Європейський аристократ із Дніпродзержинська

Його твори належать до «Золотого фонду» української мистецької культури, а самого автора згадують з приводу багатьох культурно-мистецьких явищ: символізму, футуризму, необароко, неовізантизму, ар-деко. У сузір’ї видатних імен — П. Тичини, Л. Курбаса, Г. Нарбута, М. Бойчука, В. Кричевського, М. Вороного, П. Ковжуна, М. Семенка та інших постатей модернізму цей визначний художник, педагог і громадсько-культурний діяч формував високі критерії естетичної творчості з виразно артикульованою національною формою.

Народився у Кам’янському Катеринославської губернії 29 грудня 1893 року, з перших років життя він більше тяжів до музики та гуманітарної сфери. Після закінчення народної школи в Кам’янському юний Р. Лісовський зробив свій вибір щодо спеціалізованої мистецької освіти. 1906 р. батьки віддали його на навчання до Миргородської художньо-промислової школи ім. М. Гоголя, яка на той час мала дуже позитивний резонанс у професійних колах. Лідером цього руху (за своїм спрямуванням — модерністського) в мистецькій освіті був Опанас Сластьон, який особистим прикладом графіка та архітектора показував шлях до національно-зорієнтованого пошуку стилю. Тоді ж у Миргороді розпочав свою педагогічну діяльність молодий латвійський художник, людина з модерними поглядами на мистецтво, Рудольф Пельше, який розвинув у Роберта велику прихильність до акварелі.

Наступною сходинкою мистецьких устремлінь доволі наполегливого в прагненнях до знань Роберта стало Київське художнє училище. Уперше його малярські та графічні праці були представлені на виставці у Ніжині, а також на показі групи молодих митців «Перстень» у Києві (1913). Наступного 1914 р. його твори вже експонувалися на великій виставці «Товариства киян», що само по собі засвідчувало зрілість представлених молодим автором мистецьких набутків. Окрім продовження навчання в училищі, працював над замовленнями з графічного оформлення книжок у київських видавництвах «Сяйво», пізніше «Ґрунт», «Вернигора», «Музагет», «Флямінго». Також співпрацював із «Молодим театром» Леся Курбаса та модерністським угрупованням «Музаґет».

Великі зміни, а саме увиразнення концептуальних рис у його графіці відбулися в стінах Української державної академії мистецтв, куди Роберт записався на навчання одразу після її заснування. Свідомий вибір Р. Лісовського стосувався імені Георгія Нарбута — культового книжкового графіка, слава якого поширилася по всій недавній Російській імперії. Прагнучи навчатися саме в майстерні Г. Нарбута, Роберт Лісовський цікавився також творчими ідеями інших професорів. Подружившись із молодшим братом Михайла Бойчука Тимошем, він відвідує заняття в класі іменитого мистця, зацікавившись його неовізантійською методологією в малярстві та графіці. Основна творча пам’ятка Р. Лісовського того динамічного періоду — проект обкладинки до поетичної збірки Павла Тичини «Сонячні кларнети», відкоригована самим Нарбутом.

 ЛЬВIВ

Через загрозу московсько-більшовицького терору в Україні, після двох арештів йому вдається полишити Київ та податися у вимушену еміграцію. Спочатку він опинився у Варшаві, де брав участь у розробці державних паперів Польщі. Суттєвим підсумком цього короткого періоду виявилось те, що виконаний ним ескіз монети двох злотих було здано у виробництво, і в грошовому обігу того часу використовувалася проектована ним срібна монета. Натомість автор після такого успіху все одно продовжував розглядати себе в контексті українського мистецтва і за першої нагоди, на початку 1923 р., переїздить до Львова.

Р. Лісовський мав контакти з громадсько-політичним діячем, літературознавцем і культурологом, ідеологом українського націоналізму Д. Донцовим, потім зблизився з відомим поетом, публіцистом і діячем театру М. Вороним. Тоді ж відбулося знайомство Роберта зі знаним львівським лікарем, доктором медицини М. Панчишиним, від якого молодий мистець отримав замовлення на проектування стильових меблів і паперових шпалер (тапет) для вітальні в його помешканні. Паралельно для косівської кооперації «Гуцульське мистецтво» він виконав один з кращих своїх малюнків декоративного характеру, умовно названий «гуцульським мотивом», який став окрасою виробництва. Фактично цей твір митця послужив новою якісною стадією розвитку ідей Г. Нарбута, який свого часу виховував своїх учнів на етнічній мистецькій спадщині.

Праця над розробкою стилю ужиткових речей не була для митця найголовнішою справою його життя. Найбільше часу після переїзду до Львова він приділяв графіці та акварелі. Львівський період творчості Роберта Лісовського виявився вкрай динамічним і багатим на ідеї передусім у сфері книжкової та газетно-журнальної графіки. Високий коефіцієнт новизни в його працях 1922—1927 рр. можна пояснити сприятливою психологічною атмосферою в середовищі його колег із «Гуртку діячів українського мистецтва» (ГДУМ).

Всю сукупність робіт, створених для українських видавництв Львова, можна диференціювати щодо кореневого, базового знаменника формального мислення Р. Лісовського, втілювача важливої для нього ідеї необароко. Одна група малюнків до обкладинок, графічних паспортів, віньєток, видавничих марок позначена виразністю цієї концепції, інша група праць (більшою мірою — робіт для книжок видавництв «Ізмарагд», «Нова Культура», «Молочний Шлях», «Новий Час») виявляє дещо іншу лінію формально-аналітичного мислення автора, з помітними «слідами» його футуристичного минулого. Безперечним шедевром жанру книжкової графіки в контексті українського модернізму загалом стала його обкладинка до роману М. Ренара та А. Жана «Боротьба з трупом» (1927). Обкладинка книжки В. Бобинського «Ніч кохання» (1923) — ще один із найкращих і найпоетичніших у пластичному еквіваленті взірець творчої праці автора за цей період.

Роберт Лісовський упродовж 1922—1927 рр. залишив велику кількість графічних праць різних жанрів, якими ствердив відданість настановам Георгія Нарбута. По суті, вже 1924 р. Роберт Лісовський став «своїм» у різних, у тому числі аристократичних колах українського Львова. Мова графіки Лісовського, як і Ковжуна, Бутовича, Січинського, поступово ставала свого роду «візуальною ідентифікацією» галицького українства, поряд із шанованими тут зусиллями О. Кульчицької, О.  Куриласа, І. Іванця та ін. формувати рідний духовно-культурний та естетичний простір. Зі зростанням фахового та суспільно-громадського авторитету ширшали водночас кола друзів і знайомих Роберта. В одному з богемних середовищ, яке формувалося в домі пароха церкви Параскеви П’ятниці о. Івана Еммануїла Туркевича та Софії (з роду Кормошів), митець познайомився з їхньою донькою Стефанією — піаністкою та професійною композиторкою, яку невдовзі обрав за дружину. Їхнє весілля відбулося 4 серпня 1925 року.

Як невід’ємна ділянка мистецького світогляду акварель збалансувала емоційний стан Роберта Лісовського, диференціюючи багату палітру його чуттєвості. За 1922—1927 рр. художник доволі часто малював пейзажі і натюрморти, знаходячи час для живих реакцій на щоденне життя. 1927 р. у Львові у творчого подружжя Лісовських народилася донечка Зоя, яка за складом своїх рис стала квінтесенцією мистецьких обдаровань та аристократизму своїх батьків. Натомість професійна вдача спонукала його до продовження мистецької освіти. Така нагода з’явилася після призначення Р. Лісовському стипендії Українського наукового інституту в Берліні того ж 1927 року. Обрав для себе Вищу мистецьку школу (Hochschule fur Bildende Kunste), в якій навчався два роки.

 БЕРЛIН

Перебуваючи в Берліні, маючи бажання здобувати якісні знання, українець намагався поєднувати фахові студії з виконанням деяких замовлень від львівських видавців. Із числа навчальних вправ збереглася репродукція його кіноафіші, присвяченої «зірці» німецького кіно Брігітті Хальм (Brigitte Helm).

Берлін значно посилив професійний авторитет Роберта Лісовського. В Українському науковому інституті він кілька разів мав зустрічі з професором Дмитром Антоновичем — визначним мистецтвознавцем, громадсько-політичним діячем та організатором мистецького життя. На кінець 1920-х років у Празі вже успішно функціонувала заснована та очолювана ним Українська студія пластичного мистецтва. Д. Антонович побачив у Лісовському перспективну кандидатуру для викладання в цьому закладі. 1929 р. його було запрошено на посаду професора графічного відділу УСПМ, на якій він пробув до 1946 р.

 ПРАГА

Кожна деталь, пов’язана з новим місцем побуту Р. Лісовського, показує, що він доволі швидко став органічною частиною національної мистецької родини української Праги. В перші ж місяці його прийняли до Українського товариства прихильників книги, і він з’являється на численних засіданнях представників цього інтелектуального кола (серед членів УТПК були Антоновичі, Білецькі, В. Біднов, П. Богацький, І. Горбачевський, С. Сірополко,  Вировий та ін.). Євгена Вирового, знаного в українському інтелектуальному колі видавця, 1931 р. обрали комендантом Союзу Українських Пластунів Емігрантів, одразу залучивши Р. Лісовського до створення атрибутики Пласту. Тоді ж вийшла у світ ювілейна марка, з рисунком мистця, до ювілею організації. Незабаром Лісовський став одним із найактивніших пластових діячів, а 2 грудня 1934 р. на Шостому з’їзді СУПЕ його обрали комендантом, і він обіймав цю посаду до 1939 р.

Зблизившись із пластовим рухом, а потім ставши і комендантом СУПЕ в Чехословаччині, Роберт Лісовський реалізував свої національно-патріотичні переконання. Разом з тим став творцем «естетичного паспорта» організації. Базовий елемент (лілея з тризубом) був смисловим центром різних композицій залежно від жанру й функції відповідного зображення.

Патріотична складова громадянської постави Лісовського в Празі закріпилася ще одним напрямком, а саме зближенням з колами Української Військової Організації, а пізніше з Організації Українських Націоналістів. Особисте знайомство з Є. Коновальцем позначилося на кількох нових працях мистця військової тематики.

Треба визнати, що від самого початку приїзду Р Лісовського до Праги сам його авторитет спричинив свого роду ефект «офіційного художника» для широких кіл української еміграції. Не лише символічно, а й загалом за суттю формальних проблем стилю його графіка стала певною консолідуючою силою і для мистецьких, і для наукових, і для громадсько-політичних спільнот.

Працюючи в Празі, Роберт Лісовський створив проекти для чергових романів У. Самчука — «Марія» та «Гори говорять», які були випущені львівським видавництвом. Вершинною його праці в цій категорії графіки виявилась обкладинка до книжки О. Ольжича «Вежі» — сплав патріотичного почуття та високої мистецької сили. Ще в іншій групі творів (серійні томи Історії української літератури Д. Чижевського та М. Гнатишака, видавництво Ю. Тищенка-Сірого) графік мінімізував образотворчий компонент заради академічності самої конструкції книжок (у категорії «Наукова бібліотека»).

Підсумовуючи всю сукупність формальних ідей, закріплених графікою Роберта Лісовського в 1930-х — на початку 1940-х років, є підстави вбачати виразну тенденцію збагачення її стильових рис за збереженості необарокової концепції як базової. Але існували ще дві групи творів, які мали дещо автономні формальні характеристики. Першою з них були твори, виконані мистцем на замовлення чехословацьких інституцій. Це, зокрема, велика кольорова афіша з рекламою фільму з участю популярного коміка Власта Бур’яна (Vlasta Burian) та проекти графічного оформлення упаковок сигарет Sport, Egypt і Memfis.

Працюючи в Празі, Р. Лісовський зберігав дієві контакти з Павлом Ковжуном та іншими лідерами українського мистецького життя у Львові. Ставши членом Асоціації незалежних українських митців (АНУМ), він бере участь у її львівських виставках. 1935 р. його було запрошено в Комітет святкування 30-річчя Національного музею у Львові та 35-річчя перебування в духовному сані митрополита Андрея Шептицького. Етапними стали виставки сучасної української графіки, організовані Лісовським на доручення Українського наукового інституту спочатку в Берліні (1933), а потім у Римі (1938). Того ж 1938 року в Римі Р. Лісовський організував ще один захід — виставку українських географічних мап, з нагоди Всесвітнього з’їзду географів.

Роки війни, включно з найдраматичнішими подіями, перебув у Празі. Не припиняв викладати в УТПМ навіть за умов німецької окупації, постійно перебуваючи під загрозою покарань або загибелі від бомбардувань. А через стан здоров’я за посередництвом Українського допомогового комітету для біженців 1950-му році Р. Лісовський отримує дозвіл на переїзд до Риму.

 ЛОНДОН

Після виснажливих і повних потрясінь воєнних років у Празі, а потім позбавлених надійного побутового ґрунту «Римських канікул» Лондон вніс у життя Роберта Лісовського бажані ознаки стабільності й навіть психологічного комфорту. «Мешкав у великій кімнаті-ательє поряд з помешканням професора Вадима Щербаківського».

У Лондоні Р. Лісовський ще більше віддається громадським справам і як організатор, і як діяч мистецтва. Журнали «Визвольний шлях», «За єдність Нації», «Сурмач», часопис «Українська думка», альманахи, марки і календарі СУБ-у, видання Української видавничої спілки, Спілки української молоді, Українського Пласту, а також книги церковної тематики становлять питому частку його доробку як графіка в 1950 — 1970-х роках. Саме в них митець із дивовижним творчим пафосом продовжив розвивати стильові ідеї свого великого вчителя Г. Нарбута, але вже у власній концептуальній редакції.

Ужитковій графіці в широкому діапазоні форм Роберт Лісовський приділяв багато часу й уваги в лондонський період творчості. Жодні формально-аналітичні студії мови його творів різних типологічних груп, однак, не зможуть реконструювати того емоційного «натиску» та мотивації, під якими творилися його шедеври цього завершального періоду життя. Але на його творчість у цей період справило особливе враження ще один мистецький жанр, а саме станкового малюнку. Тематичні групи робіт, виконаних Лісовським різними техніками (акварель, туш, гуаш, сепія, комбінована техніка), розкривають найтонші нюанси та віхи його творчого шляху. І в мотивах «чистої природи», зображенні дерев у парках, мотивах із різних кварталів Лондона (у тому числі краєвид з вікна художника), колекції своєрідних етюдів із Провансу, своєрідних «репортажах» із лісів Швейцарії тощо постає образ автора з проникливим, тонким, чуттєвим поглядом на середовище, митця з особливою здатністю радіти спійманому руху життя у звичайних пейзажних мотивах.

Ще проживаючи в Лондоні, Роберт Лісовський багато часу проводив у мандрівках. Донька Зоя, котра з чоловіком та дітьми проживала у Женеві, на початку 1970-х років запросила батька на постійне проживання до Швейцарії. В цій ідилії, в атмосфері особливого родинного єднання і провів свої останні роки життя видатний художник, педагог і патріот, легенда національного модернізму Роберт Лісовський. З його відходом у Вічність 28 грудня 1982 р. завершувалася одна з найяскравіших сторінок культурної історії України XX століття. Нащадкам залишився прекрасний взірець посвяти Нації та Мистецтву, втілений у високій, аристократичній формі вияву.

Повний текст статті читайте на сайті «Україна Incognita»