальні конфлікти. Система планування в будь- якій західній фірмі набагато більш розвинена, ніж у нас, крім того, кожна фірма дуже чітко визначає, чим вона займатиметься — адже вона хоче постійного клієнта. У нас же можуть переорієнтувати протягом кількох років декілька разів — про яку якість можна говорити? В Австрії є одна не дуже велика страхова компанія, яка існує 180 років, і в ній — усього десятий директор(!). Компанія, єдина в країнах, на території яких ішла Друга світова, під час війни виплачувала страхові платежі. Ніде ніхто цього не робив, адже в бізнесу є відмовка «форс-мажор» — а вона платила. Бо мала намір довго працювати й підтримувала репутацію.

— І це вплинуло на репутацію?

— Так, у повоєнні роки вона виросла приблизно в сто разів, але далі — не стала розширятися. Непомірне зростання — особливий головний біль. «Більшість фірм умирають не від голоду, а від ожиріння» — є така закономірність, навіть лозунг. Коли з'являються великі гроші, їх важко раціонально вкласти в успішні проекти. Для того, щоб нормально витратити мільйон, треба 100 тис. витратити на менеджмент, який і визначає — що, як і куди. Якщо у вас 50% росту — це як температура або свідчення «тіньових» обігів. Незважаючи на «оригінальність» України — це правило в нас підтверджується.

Наші некваліфіковані менеджери зверхньо дивляться на людей, умови їхньої праці, кар'єрний ріст, на те, що багато в чому й просуває бізнес. За десять років ця проблема не вирішується, адже наша культура — спочатку споживацька: ми розраховуємо на безкоштовні соціальні блага. Нормальний власник капіталу розуміє, що його головне багатство — не гроші, а люди. «Кадри вирішують все» — багато хто вважає, що це слова Сталіна, але сформулював такий підхід уперше Генрі Форд: «Заберіть у мене гроші й обладнання, але залиште людей — і я створю нову компанію. Заберіть людей, залишивши капітали — і я піду з торбою». Тямущий менеджер розуміє, що, вкладаючи гроші в людину, він завтра отримає віддачу.

«ПРОСУНУТІСТЬ» УЖЕ НЕ Є ПРЕСТИЖНОЮ

— Навчання «тямущому менеджменту» за західними стандартами успішне в наших умовах?

— Як це не дивно, так. У нашому Міжнародному центрі приватизації, інвестиції та менеджменту за останні три роки закінчили подібні програми близько півсотні осіб. І це при тому, що день навчання в нас дорого коштує — приблизно $50, а програми різні — від двотижневої до дворічної. Але керівники фірм, які ризикнули підтримати таких студентів, розуміють, що гроші від освіти окуповуються не так швидко і не зовсім очевидно.

— А в нашій країні, напевно, цей процес уповільнений?

— Дивлячись із чого виходити. У нас працює унікальна програма маркетингу за англійськими стандартами. Одна зі слухачок вирішила вивчати її в момент, коли їй шалено набридло сіре, безперспективне життя. Вона залишила попередню роботу, позичила $1 тис. на навчання в нас і восени, через рік, закінчивши два курси, не здавши жодного iспиту англійцям, залишилася без міжнародного сертифіката. Здавалося б, повна поразка, але... Після того, як вона відучилася, вона почала шукати роботу як менеджер із маркетингу й, не маючи сертифіката, знайшла роботу точно на $1 тис. Чому? Тому що навіть при незданому iспиті вона продемонструвала наймачам певний принцип мислення. Під час спілкування це було видно, й коли її запитали, де вона навчалася, вона назвала цю англійську програму. Ті гроші, що їх вона позичила, було віддано за декілька місяців роботи. Зараз вона — вже керівник служби маркетингу, склала iспити й близька до того, щоб отримати сертифікат міжнародного зразка. Взагалі, раніше багато які люди приходили за сертифікатом. Зараз — ні, «просунутість» уже не є престижною.

— А в чому престиж такої програми?

— Наша освіта — економічна, а на Заході — це бізнес-освіта. У нас навчають знанням, які можна переказати й дістати оцінку, а на Заході — навчають умінню. Англійську програму влаштовано так: у різних країнах студенти займаються з викладачами, але iспити у вигляді тестів приймаються англійськими фахівцями в Лондоні. Ні про які сувеніри мови бути не може, й про суб'єктивність оцінки — також. Лекцій читають мало, засвоюють предмети на практиці, на прикладах, на розв'язанні ситуаційних, найбільш життєвих і типових проблем. Після навчання нічого не треба винаходити — тільки користуватися методами рішень. У світі займаються в рамках цього інституту близько 50 тис. осіб. І складає iспити лише кожний другий. На Заході заочна освіта не ціниться — не можна заочно навчитися щось робити добре, тому йдуть у стаціонарну освіту. Незважаючи на вік.

На мій погляд, те, що відбувається в країні, відбувається не тому, що парламент поганий або Президент не такий. Причина в тому, що люди, які працювали до 90-х років, залишилися на своїх місцях, а в новій системі працювати не можуть.

— А що ви маєте на увазі під «новою системою»?

— Мається на увазі новий порядок, за якого немає держплану, міністерства, котрі дають завдання, напрямки, ліміти. У більшості тих підприємств, що були державними, керівництво — люди старого загартування, прекрасні виконавці, але для них менеджмент — справа туманна, їхні підприємства частіше за все виживають тому, що залишилися можливості отримувати держзамовлення з держбюджету через контакти зі старими друзями. Це коло все ж проривається тоді, коли знаходять людей, здатних керувати по-новому.

— Як вам здається, яка з моделей світового бізнесу допоможе Україні вийти з економічного тупика?

— Канадська. Там уміють у бізнесі уживаються люди різного рівня талановитості. Америка — країна дуже жорсткої конкуренції, коли підприємництво межує з авантюризмом. У Англії така «прописаність» усіх пунктів життя, що ми до цього просто не готові. Всім хороша Німеччина, якби не одна риса: класичний західний німець працюватиме якісно без будь-якого нагляду, українець — ні. Аж надто глибоко за останні 70 років засіло в нашій людині бажання зробити без наглядача халтуру. Тож ми в нашому центрі вибрали як зразок «канадський модуль» — тут є резерви й можливості для взаємовигідного зростання.