З особистого життя плям
Сиділа і думала, дивлячись на зіпсовану блузку — що ж залишається після всяких гучних застіль, іменин, ювілеїв? Звичайно, спогади, світлини, домашні фільми. Кожен погодиться — особливо пам’ятні ми все життя зберігаємо. Пробачте за приземленість, але ще залишаються плями (не в переносному розумінні, зараз йдеться не про біографії політиків) на одягу і часом їх також важко вивести.
Облилася якось, причому «вдало» — на повний зріст, кизиловим соком. Був він ексклюзивного приготування, очевидно, дуже чесного, і тому вчепився мертвою хваткою в мій улюблений одяг. Як врятувати? У п’яти хімчистках не взяли: то тонка тканина не витримає обробки, то у кизилу до непристойності стійкий природний барвник, то навіщо брати на себе відповідальність? Оскільки плями були завжди, у всі віки, то про них можна зібрати цікаве досьє: як же наші далекі предки вирішували такі проблеми — адже вбрання були дуже складними та й їжа прямо скажемо, винахідливішою.
Вважають, що суху чистку в розчинниках було відкрито абсолютно випадково: невправна покоївка перекинула лампу зі скипидаром на скатертину і, на своє здивування, виявила, що через деякий час скатертина стала білосніжною. У старовинних збірниках наводяться фантастичні рецепти. Використовувалися і мозкові кістки, і бичача жовч, свинячий і овечий послід, яєчні жовтки, кипляче молоко, теплі висівки, селітра, мед, тирса, попіл, бобове борошно, пивні дріжджі...
Бичачою жовчю, наприклад, вірніше, її розчином у кип’ятку, чистили вуличний бруд. Це був ходовий засіб. А для очищення хутра довгий час слугували теплі висівки, що непогано абсорбують бруд.
Задовго до винаходу пральної машини люди вміли мити без мила. У Стародавньому Єгипті і Південній Америці, в Китаї і Європі знаходили рослини типу мильнянки. Вона виділяла рідину, яка піниться при контакті з водою. Відвари мильнянки непогано знімали плями з шовків. Звичайна мильнянка росте в дикому вигляді вздовж струмків і річок майже у всій Європі. Листя і коріння цієї трави використовували, щоб відмити бавовняні і лляні тканини.
Ось ще один визнаний рецепт: деревну тирсу розмішували в попелі і додавали гуміарабік — він грав роль крохмалю. Виявляється, стародавнє мило — це розтоплений козячий жир із попелом певних сортів дерев. Довго воно було косметичним засобом. І лише, коли навчилися робити мило твердим, його стали використовувати для прання.
Хоча і відчула себе в темі, про кизил все ж не знайшла жодного слова. Почала тасувати хімчистки — їх нині море: і американські, і німецькі, і швейцарські, зустрічаються і українські. В одній з таких мені призналися, що всі користуються схожою хімією, лише ціни на послуги різні. Не перевіряла — не знаю. Лише в одній хімчистці на Подолі незнайома мені Люба вивела плями, причому, ідеально. Заочно їй подякувала, і весь цей час — минув уже рік — мала намір забігти особисто сказати добре слово, зізнаюся, не вийшло. Навіщо розпитувати про таємниці, розуміючи, що в газеті прізвище назвати не зможу — реклама, адресу хімчистки і поготів — в одному ж пакеті. Пригощати ж секретами якось нескромно. Це її хліб.
Проте, висновок на поверхні: всяких наворочених розчинників у хімчистках зараз — більш ніж досить, а професіоналів — занадто багато ніколи не буває. Тут, очевидно, як і в будь-якій справі, і талант незайвий.
Досвідчені специ твердять, що для них всі плями, як гроші мічені. Бачать відразу — це пляма хоч і начебто молода, та зрозуміло — немолода, вже доволі наїлася миючих засобів, але приготувалася жити вічно. Нервовий випадок з непередбачуваним результатом. Інтуїція, знання, імпровізація — ось у чому детективність, бо чергова пляма плете свій сюжет. Лавірувати в кожному конкретному випадку потрібно по-своєму, підбиратися до плями потихеньку, тестуючи її вразливість, а не наїжджати відразу арсеналом засобів. Ручна робота, одним словом. У цьому особлива гордість — справжнього професіонала — адже успіх відразу відбивається на обличчі клієнта. Воно починає світитися.
Плями, якщо хочете, підкидають людині шпаргалку-нагадування: не розмахуй руками, їж спокійно, не перезбуджуйся від зустрічі з друзями. Все це прямий шлях до плям, мить, і клієнт уже з сумовитим обличчям у хімчистці. І обов’язково в кожного своя історія є. Якби їх там записували — вже були б десятки томів із життя плям. Можна плями сприймати і як своєрідну інтригу природи, як нежить, наприклад. І те й інше приховати неможливо. Зухвалість плям — їх коник, а живляться вони нашим стресом, вони діти стресу — і білого і чорного. Увага знижується, і вони тут як тут.
Про плями можна було б створити чудовий мультфільм, — подумала я. Проте, він все одно був би про нас із вами. Адже в житті кожного є місце для плям.
